EN RU

ЛЮБИШ ДЕРЖАВУ І ВСЕ, КУДИ ПОДІТИСЬ — МЕНІ Ж ТУТ ЖИТИ

ЛЮБИШ ДЕРЖАВУ І ВСЕ, КУДИ ПОДІТИСЬ - МЕНІ Ж ТУТ ЖИТИ

Геннадій Афанасьєв, — учасник проєкту «МІТЄЦ. Реабілітаційний простір» —  про свій досвід, війну, цивільне життя та участь у проєкті За підтримки  Українського культурного фонду, 2021 рік.

 

Геннадій, чому ви вирішили взяти участь у проекті «МІТЄЦ. Реабілітаційний простір»?

Мабуть, щоб бути спокійнішим, на людей реагувати більш спокійно. В цілому — це головне.

Це пов’язано з досвідом переслідування, ув’язнення і тортур, який ви пережили раніше?

Звісно.

Ви зверталися раніше до психотерапевтів і як взагалі ставитися до психотерапії в цілому?

В цілому я ставлюся позитивно. Я мав досвід спілкування з фахівцями. Але вважаю, що люди без досвіду, який пережили ми, нічим не можуть допомогти, і не має сенсу розмовляти про свої проблеми з тими, хто їх зрозуміти не може.

Якщо людина розуміє про війну тільки з книжок — це дитяче уявлення про неї, не більше.

Мені сказали, що ви не хочете афішувати те, що були полоненим, розповідати про тортури в ув’язненні, про суди.

Не те, що не хочу, я просто про це не розмовляю.

Після звільнення я пару років тільки те і робив, що розповідав про свій досвід, і це йшло мені тільки на шкоду. Журналістам аби матеріал мати, щось опублікувати і зробити свою роботу, а людина, яка це проговорює, переживає знову свій травматичний досвід.

 

ЛЮБИШ ДЕРЖАВУ І ВСЕ, КУДИ ПОДІТИСЬ - МЕНІ Ж ТУТ ЖИТИ

 

Один з львівських психотерапевтів, сказав, що в Ізраїлі подібний досвід, є відкритим, його афішують, щоб суспільство розуміло, що пережили їхні співвітчизники, щоб було усвідомлення, що це спільний досвід громадськості країни.

Якщо брати Чехію, у них є відсоток від зарплати, де вони перераховують на підтримку військових чи людей, які зіткнулися з війною. Як на мене, у американців свідоміший підхід до армії, до військових. Є спеціальні дні, коли вони вшановують загиблих. Пошана віддається і військовим, і загиблим в принципі. Вони як окрема каста, а у нас все усе знецінено Совком.

Чому на ваш погляд Совок досі нас так тримає.

У нас освіта, кіно, мультфільми – все совкове. Це державна політика. Візьмемо Сінгапур в 50-70-і роки. Щоб зробити жінку повноцінною людиною, щоб їй було незазорно йти в університет вчитися і розвиватися, вони витратили десять років. Десять років, щоб чоловік не соромився бути тупішим за свою жінку. Таким чином вони підвищували рівень свідомості, але вони десять років вкладали в пропаганду, освіту жінки. Нашу ситуацію теж можна виправити за рахунок державної політики.

 

ЛЮБИШ ДЕРЖАВУ І ВСЕ, КУДИ ПОДІТИСЬ - МЕНІ Ж ТУТ ЖИТИ

 

Не можу сказати, що наша держава погана. Звісно, я не підтримую людей, які при владі, бо вони непрофесіонали, але у нас є міністерство інформаційної політики, і є багато проєктів, спрямованих на поширення українського. Просто треба більше бюджету і десятиріччя вкладати в виховання людей, розповідати про Україну в школах. Цим вже займаються, але це треба робити на більш високому рівні.

Вимагати від цивільних людей, от тобі ветеран і цілуй його в ноги — не можна. Самі ветерани багато роблять проти себе. Приходять і думають, що всі повинні їм все дати, і це теж відштовхує.

Тут варто кожному розуміти, чого він хоче після війни. Ти пішов захищати свою державу, ти виконував обов’язок. Важливо, щоб громодяни розуміли, щоб був фітбек не подяки, а розуміння, що людям потрібно, щоб їх державу захищали.

 

ЛЮБИШ ДЕРЖАВУ І ВСЕ, КУДИ ПОДІТИСЬ - МЕНІ Ж ТУТ ЖИТИ

 

Якщо брати Афанасьєва до полону і після — це різні люди?

Думаю, що до полону — це був хлопчик, я навіть сказав би — до анексії Криму. Повернувся з цієї ситуації дорослий чоловік. Я зараз доволі своєрідна людина: люблю міцно висловитись, висловитись прямо, відсіюю людей і намагаюсь ні з ким не цяцькатись. Чому я на реабілітації? Тому що мені важко з людьми. Я можу їх терпіти, з ними перебувати, але якщо мова заходить за політику, то це проблема, можу вийти з себе. Я йшов в проєкт, щоб стати спокійнішим, щоб ця тема мене не чіпала.

Учасник проєкту Ваня Гунченко в інтерв’ю, сказав, що тільки жорстка українізація може об’єднати країну. Що ви думаєте щодо мовного питання в країні?

Всі державні структури мусять бути українськомовними, всі заклади повинні обслуговувати українською, за інше повинні бути величезні штрафи. А так спілкуйтесь на вулицях як хочете, слухайте музику хочете російською. Це є демократія, по-інакшому — це тоталітаризм.

ЛЮБИШ ДЕРЖАВУ І ВСЕ, КУДИ ПОДІТИСЬ - МЕНІ Ж ТУТ ЖИТИ

Ви відчуваєте, що наша держава змінюється в позитивному руслі?

В кожній державі є проблеми. Я собі за модель беру Сполучені Штати – капіталізм, бо нічого кращого на даний момент ми не придумали, де люди живуть в добробуті і пишаються тим, що вони – американці. Я люблю Україну, але в другий раз я б не пішов в активістом громадського супротиву. Я не бачу віддачі від людей, не бачу бажання боротися за країну. Мені важко в принципі з будь-якими чоловіками спілкуватися, бо я вважаю їх за сцикло — м’язи накачали, повиростали. Це ще одна проблема спілкування, яку я хотів вирішити, прийшовши в цей проект.

Я питаю цих чоловіків: чому ти не був в АТО? Чому ти нічого не робив? Чому ти навіть волонтером не був? Вони не можуть нічого відповісти, а якщо відповідають, то починають відбрехуватися, бо їм соромно, і я їх не вважаю за категорію, з якою варто спілкуватись. Вони мужики тільки на словах: на вулиці подратися, побухати, в боксерський клуб сходити – це можуть.

Яка відповідь для вас буде прийнятною від чоловіка, який не був в АТО?

Чесна – «я засцяв». Це єдина відповідь, яку би я прийняв. І далі слова: «Я буду волонтером і буду хоча б щось робити». Не обов’язково гроші, щось возити, хоч репости робити в соціальних мережах — це може кожен.

Це стосується і чоловіків, і жінок так само. Що ви хочете побудувати, якщо самі палець о палець не вдарили. Хочете жити в ідеальній країні, нічого не роблячи — так не вийде.

Пів проєкту пройшло. Ви відчуваєте якісь зрушення в роботі з травмами?

Ні. Я не отримав психотерапевтичної допомоги, а моя ціль була – вона. Мені хотілось, щоб мене поковиряли, щоб я це проговорив, щоб мені б дали якісь поради з психологічної практики, щоб я їх спробував пропрацювати. Арт – це лише як можливість втекти, а не вирішити питання, а я хотів вирішити питання.

Сергій Захаров вважає, що малювання – краща арт-терапія.

Захаров малює цілими днями, але проблеми у нього нікуди не поділись.

Щодо комунікації в самій групі, ви нікого не знали до участі у проєкті?

Ні, нікого.

 

ЛЮБИШ ДЕРЖАВУ І ВСЕ, КУДИ ПОДІТИСЬ - МЕНІ Ж ТУТ ЖИТИ

На майстер-класі з ленд-арту (майстер Сергій Якунін)

 

Чи відчуваєте, що зміни відбуваються в самій групі?

Ми комунікуємо через те, що ми тут всі разом, і нам треба бути разом, але я би не сказав, що йдуть зрушення. Купа людей зі своїми проблемами.

Якщо взяти модель ідеального життя для вас, що ви хочете взагалі?

Якщо брати державу, мені хочеться відчувати захищеність і гордість за те, що я – її громадянин. Зараз я не відчуваю гордість. Я про політиків кажу. А щодо побуту, я можу сказати, що я доволі щаслива людина.  Можливо, просто хотілось би жити на березі моря, як і всім, менше працювати і більше відпочивати. Подорожувати, адже кожна людина в цьому світі хоче цього.

 

 

Опис проєкту:

АРТ-ТЕРАПІЯ ВЕТЕРАНІВ АТО / ООС ТА КОЛИШНІХ В’ЯЗНІВ «ДНР / ЛНР»

«МІТЄЦ. РЕАБІЛІТАЦІЙНИЙ ПРОСТІР” — інноваційна програма мистецько-психотерапевтичної реабілітації ветеранів АТО / ООС та колишніх в’язнів «ДНР / ЛНР». Над втіленням його у життя працюють команди двох громадських організацій — «МІТЄЦ» та «Львівський психоаналітичний інститут ментального здоров’я».

Впродовж 9 місяців учасники програми беруть участь у 8 майстер-класах із різних видів мистецтва: графіки, живопису, фотографії, кераміки, колажу, ленд-арту, саунд-арту та перформативного танцю. Майстер-класи проводять провідні українські митці: Олексій Аполлонов, Валерій Мілосердов, Сергій Якунін, Олександр Міловзоров, Катерина Свіргуненко, Альона Мамай, Богдан Мороз, Олександр Ляпін. Фінальним акордом проєкту стане створення арт-буку та розробка методики психотерапевтами.

Під час майстер-класів з учасниками програми працюють фахові психотерапевти, психоаналітики. А професійні художники — Сергій Захаров (колишній в’язень «ДНР») та Дмитро Коломойцев (ветеран АТО) ведуть художні щоденники та фіксують арт-терапевтичний процес.

Проєкт реалізується за підтримки Українського культурного фонду, 2021 рік

КУНГФУ ВІД МИСТЕЦТВАКУНГФУ ВІД МИСТЕЦТВАЧОМУ УЧАСНИКИ БОЙОВИХ ДІЙ СТАВЛЯТЬСЯ НЕГАТИВНО ДО ТИХ, ХТО НЕ БУВ НА ВІЙНІ

 

 

МІТЄЦ надає майданчик для вільного висловлювання, але залишає за собою право не поділяти погляди героїв порталу.