Біблійний вислів: «І перекують мечі свої на рала і списи свої на серпи; не здійме меча народ на народ і не будуть більше воювати» (Книга пророка Ісайї, 2,4).
Чи знайдеться людина, у якій цей біблійний текст викличе протиріччя? Впевнений, що ні. Сильні слова і неймовірної сили дії йдуть за цими словами. І тут настає найцікавіше. Той, хто найбільше говорить у подібному сенсі, буде робити все навпаки. Українці у цьому впевнились як ніхто. Мова навіть не про війну, почату росією у 2014 році. Вся історія українського народу це боротьба землеробів-гречкосіїв з поневоленням від найближчих сусідів. І це їм у певні моменти історії вдавалось. Саме на українській землі гречкосії стали синонімом затурканості та пригноблення. Жоден український письменник та поет так чи інакше не оминув помилку, яку робив український народ – роззброєння. Стабільно в історії українського народу лунали і лунають заклики до боротьби. Хоч Біблія і є збірником повчань та нагадувань про те, що добро перемагає зло, рало це не меч, а у сучасному контексті це не ракета, не танк, не винищувач. На самому початку незалежності Україна зіткнулась з ревізіями нашої ядерної зброї. І, врешті решт, умовно добровільно ми її віддали. З початком Великої Війни у головах українців та українок набатом звучать питання: «Де наша зброя?», «Почались би війна мали б ми ядерну зброю?». Шлях дня сьогоднішнього для України це «…перекувати рала на мечі…». І також не забувати, що «si vis pacem, para bellum» – «якщо ви хочете миру, готуйтеся до війни».