EN RU

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ РОЗУМІЛО, ЩО ШАРОВАРИ ПОКАЗУВАТИ — СОРОМНО

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ РОЗУМІЛО, ЩО ШАРОВАРИ ПОКАЗУВАТИ - СОРОМНО

Олександр Міловзоров (Київ) про функціонування закладів культури у радянські часи, життя художника та цензуру. Проєкт «МІТЄЦ. Реабілітаційний простір». За підтримки  Українського культурного фонду, 2021 рік.

Олександре, проєкт «МІТЄЦ. Реаблітаційний простір» торкається теми Сходу України. Як ви вважаєте, чи змінюється мистецтво в часи війни?

У нас культура і мистецтво почали змінюватися після 17-го року, коли Ленін видав «Декрет про монументальну пропаганду», який  діяв до Незалежності України. У цьому Декреті було сказано поставити пам’ятники усім утопістам, революціонерам, діячам культури – тим, хто підтримував революцію. Сенс у цьому був і економічний, що дуже важливо. Якщо будується якийсь об’єкт, скажімо, будинок культури, то держава закладає кошторис у ці монументальні роботи, художнє оформлення. Тож виходило так, що давали гроші для того, щоб годувати скульпторів, архітекторів.

Пам’ятники у повний зріст називали «ростовичками», бюст називали «кормилець». Була комісія по розподілу замовлень. Знаменитий художник робив ростовичка, це фінансувалося, бо мало за собою ідеологічне поширення. Тоді не визнавалося нефігуративне мистецтво, бо воно не було підтримкою їх ідеології. Спілка художників була підлегла ідеологічному сектору ЦК партії. Був керівник, що стежив за правильністю робіт. Навіть на пейзажах повинні бути якісь вивіски на кшталт: «Слава КПСС».

В Україні в кожній області була організація спілки художників, а в Миколаївській області такої не було через недостачу художників. Горком комуністичної партії видав вказівку створити спілку з 15-ти художників. Вирішили запросити художників з Росії — з Омська 10 художників, ще 5 з України. Для них побудували 5-поверховий будинок з квартирами і майстернями.

Взагалі-то це було добре для художників, але вони мали ідеологічно правильно працювати.

 

А ви працювали на замовлення ЦК також?

Я теж працював у комбінаті, у Спілці художників, мусив приймати ці замовлення і виконувати, але оскільки я займався керамічними, мозаїчними панно, крім цього, якийсь час працював у галузі освітлювальної арматури — люстри, світильники, я міг вибирати замовлення, які хочу. Якось так виходило, що я обмежував себе роботою у бібліотеках, дитячих садках, РАГСах і відмовлявся з тим, що пов’язане з ідеологією.

 

Як ставитеся до руйнації пам’ятників, зокрема — Леніну?

Деякі з них — художні твори, і потрібно було робити консервацію, знайти місце, куди їх змогли б завезти. Я знаю, що в Одесі є приватний музей, який зібрав більше тисячі бюстів Леніна, Сталіна. Нехай вони будуть. Той же ж пам’ятник, який був на бульварі Шевченка, треба було зняти, бо він був доброго художнього рівня, втілений в червоному граніті. Перенесли б його на ВДНХ, наприклад, там місця багато.

 

Як Ви вважаєте, чи є сьогодні цензура?

Не знаю, чи є зараз цензурний кабінет, але ідеологічний тиск є. При радянській владі усім займався ЦК партії. Коли спілка влаштовувала великі виставки, виставковий зал тоді знаходився на горі, біля станції метро Хрещатик, то перед відкриттям завжди підходив інспектор ЦК партії і дивився, чи все ідеологічно витримано. Мені було легше, бо я займався прикладним мистецтвом і керамікою.

Народний майстер спрямований на продовження традиції, а професіональний художник, кераміст, який отримав вищу художню освіту в академії чи інституті, знає історію мистецтв і технологію, особливо своєї професії. Він спрямований на творчий пошук і переосмислення.

Але ідеологічний сектор ЦК партії був спрямований на те, щоб художники-професіонали вчилися у народних майстрів. Оскільки я займався люстрами і світильниками, то вони мені на хвіст солі не сипали. Я заробляв гроші та міг їм дулю скрутити. Міг сказати, що буду робити те, що вважаю за потрібне. І я дуже багато кераміки робив не такої, якої вони вимагали. Потім я багато їздив у Прибалтику, Латвію, де відбувались майже кожен рік симпозіуми, куди з’їжджалися керамісти зі всього Радянського Союзу.

Ці симпозіуми  були орієнтовані на те, щоб показати кераміку Радянського Союзу Європі. А в Європі проходили величезні виставки раз у два роки – бієнале. Радянський Союз мусив брати у них участь і показувати не тільки народні глечики, а й творчий пошук. Я по два місяці через рік протягом 10 років проводив у Латвії.

Міністерство культури розуміло, що шаровари показувати на міжнародному рівні соромно. Треба показувати щось цікаве, а у нас багато талановитих художників. Теж саме училище прикладного мистецтва, яке я закінчував, виховало дійсно професійних серйозних художників: керамістів, текстильщиків, вишивальниць та інших.

Був такий дуже характерний для тих часів епізод. Міністр культури Радянського Союзу Фурцева прийшла на засідання Спілки художників, довго розказувала, що треба вчитися у народу, вивчати народне мистецтво. Голова всесоюзної спілки сидів у президії і звернувся до неї: «Катерино, скажіть, будь ласка, якщо вам треба зробити аборт, то ви йдете до знахарки чи до професійного лікаря?». Усе стало всім зрозуміло. Ось такий життєвий анекдот. Але закінчився він тим, що Хрущов розігнав бульдозерну виставку.

Журналістська група: Даша Колесник, Шевчук Аліна.

Опис проєкту: 

АРТ-ТЕРАПІЯ ВЕТЕРАНІВ АТО / ООС ТА КОЛИШНІХ В’ЯЗНІВ «ДНР / ЛНР»

«МІТЄЦ. РЕАБІЛІТАЦІЙНИЙ ПРОСТІР” — інноваційна програма мистецько-психотерапевтичної реабілітації ветеранів АТО / ООС та колишніх в’язнів «ДНР / ЛНР». Над втіленням його у життя працюють команди двох громадських організацій — «МІТЄЦ» та «Львівський психоаналітичний інститут ментального здоров’я».

Впродовж 9 місяців учасники програми беруть участь у 8 майстер-класах із різних видів мистецтва: графіки, живопису, фотографії, кераміки, колажу, ленд-арту, саунд-арту та перформативного танцю. Майстер-класи проводять провідні українські митці: Олексій Аполлонов, Олена Придувалова, Валерій Мілосердов, Сергій Якунін, Олександр Міловзоров, Катерина Свіргуненко, Альона Мамай, Богдан Мороз та ін. Фінальним акордом проєкту стане створення арт-буку та розробка методики психотерапевтами.

Під час майстер-класів з учасниками програми працюють фахові психотерапевти, психоаналітики. А професійні художники — Сергій Захаров (колишній в’язень «ДНР») та Дмитро Коломойцев (ветеран АТО) ведуть художні щоденники та фіксують арт-терапевтичний процес.

КУНГФУ ВІД МИСТЕЦТВАКУНГФУ ВІД МИСТЕЦТВАЧОМУ УЧАСНИКИ БОЙОВИХ ДІЙ СТАВЛЯТЬСЯ НЕГАТИВНО ДО ТИХ, ХТО НЕ БУВ НА ВІЙНІ

МІТЄЦ надає майданчик для вільного висловлювання, але залишає за собою право не поділяти погляди героїв порталу.