EN

У КОЖНОГО З НАС СВІЙ ДОСВІД ЦІЄЇ ВІЙНИ

Іван Гунченко, – учасник проєкту “МІТЄЦ. Реабілітаційний простір”, – про психотерапію, реабілітацію та творчість. За підтримки  Українського культурного фонду, 2021 рік.

Іване, поговоримо про реабілітаційний момент проєкту «МІТЄЦ. Реабілітаційний простір».

Реабілітація відбувається перш за все через творчість. Я спостерігаю за учасниками проєкту і бачу, що деякі з них завдяки мистецьким майстер-класам змінились з точки зору комунікації, їм стало простіше спілкуватися з оточенням.

Але ці позитивні зрушення можуть обмежуватися лише нашим проєктом, де учасники вже познайомилися і подружилися, в інших життєвих ситуаціях люди можуть знов повернутися до звичних норм поведінки.

Якщо людина почала відкриватися в групі проєкту, то думаю, що і в соціумі вона почне теж бути більш відкритою.

Тобто мистецтво допомогло їй переступити через якийсь внутрішній бар`єр?

Так. У мене у складний період життя був досвід роботи з психотерапевтами, і мені допомогли. Що стосується психотерапевтичних груп в рамках проєкту «МІТЄЦ. Реабілітаційний простір», мені здається було б круто, якщо б психотерапевти робили скрінінг групи,  і якщо є симптоми того, що в когось зміни йдуть в негативну форму, то індивідуально працювали б з цією людиною. Групові терапевтичні сеанси на кшталт «Кола анонімних алкоголіків», мені не дуже підходять.

Чому?

Тому що в групі немає об’єднаної проблеми. Коли збираються в «Клубі анонімних алкоголіків», то вони всі – алкоголіки, коли збираються наркомани, вони всі – наркомани і так далі. В нашій групі у кожного свої проблеми по життю, а нас садять в коло і намагаються об’єднати однією темою, мені здається, це не вийде.

Ви раніше в нашій розмові погодилися з думкою фотографа Валерія Мілосердова, що люди війни — інші, вони відрізняються від тих, хто там не був. Тобто люди, які прийшли в проєкт — інші, і цим, на мою думку, вони об`єднані.

Якщо всі були б ветеранами АТО – це одна мова, якщо всі були б політв’язнями, всі були б в полоні…  А тут всі різні: хтось був волонтером, хтось – медиком, хтось — політв’язнем, хтось був в полоні, і у кожного з нас свій досвід цієї війни, і відповідно кожен з нас вийшов з різним навантаження. Якщо всі були б ветеранами, то ми могли би об’єднатися навколо одної проблеми, а так виходить, що ми з різним досвідом і відповідно — важко об`єднати групу.

Ви сказали, що вам психотерапія допомогла. Наскільки вона важлива, і якою вона мусить бути?

Для мене – індивідуальною. Психотерапія дуже важлива. В проєкті «Свій до свого по своє», який ми започаткували, в нас відбулося інтерв’ю з психотерапевтом, який пішов з цієї професії, бо відбулося професійне вигорання, і я там піднімаю питання, того, що психотерапія — дуже необхідна. Багато хлопців і дівчат відмовляються визнавати свою проблему.

Як у нас в Україні сприймають психотерапію? Якщо я пішов до психолога, значить – я якась нездорова людина, значить – я психічно нездоровий. Так сприймає наше суспільство звернення до психотерапевта. Я вважаю — навпаки, чим раніше визнав свою проблему, тим раніше ти знову повернувся в соціум, бо ці проблеми, особливо, якщо мова йде про здобутий досвід війни, руйнують, від’єднують тебе від суспільства.

По своєму досвіду скажу, що коли повернувся з війни в цивільне життя, мені здавалося, що суспільство мене не сприймає, не поважає, не розуміє, і я ні з ким не хотів спілкуватись, тільки зі своїми, маю на увазі — ветеранів. Я був агресивний. Не знаю якою є програма психотерапії для військовослужбовців в Україні, але та, яку я пройшов, була основана на американському досвіді. У них великий досвід реабілітації військових, і мене там вчили негативну думку змінювати на позитивну. Наприклад, їду я за кермом, мене хтось підрізав, я можу почати матюкатись, можу сигналити, намагатися обігнати, відкрити вікно, щось йому розповісти, хто він такий, а можу собі сказати, що могло б бути і гірше. Так от, момент зміни негативної думки на позитивну — один з елементів американської психотерапії. Ми вибирали найнегативніший відрізок життя, потім його писали на папері і проговорювали його доти, поки я не почав ставитись до цього тексту, як до повісті, начебто — це не про мене, а я просто читаю книгу. Такі от моменти і вирівняли мій психологічний стан, і я зрозумів, що не суспільство було проти мене, а навпаки — я був проти суспільства. Тож завдяки психотерапії я повернувся назад — до нормального цивільного життя.

Опис проєкту:

АРТ-ТЕРАПІЯ ВЕТЕРАНІВ АТО / ООС ТА КОЛИШНІХ В’ЯЗНІВ «ДНР / ЛНР»

«МІТЄЦ. РЕАБІЛІТАЦІЙНИЙ ПРОСТІР” — інноваційна програма мистецько-психотерапевтичної реабілітації ветеранів АТО / ООС та колишніх в’язнів «ДНР / ЛНР». Над втіленням його у життя працюють команди двох громадських організацій — «МІТЄЦ» та «Львівський психоаналітичний інститут ментального здоров’я».

Впродовж 9 місяців учасники програми беруть участь у 8 майстер-класах із різних видів мистецтва: графіки, живопису, фотографії, кераміки, колажу, ленд-арту, саунд-арту та перформативного танцю. Майстер-класи проводять провідні українські митці: Олексій Аполлонов, Валерій Мілосердов, Сергій Якунін, Олександр Міловзоров, Катерина Свіргуненко, Альона Мамай, Богдан Мороз, Олександр Ляпін. Фінальним акордом проєкту стане створення арт-буку та розробка методики психотерапевтами.

Під час майстер-класів з учасниками програми працюють фахові психотерапевти, психоаналітики. А професійні художники — Сергій Захаров (колишній в’язень «ДНР») та Дмитро Коломойцев (ветеран АТО) ведуть художні щоденники та фіксують арт-терапевтичний процес.

Проєкт реалізується за підтримки Українського культурного фонду, 2021 рік

КУНГФУ ВІД МИСТЕЦТВАКУНГФУ ВІД МИСТЕЦТВАЧОМУ УЧАСНИКИ БОЙОВИХ ДІЙ СТАВЛЯТЬСЯ НЕГАТИВНО ДО ТИХ, ХТО НЕ БУВ НА ВІЙНІ

 

МІТЄЦ надає майданчик для вільного висловлювання, але залишає за собою право не поділяти погляди героїв порталу.