Виставку можна подивится до 3 вересня 2023 року в Білому просторі Stedley Art Foundation (Київ).

Текст організаторів: 

Сергій Животков (1961–2000) — український художник і неперевершений майстер живопису, який належить до буремного покоління українських митців 1980–1990-х років. Незважаючи на психологічні та соціокультурні метаморфози, що відбулися у суспільстві того часу і яскраво відобразились у роботах його колег, Сергій Животков залишався вірним живописному аскетизму, гармонійній палітрі майстрів раннього Відродження, ліричній проникливості та медитативному художньому процесу. Сергій вміло поєднував технічну майстерність, успадковану від батька, академічного художника Олега Животкова, з вишуканими формальними експериментами, близькими по духу до нефігуративного мистецтва. Корпус його творів складають аскетичні пейзажі, здебільшого ведути, або колористично довершені фігуративні композиції, де присутні безліч літературно-філософських та культурних, переважно біблійних, натяків та посилань.
На виставці «Постлюдія» представлено твори, які входять до «Біблійної серії» (1990–1998), у якій художник ніби одночасно вступає в діалог з флорентійським живописцем Чімабуе — та з безіменним майстром Холмської ікони Божої Матері. За словами докторки філософських наук Ольги Петрової, це «артистична бесіда митця з першообразами». Невеликі композиції «Розп’яття», «Мадонна» та «Успіння» в урочистих авторських рамах — інтимні, схожі на хатню ікону або вівтарну картину, а масштабна «Таємна вечеря» уподібнюється до фрески. Полотно «Смерть Св. Франциска» дивує неочікуваним вибором сюжету, адже сцени з життя цього католицького святого зовсім не властиві українському мистецтву. Ймовірно, що покровитель найаскетичнішого християнського ордену став ідеальним втіленням живописного аскетизму Сергія Животкова. У творі «Старовинний мотив» на фоні примарного міста рухаються по-Джоттівськи узагальнені, стовпоподібні постаті, виокремлені контурами з сяючими німбами. Хто вони? Звідки та куди йдуть? Це залишається таємницею. Ольга Петрова влучно зауважує: «Аура полотен Сергія Животкова для того, хто володіє культурою споглядання, веде до найпотаємнішого: дарує проникнення у підсвідомість митця, в особливий стан його осяяної душі, враженої красою. У сторожкій тиші його полотен відчувається магія таємниці, загадковості та непроясненої тривоги».
Постлюдія в класичній музиці схожа на епілог в літературі. Вона втілює фінальність, наближення кінця богослужіння та повернення до нищівної дійсності. Життя Сергія Животкова трагічно обірвалося в 2000 році, на порозі нового тисячоліття. Не встигнувши сказати післяслово, художник залишив у власних полотнах згадку про втрачену в нашому критично налаштованому світі романтику, поезію та елегійні роздуми. Виставка «Постлюдія», як і заключні роздуми після прочитання глибокого літературного твору, лишає легкий смуток та філософування, віддаючи шану творчому шляху художника та його служінню мистецтву.