EN RU

ЗВОРОТНИЙ БІК

ОБРАТНАЯ СТОРОНА

Роздуми мистецтвознавиці Ольги Балашової (Київ) про роботу фонду Stedley Art Foundation (Київ).    

Ната Катериненко: Нещодавно я була свідком як здивувався після спілкування з київськими колегами художник, який приїхав з провінційного міста. Він розгублено зауважив, що його колеги якісь полохливі, з ними неможливо вести бесіди. І дійсно, подорожуючи Україною, я зауважила, що чим далі від столиці, тим більше свободи в артистичному середовищі. У Києві ти перша людина, яка погодилася відкрито висловити свою думку про роботу фонду, який є меценатом багатьох проєктів, в тому числі і порталу МіТЄЦ. Отже, Stedley Art Foundation?

Ольга Балашова: Stedley Art за досить короткий термін заявила про себе як про серйозну фундацію, яка підтримує багато потрібних для нашої спільноти проєктів. Конкурс для молодих критиків, підтримка Національного художнього музею, робота з невеликим колом художників і введення їхніх імен в міжнародний контекст, створення власної колекції. Засновник фонду Стелла Беньямінова постійно розвивається, займається самоосвітою, сьогодні вона одна з небагатьох, хто усвідомлює потенціал українського мистецтва, і тому прагне правильно просувати та популяризувати його в нашій країні та за її межами. На відміну від багатьох, Стелла завжди підтримує в першу чергу близьких їй за духом людей, а не гучні проєкти та піар-приводи.

Але існує і зворотна сторона такого ставлення до справи, чим грішать всі без винятку приватні інституції (від PinchukArtCentre та «Ізоляції» до проєкту «Бірючий»), де занадто багато що залежить від особистих уподобань і життєвих обставин їх засновників. Тому багато в їхній діяльності залежить від смаків і буденних уподобань їхніх власників. В діях цих організацій немає системності, відсутня виразна програма розвитку на кілька років вперед.

Це не означає, що це погано, врешті-решт кожен з них може справедливо на це сказати: «мої гроші, мій фонд, як хочу, так і розпоряджаюся» і буде мати рацію, але тільки тоді варто бути до кінця чесними та знизити планку амбіцій, не претендуючи на будь-яку впливовість і довіру з боку художньої спільноти.

Взяти, наприклад, один із напрямів діяльності Stedley Art Foundation — виставки в «Білому просторі». Фундація не має плану, розписаного на рік, в якому є певна система, зрозуміле коло тем, художників, ясні цілі.

Стеллі Беньяміновій хочеться сьогодні підтримати когось, і наймаються конкретні люди, створюється свято для вузького кола друзів. Від цього виграють і художник, і куратор, і гості, і сама господиня «Білого простору», але навряд чи це додає фундації ваги в суспільному сприйнятті (адже амбіція бути впливовими нікуди не зникає). В ідеалі, у фонду повинні бути професійні співробітники, які визначають його політику. Інакше з’являтимуться такі випадкові виставки, як проєкти Микити Шаленого або наш проєкт з групою ubik, яка може бути цікавою, але її програма абсолютно не відповідає цілям і задачам фонду Stedley Art Foundation. Така всеїдність виглядає скоріше непрофесійно і не додає довіри. Хоча за останній рік ситуація в цьому сенсі дуже змінилася і виглядає більш системною.

Але тут виникає ще один нюанс. Проєкти в «Білому просторі» не передбачають широкої аудиторії. Це виставки для дуже вузького кола людей.

Stedley Art Foundation як і інші приватні українські інституції — це, так чи інакше, іграшка в руках їхніх власників. Стелла, наприклад, сама не раз про це говорила. У неї немає потреби в серйозному просуванні своєї інституції. Це для неї стало способом життя, вона отримує від своєї діяльності колосальне задоволення, і, що важливо, вміє заряджати своїм ентузіазмом інших людей.

Н.К. Я б не стала так серйозно сприймати слова Стелли Беньямінова про її діяльність, що це «іграшка». Таке позиціювання можна було б назвати втечею від відповідальності, адже заява про те, що ти серйозний гравець артринку вимагає чималих зусиль, як емоційних, так і фінансових. Як сказав класик «життя — це гра», і чимало хороших речей відбулося в мистецтві саме тому, що людина створювала їх легко, граючи.

О.Б. І все ж мені не вистачає ясності висловлювання. Відкритості. Мені здається, що в сучасному світі інституції повинні бути максимально публічними. Маленькі виставки, маленька історія для себе, для художника Олександра Животкова, якого підтримує Stedley Art Foundation, культивування рафінованості — це все досить симпатичні речі, але цивілізований сучасний світ рухається все ж до демократії та відкритості, в тому числі і мистецтва.

Н.К. Закриті аристократичні клуби Британії теж належать до сучасного світу.

О.Б. Це не для нас. У нас є еліта, але аристократів на цій території не залишилося через історичні обставини.

Н.К. Може, варто починати створювати ґрунт для їх зародження?

О.Б. А який сенс у цьому? Мені здається, що сам термін аристократія сьогодні недоречний. Ніхто не може стати аристократом в першому поколінні. У нашому випадку можна говорити тільки про інтелігентних, освічених людей, які цікавляться своєю історією, культурою, мистецтвом. Які хочуть знати — хто вони, і що з себе представляє спільність, до якої вони належать. Це неможливо без інтересу до мистецтва. А розкіш любити таі цікавитися мистецтвом може дозволити собі будь-яка людина незалежно від його статусу і фінансових можливостей. Я думаю настав час відмовитися від застарілого погляду, що еліту можна створити тільки на основі фінансових потоків. Для того, щоб отримати гарну освіту, сьогодні інтелект і працьовитість потрібні набагато більше, ніж гроші. Звичайно, коли у людини їх багато, у неї звільняється час для того, щоб здобувати освіту, і якщо вона поважає себе, то спробує стати не просто фінансовою або політичною елітою, а частиною інтелектуального середовища, яке в усі часи було двигуном процесів в суспільстві. Є величезна кількість персон, які збагатилася в 90-і. Вони не знають, куди подіти свої капітали. Приклад з нашим минулим президентом — показовий у цьому відношенні. Це — історія, яка безславно закінчується. Ми звикли відміряти час президентами, але через 100 років їх імена пам’ятатимуть лише історики. Будь-яку епоху створюють художники, письменники, вчені, композитори, філософи, всі інші — лише статисти. Тільки вміння розпізнати таких людей, інтерес до плодів їхньої творчості може дати відчуття цілісності та усвідомленості життя. А гроші — це лише ресурс, яким можна розпорядитися, змінюючи на краще не тільки своє життя, а й допомагаючи змінювати середовище в якому перебуваєш. Власне, на це й претендують критиковані тут мною засновники різних фондів. Хоча могли б зосередити свою увагу на сумках, яхтах та інших «золотих батонах». Це завжди питання масштабу людини і якості амбіцій.

Але аналізувати, критикувати діяльність приватних інституцій — дивне заняття. Ніхто не стане сперечатися, що їх присутність в нашому просторі — позитивний факт і які б недоліки ми не знаходили в їх діяльності, в ситуації коли культура на державному рівні не є  пріоритетом репрезентації країни, ми повинні тільки підтримувати подібні ініціативи. Цей факт є тим каменем спотикання, який не дозволяє багатьом професіоналам відкрито висловлювати свою думку на адресу діяльності фондів, що створює вакуум і породжує неможливість конструктивного діалогу артспільноти та приватної особи, що підтримує культуру.

 

Розмовляла Ната Катериненко

Серпень, 2015

МІТЄЦ надає авторам текстів та героям сюжетів майданчик для вільного висловлювання, але залишає за собою право не поділяти їхні погляди.