EN

ЛЮДИ ВІЙНИ – ІНШІ

Розмова з фотографом Валерієм Мілосердовим (Київ) щодо учасників проєкту “МІТЄЦ. Реабілітаційний простір”. За підтримки Українського культурного фонду.

 

Валерій, чому ти погодився брати участь в цьому проекті?

Мене цікавить ситуація з людьми, які пройшли АТО, цікавить, що з ними відбувається далі — в мирному житті. Країна живе одним життям, а там — на Сході йде війна. І ці люди після участі у бойових діях потрапляють сюди. Я намагаюся досліджувати, як вони впливають на ситуацію тут. Це дослідницький інтерес.

Починаючи з січня 2015-го року був у Маріуполі, Краматорську, Слов’янську разом з фондом «Ізоляція». І уявляю, що там відбувається. Люди, які побували у тому пеклі, вони — інші. Ті ж, хто потрапив у цей проєкт — різні. Є ті, хто був в полоні, хто воював, є волонтери.

 

Валерій Мілосердов, із серії Покинуті люди. Україна, 1994-1999

 

Їхня ситуація показала, наскільки в суспільстві є сильною горизонтальна організація, коли людям не потрібна вказівка зверху. З’являються добровольці, волонтери, спонсори, і все це відбувається в горизонтальних зв’язках суспільства. Ситуація з війною дуже чітко це проявила. І це світові тенденції, коли верховна влада стає непотрібною, тобто глобалізація суспільства передбачає і цю частину.

Я викладаю в «Школі фотографії Віктора Марущенка». І,беручи участь у йьому проєкті, я отримав досвід роботи з людьми нестандартними, які пройшли м’ясорубку війни. І для мене цей досвід є дуже важливим. Ось сьогодні на занятті все йшло рівно, а потім в кінці в одної з учасниць стався емоційний сплеск. І довелося цю ситуацію якось вирішувати.

 

Валерій Мілосердов, із серії Покинуті люди. Україна, 1994-1999

 

Ти говориш, ці люди — інші. Мене, наприклад, цей розподіл на — «вони і ми» напружує. Скільки часу треба нашому суспільству, щоб зрозуміти і прийняти, що вони і є — ми, що ми — це єдине тіло, єдина країна, що біль і радість — одні на всіх? Принаймні одна з задач цього проєкту наскільки можливо знівелювати розподіл на нас та інших.

Тут для мене цікава ще одна річ. Я не можу зрозуміти, що об’єднує нашу величезну країну, яка є однією з найбільших в Європі. Що об’єднує шахтаря з Донецька і лісоруба із Закарпаття? Мені можуть сказати, що нічого не об’єднує. Але я можу відповісти на це, що був 2014-й рік, коли люди об’єдналися. І ця сторона життя дуже важлива. Кожну країну об’єднує ідея. Але в Україні ця тема не вивчена. Які ідеї нас об’єднують? Ми цього не знаємо, вчені про це не говорять. Визначити це – справа держави, але вона займається чимось іншим. Сказати, що ідеї в нас немає, ми не можемо, адже як тільки з’явилася небезпека розпаду країни, все спрацювало. Але що саме спрацювало, на це знову відповіді немає. Хлопці та дівчата, які беруть участь у проекті, знають, що спрацювало, відчувають нутром, вони — учасники процесу.

 

Валерій Мілосердов, із серії Покинуті люди. Україна, 1994-1999

 

Ми часто буваємо у відрядженнях в різних куточках країни, і сказати, що Україну об’єднує одна на всіх національна ідея і справді не можна. І, спілкуючись з художниками різних регіонів, я помітила, схід України більш схильний радикально відстоювати національну ідею, ніж, скажімо, Західна Україна. Можливо це пов’язано з тим, що на Сході люди з війною стикнулися напряму.

Нація — це здатність народу до створення власної держави. Я вважаю, що ми досі не створили власної держави. Національна ідея нечітко проявляється самою ж владою, вона абсолютно розмита. Як живуть донеччани і закарпатці? Які сегменти їх об’єднують? Ми не можемо про це сказати.

Але повернемося до теми майстер-класів. Відбулося два майстер-класи з фотографії, як ти можеш визначити групу, з якою працював?

Це справжній андеграунд.

 

Валерій Мілосердов, із серії Покинуті люди. Україна, 1994-1999

 

Що ти вкладаєш в слово «андеграунд»?

Це соціальне підпілля, де люди живуть своїм життям. Вони важко повертаються (або й не повертаються) до мирного життя.

З 1994 по 1999-й я знімав шахтарів Донбасу. Це люди, які бачать щодня смерть і яким це життя, вибач — пофіг. Кожен день людина дивиться в очі смерті, і що ти можеш від неї вимагати? Прості стосунки, просте життя. І мені було цікаво, чим закінчиться шахтарський протест, боротьба за краще життя. Шахтарі – це бригада, бригада — це підрозділ. Шахта — полк. Напіввійськова організація. І чим закінчилося? Профспілки були нейтралізовані, людей загнали в копанки, кого не могли — вигнали в Росію.  Не вистачило клепки чи бажання, щоб скористатися ситуацією, зробити життя людським, навести державний лад в цьому регіоні. А сьогоднішні події на Сході мають свій початок у 90-х.

 

Валерій Мілосердов, із серії Покинуті люди. Україна, 1994-1999

 

Думаю, та ж історія з цими хлопцями і дівчатами буде повторюватися. Прийшли люди, які бачили смерть кожен день очі в очі. Вони знають, що там — на війні — відбувається. Для будь-якої серйозної ситуації в країні вони небезпечні. Вони організовані, з певним настроєм, тому  першорядне завдання держави якимось чином їх нейтралізувати. Я говорю про Україну. Соціалізувати їх, допомогти повернутися до мирного життя — завдання суспільства. У нас чомусь склалося так, що суспільство і держава – різні речі. Подивіться на останні (грудень 2020) опитування громадської думки щодо оцінки українцями рівня довіри до державних та суспільних інституцій. Збройним силам довіряє 69% опитаних, волонтерам – 66%. Недовіра Верховній Раді та уряду — 76-75%. Приклад донецьких шахтарів для мене – повчальна ситуація. Іншого досвіду розвитку подій, на жаль, у нас  поки що не існує.

 

 

 

 

Опис проєкту: 

АРТ-ТЕРАПІЯ ВЕТЕРАНІВ АТО / ООС ТА КОЛИШНІХ В’ЯЗНІВ «ДНР / ЛНР»

«МІТЄЦ. РЕАБІЛІТАЦІЙНИЙ ПРОСТІР” — інноваційна програма мистецько-психотерапевтичної реабілітації ветеранів АТО / ООС та колишніх в’язнів «ДНР / ЛНР». Над втіленням його у життя працюють команди двох громадських організацій — «МІТЄЦ» та «Львівський психоаналітичний інститут ментального здоров’я».

Впродовж 9 місяців учасники програми беруть участь у 8 майстер-класах із різних видів мистецтва: графіки, живопису, фотографії, кераміки, колажу, ленд-арту, саунд-арту та перформативного танцю. Майстер-класи проводять провідні українські митці: Олексій Аполлонов, Олена Придувалова, Валерій Мілосердов, Сергій Якунін, Олександр Міловзоров, Катерина Свіргуненко, Альона Мамай, Богдан Мороз та ін. Фінальним акордом проєкту стане створення арт-буку та розробка методики психотерапевтами.

Під час майстер-класів з учасниками програми працюють фахові психотерапевти, психоаналітики. А професійні художники — Сергій Захаров (колишній в’язень «ДНР») та Дмитро Коломойцев (ветеран АТО) ведуть художні щоденники та фіксують арт-терапевтичний процес.

КУНГФУ ВІД МИСТЕЦТВАКУНГФУ ВІД МИСТЕЦТВАЧОМУ УЧАСНИКИ БОЙОВИХ ДІЙ СТАВЛЯТЬСЯ НЕГАТИВНО ДО ТИХ, ХТО НЕ БУВ НА ВІЙНІ

 

 

 

 

МІТЄЦ надає майданчик для вільного висловлювання, але залишає за собою право не поділяти погляди героїв порталу.