«Приходять і відходять» — це ретроспектива жіночого відеоарту з однієї з географічних периферій України, яка [ретроспектива] з самого початку була приречена не відбутись або ж відбутись в неповному форматі (що майже одне й те ж). Це — ретроспектива, відправною точкою якої кураторки обирають втрачені роботи, втрачений архів та втрачені можливості. Оповідь виставки відштовхується від втрати, яка через пригадування та фіксацію заповнюється новим змістом та обертається новою формою. Неможливо відтворити втрачене мистецтво, але можливо творити нове, спираючись на (майже завжди міфологізовану) оповідь про втрачене. Врешті-решт, цей спосіб — один із небагатьох, який нам лишається та який ми можемо опанувати аж до (майже) перфектного стану аутопоезису, або ж самовідтворення. Останній ще часто називають резильєнтністю.

«Приходять і відходять» — це назва франківської відеороботи 1993 року, яка була втрачена та яка присутня на виставці через відеодокументацію спільного пригадування про неї трьох з п’яти долучених — Весели Найденової, Тараса Прохаська та Олега Гнатіва (Моха). Двох інших — Андрія Федотова (Федота) та Олени Рубановської — вже немає серед живих. «Приходять і відходять» — це п’єса Беккета про трьох жінок, які по черзі запитують у своїх сусідок, чи не помітно в них якихось змін. Здається, це те, що відбувається в наступних, пізніших роботах з цієї ретроспективи — жінки-мисткині звільняються від зовнішнього (чоловічого) погляду на себе, повертаючи собі власний, але роблять це в постійній комунікації та колаборації з іншими жінками на цьому шляху. «Подивись, це вже змінилось?» — ніби перепитують вони одна в одної, постійно жонглюючи ролями тієї, хто знімає, та тієї, хто в кадрі. І поки всі приходять і відходять, можливість дзеркала та можливість спільноти дозволяє чомусь затриматись, лишитись, осісти, пустити коріння.

На виставці буде представлено дев’ять відеоробіт різного часу, знятих жінками-художницями з 2009 до 2023 року, а також один відео переказ втраченої відеороботи 1992 року, яка була створена в змішаному колективі, але яку кураторки ретроспективи обирають умовною відправною точкою для виставки.

Виставка-ретроспектива вперше буде представлена глядачкам та глядачам в Одеському національному художньому музеї, а у квітні буде показана в Асортиментній кімнаті в Івано-Франківську — можливо, вже у доповненій та зміненій формі. Не виключено, що за підсумком обох виставок виникне друковане видання — час покаже.

Учасниці та учасники:

Весела Найденова, Тарас Прохасько та Олег Гнатів (Мох)

Кріс Войтків

Маріанна Глинська

Діана Дерій

Зоряна Козак

Ксеня Погребенник

Анна Потьомкіна

Марія Русінкевич

Дарина Христинюк

Таня Щеглова

Кураторки:

Анна Потьомкіна

Ксеня Погребенник

Менеджмент та продакшн:

Альона Каравай

Кирило Ліпатов

Володимир Дамаскін

Комунікації:

Альона Каравай

Анастасія Левченко

Анастасія Кузьменко

Дизайн:

Ярослава Ковальчук

Виставка реалізується в партнерстві між Асортиментною кімнатою та Одеським національним художнім музеєм в межах програми «Cultural Bridges: support of cultural figures from Southern regions of Ukraine» та за підтримки проєкту Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) «Зміцнення громадської довіри в Україні» (UCBI).

Асортиментна кімната — галерейний та проєктний простір в Івано-Франківську, осередок мистецьких резиденцій у Хаті-Майстерні та за кордоном, співзасновниця медіа/архіву про мистецтво та культурне життя Франківська post impreza (читайте видання в цьому тг-каналі та на сайті), а також масштабована модель безкомпромісної децентралізації та підтримуючих форматів сучасного мистецтва на периферії.

Підтримайте нас регулярними місячними внесками на Fondy. Саме завдяки цій підтримці ми робимо локальні виставки та перші персональні виставки молодих художниць та художників, які в 90% не мають іншого джерела фінансування, ніж наші власні кошти.