У “Білому просторі” Stedley Art Foundation (Київ) відкрито виставку Олександра Сухоліта (Київ). Кураторка проекту Ольга Балашова (Київ).

“Мистецтво ХХІ століття не хвилюють питання космогонії, воно дедалі більше схиляється до роботи з частками: конкретними проявами людської природи, соціальними мемами, фактами історії. У сучасному світі вже давно не існує «людини взагалі», але є підприємці, держслужбовці, пенсіонери і є колекціонерки. Кожен з нас вписаний в якусь із сотень класифікацій, ми з легкістю присвоюємо собі та іншим різні статуси і з такою ж легкістю змінюємо їх, нам взагалі пристрасть як подобається все назвати. що складається з графіків, схем, таблиць та класифікацій, саме вона, починаючи з епохи Відродження, поступово витісняла міфологічну дораціональну логіку, де поясненням усього сущого служили абстрактні моделі міфів.

Олександр Сухоліт — художник, який протистоїть правилам гри, що нав’язуються сучасністю, він відмовляється маніпулювати частками і продовжує працювати тільки з універсаліями, бажаючи повернутися в «дитинство людства», де все було наділене метафізичним змістом. Він залишається художником-деміургом, здатним підпорядкувати собі час, змусити його текти у напрямі. У різні періоди своєї творчості він то повертається до космогонії стародавніх людей, до архаїки, то звертається до християнської міфології: у його мистецтві є місце лише архетиповим образам, сюжетам та темам. Головні герої його робіт завжди універсальні: людина-перша людина, жінка-мати, дитина. Нерідко ними стають стихії матеріального світу – земля та вода. Але завдання митця у кожній роботі — зафіксувати акт творіння, закріпити нестабільний баланс між матеріальним, тілесним, плотським та метафізичним, духовним, піднесеним.

Сухоліт – модерніст, який народився в епоху постмодерну. Його мистецтву, напевно, було б комфортно в компанії Гогена, Матісса, Майоля, Родена, адже він не тільки шукає, а й знаходить втрачений рай, про який мріяли художники на початку ХХ століття. Користуючись усіма пластичними можливостями мистецтва, всім арсеналом коштів, накопичених тисячоліттями, він просто відтворює його заново, буквально відроджуючи з попелу на очах і змушуючи недовірливого глядача йому вірити. Роботи Сухоліту звертаються до нашої генетичної пам’яті, до пам’яті тіла, минаючи всі культурні нашарування, досвід та знання про наукову картину світу. Його пластика зрозуміла лише на рівні дотику, до неї хочеться доторкнутися, вона вимагає контакту. Його графіка також не зображує, не висловлює, не ілюструє і нічого не називає, вона виявляє, буквально дозволяє спостерігати те, що вже ніколи не повториться.

Нинішній проект у «Білому просторі» — розвиток однієї з кількох важливих сюжетних ліній у творчості Сухоліта: про появу людського виміру у просторі космосу. Про відокремлення людини від землі. Про заздрість, братовбивство і каяття. Про біль, який завдає пізнання, і народження мистецтва із прагнення вгамувати цей біль”.

Ольга Балашова