Сьогодні 17 червня о 19.00  в галереї «Хлібня» (Київ) відкриття виставка Катерини Косьяненко (Київ). Куратор проекту Тетяна Калита (Київ).

Кураторський текст:

Подія відбувається в рамках ІІ-го Міжнародного фестивалю мистецтв «Анна Київська Фест».

«Графіті для Анни»

Графіті (походить від італ. grafficare — дряпати, дослівно «надряпані») — одна з давніх технік настінного малярства, випадкові написи і малюнки на стінах будинків. Сучасні графіті — специфічні тексти та малюнки, досить агресивна урбаністична субкультура, саме це поняття найбільш відоме сучасному глядачеві. Всесвітньо відомі графіті Софійського собору Києва (11 ст.) — це написи та малюнки, залишені священиками та відвідувачами (збереглися понад 300).
Живописний проект «Графіті для Анни» київської художниці Катерини Косьяненко виник під впливом давніх текстів та фресок Софійського собору, він містить у собі візуальні послання у вигляді зображень та стилізованих текстів, близьких за стилем до зображень Софійського собору Києва.
Віднайдено і автограф київської княжни Анни Ярославни. Він розташований в арці – переході між центральною навою та приділом Анни та Іоакима, на зображенні св. Пантелеймона. Цей автограф також став певним каталізатором мистецького проекту, здійсненому художницею до київського заходу «Анна-фест 2016».
Живописна серія «Графіті для Анни» є візуальним діалогом між давниною та сьогоденням, апелюванням до давніх часів з їх високими духовними мистецькими зразками, зокрема, мозаїкам та фрескам київського Софійського собору. Неймовірно цікаво відчути вплив давнини на сучасність, віднайти зв’язок з першоджерелами, знайти спільну мову, простежити віхи еволюції, а іноді й ознаки певної деградації. На жаль, саме сучасне образотворче мистецтва часто ігнорує професійну майстерність та духовність.
Наша сьогочасність збудована на давньому фундаменті, часто зруйнованому та призабутому. Ми заглядаємо в сиву давнину з цікавістю, аналізуючи. Відтворюємо своє уявлення про давні часи, створюємо образи, відштовхуючись від старовинних зображень і своїх відчуттів тотожності і правдивості. Фрески Софійського собору із зображенням дочок київського князя (Володимира чи Ярослава Мудрого) достатньо стилізовані та узагальнені. Все ж, ці зображення дають можливість в наш час відтворити переконливий образ Анни Ярославни. Уявне зображення Анни в проекті «Графіті для Анни», пов’язане в візантійською іконописною традицією, персонаж має великі виразні очі, шляхетну поставу. Гіпотетичний, але виразний портрет давньоруської княжни, королеви Франції, високоосвіченої, талановитої. Анна неначе заглядає з давнини у нашу метушливе сучасне життя. Інший темпоритм, інші цінності, персонажі, але містичний міцний зв’язок все одно є.
Тож, не тільки ми вдивляємось і вигадуємо для себе минуле. Воно сканує нас очима відтворених давніх фрескових ликів, переплітається з образами сучасного життя. Фантастичні персонажі з середньовічних бестіаріїв виявляються не страшними, дуже кумедними та милими. З’являючись серед банальних бетонних багатоповерхівок, не дисонують, не здаються зайвими чи несподіваними. Перетворюють звичні для нас банальні споруди на цікаві й гармонійні арт об’єкти.
Незвичний формат базових робіт проекту – видовжені вузькі горизонтальні полотна — багатофігурні чи пейзажні фризи, на яких розгортаються живописні сюжети. Вкраплення невеликих уявних портретів, поодиноких зображень доповнюють експозицію, присвячену Анні Ярославні. Акцентом виставки є велика картина з персонажами з окремих картин виставки, зібраними в цьому творі до купи. Всі картини з проекту «Графіті для Анни» майже гранично яскраві та несподівано багатоголосні за колористикою. Хоча одні з них наслідують приглушений колорит і фактуру фресок, інші вибухають максимальними контрастами та насиченістю кольору, притаманними якісному сучасному живопису. Багатошарова фактура живопису додає кольорам глибини та неймовірної виразності.
«Графіті для Анни» — апелювання до давнини, відголоски та відчуття присутності минулого у сучасному житті. Фантазування на тему мистецьких діалогів та впливів, намагання створити контакт, заговоривши на мові, яку зрозуміють зараз і могли б зрозуміти за часів Анни Ярославни.
Чому ж так важливо звертатись до високих зразків мистецтва, основ, першоджерел? Щоб не втратити головне — духовність та самоідентичність, щоб не втратити себе в різноманітності та багатоголоссі сучаcного світу.

Лідія Гурська, мистецтвознавець