Сьогодні, 4 жовтня о 19.00 в Національному музеї Тараса Шевченка (Київ) відкриття виставки Олексія Аполлонова (Київ). Експозицію можна подивитися до 17 жовтня.
Олексій Аполлонов у відео про:
1:02 – 1:10
Ідея проєкту виникла давно. З того часу, як в новітній історії художників стали возити на пленери.
1:49 – 2:01
Пленери — це пейзажні роботи. Мені дуже хотілося робити не тільки пейзажі, а й фігуратив, але це було неможливим, бо пленери короткострокові.
2:53 – 3:08
Коли галеристка Таня Калита сказала, що вона домовилася з виставкою в музеї Шевченка, і був якийсь шматочок часу, я відразу вирішив, що це буде виставка фігуративу пост-пленерних вражень.
3:45 – 4:00
Тема землі, поля. Коли їдеш 500-600 кілометрів на машині, і перед очима поле і ще раз поле, то шукаєш очима: а хто ж на полі? І намагаєшся їх запам’ятати.
4:50 – 5:02
На пленери нас смикають галеристи. Інакше навряд чи б все кинув і поїхав на два тижні кудись. Це нереально, про це подумати страшно.
Організатор виставки “КалитаАртКлуб”
Кураторський текст:
«Легко й зручно було би резюмувати на тему творчої еволюції – мовляв, нині Олексій Аполлонов відчув активний потяг до фігуративу, яким не гребував і раніше. (Врешті-решт, окремі портретні серії, як окремий етап його художньої біографії, вартують чимало.) Сьогодні людський первень поєднався у нього з двома факторами – соціальним та філософічним. Україна вкотре усвідомилася могутньою колискою рустикальності, діти якої й досі не покидають свого «святого лона», вправно працюючи на її ланах, дорогах, садах і присадибних ділянках. Усім нам про це добре відомо, але більшість із нас воліє думати про інше, плекаючи міф скороспілого і дещо наївного урбанізму, яким зазвичай тішаться учорашні селюки, закинуті долею в мегаполіс…
Виробнично-селянські композиції, здавалося би, міцно узурповані реалістами-ортодоксами, через це і загрузлі в канонах, цього разу зазнають якогось пантеїстичного оновлення, омолодження, ба навіть – реінкарнації. Олексій Аполлонов вкотре випробовує – і розсуває – межі свого малярського методу, м’яко, суто по-малярськи доводячи нам, в чому полягає основний шанс України. Переваги якого ліпше побачити на власні очі, ніж почути-прочитати… нехай навіть зі сторінок цього гарно виданого каталогу цієї, без перебільшення, чудової виставки».
Олег Сидор-Гібелинда