Інтерв’ю куратора Андрія Сігунцова (Миколаїв-Київ-Париж) з художником Дмитром Ерліхом (Одеса).

Нещодавно в одній з тимчасових локацій Музею сучасного мистецтва Одеси завершилася виставка Дмитра Ерліха Ruin Porn: Terminus, присвячена його постапокаліптичним пейзажам. Митець продемонстрував свої роботи, які викликають відчуття катастрофи та надії водночас. Куратор проєкту Андрій Сігунцов поспілкувався з Дмитром та дізнався більше про його натхнення, творчий процес, а також про те, як сучасні суспільні проблеми та катастрофи впливають на його мистецтво. Пропонуємо вашій увазі інтерв’ю з митцем, в якому він розповідає про свою роботу, використання нетрадиційних матеріалів, колаборацію з іншими художниками та плани на майбутнє.

 

Дмитре, що стало натхненням для створення постапокаліптичних пейзажів на твоїх картинах? Чим проект відрізняється від типового “ruin porn”?

Мене надихає експериментування з зображенням та звуком. Сюжети та ідеї моїх робіт формуються під впливом сучасності, рефлексії минулого та роздумів про майбутнє.

 

Моє “руїн порн” — це назва “кінцевої зупинки”, на якій можна спостерігати процес трансформації, перехід одного в інше. Це як сповільнена зйомка, коли починаєш бачити перехід між ранком та вечором, осінню та зимою, кінцем та початком. Моє “порн” відрізняється від типового не лише процесом створення, але й використаними медіа. Традиційний “порн” зазвичай фіксується на камеру, а моє — вигадане.

Це словосполучення поєднує “насолоду” та “катастрофу”, демонструючи “сексуальні ракурси” катастрофи. Воно закликає до рефлексії, яка відбувається не лише на інстинктивному рівні, а й десь у підсвідомості.

 

Яке питання ти ставиш своїми роботами, стираючи сліди людської присутності?

“Підкажіть, будь ласка, яка зараз зупинка?”
А мені відповідають: “Кінцева”.

Які нові технології та матеріали ти використовуєш у своїх пейзажах? Чому надаєш перевагу дошкам OSB?

Для створення пейзажів нові технології я не використовував. Працював із лобзиком, болгаркою та пензлем. Лобзиком я створював форму, болгаркою — фактуру, пензлем — колір.

 

З нових технологій, хоча вони вже не такі нові, я використовував музичне програмне забезпечення, багатоканальну аудіокарту та звукову систему, яка складається з чотирьох незалежних динаміків. Звук знімається з конкретних струн гітарними звукознімачами та мікрофонами й рухається через цю звукову систему.

Щодо OSB, так склалося, що якось він потрапив до майстерні, і з того часу ми разом. Хоча був один проект на полотні, я все одно повернувся до OSB. Це гарний, легкодоступний, податливий матеріал, з яким мені хочеться працювати.

Спочатку мене привабила його фактура, я відділяв окремі шматочки. Потім почав експериментувати з різними формами дошки та використовувати обрізки. Зараз я створюю додаткову фактуру за допомогою болгарки.

 

Чому обрав саме піаніно “Україна” як головний елемент виставки? Що символізують стріли, якими проткнуте піаніно? Що маєш на увазі, коли кажете, що “ніби старе звучання вмерло, а нове лише зароджується”?

Піаніно є центральним елементом інсталяції “Вистава ‘Ранок-Вечір'”, це понівечений інструмент, перед яким розташована глядацька зала. Цю інсталяцію ми створили з Іллею Петровим, який вже деякий час експериментує зі звуком. Як колесо, пакет та стілець, ця “вистава” є одним із залишених атрибутів людства, які й формують постапокаліптичне відчуття.

Цей інструмент символізує наше сьогодення. Він створює той звуковий ландшафт, який занурює у процес трансформації — появи нового на тлі зруйнованого старого.

 

Об’єкт перетворився на образ “вбитого оленя”, який починає приймати іншу форму існування — примітивного життя у вигляді моху, що символізує надію на відродження після катастрофи.

Як вважаєш, яке значення має сучасне мистецтво у відображенні суспільних проблем та катастроф?

Я вважаю, що не тільки сучасне, а й мистецтво загалом є оптикою, яка може змінювати погляд глядача на суспільні проблеми та інше. Звісно, якщо глядач цього захоче.

 

Як війна вплинула на творчість та підхід до мистецтва?

Війна фокусує погляд та зосереджує увагу. Плин часу сповільнюється, що зосереджує на творчому процесі. Щодо підходу — він став більш безжалісним та досить грубим у створенні форми, фактури та малюнка. Я став більш допитливим до звуку, зображення відчуттів та деталей зображення. Малюнок став більш виразним.

 

Які емоції та думки, на твою думку, викликають твої роботи у відвідувачів виставки в новій локації?

Це мій перший проект, коли багато глядачів проводили на виставці понад 20 хвилин, а деякі навіть 40 хвилин. Всі, з ким я спілкувався, говорили про відчуття катастрофи та надії. Багато хто вважав, що роботи були створені під приміщення, хоча все було навпаки. Я шукав приміщення під твори.

Останні роки ти працюєш та показуєш роботи виключно в Одесі. Як  оцінюєш можливість експорту виставки за межі України та її сприйняття міжнародною аудиторією?

Я вважаю, що цей проект достатнього рівня для експорту за межі України. Як його будуть сприймати, навіть не можу собі уявити. Кожен сприйме по-своєму, гадаю.

 

Які художники чи митці вплинули на твій стиль та підхід?

Їх дуже багато. Перерахую митців, на яких я звертав увагу останнім часом: Пітер Дойг, Ансельм Кіфер, Маркус Джеферіс.

 

Перше зображення матеріалу: “Останій пакет”, OSB, 148 х 250 см., 2024