EN

ДОНБАС. ІДЕОЛОГІЧНЕ КЛІШЕ І ДІЙСНІСТЬ

Дмитро Голець (Київ) і Оксана Баршинова (Київ) про процес роботи над образотворчою програмою «Донкульта» і свої відкриття в сфері культури східного регіону.

Дмитро Голець: Коли ми починали, ми розуміли, що найкраще джерело матеріалу для проєкту — це музеї східного регіону та їхні колекції. Але, на жаль, зі зрозумілих причин вони сьогодні нам здебільшого недоступні. Хоча багато приватних осіб звідти, збирачі або художні активісти з великим ентузіазмом відгукнулися на пропозицію взяти участь в «ДонКульті». Тому ми формуємо експозицію на основі тих джерел, які нам доступні. Це музеї, колекції будь-якої форми власності, наша власна колекція, кіно-, фото— архів. На сьогодні вже зрозуміла якась структура, яка сформувала не тільки візуальну культуру донецького і луганського регіонів, але і їхню гуманітарне, інтелектуальне і побутове середовище. Хочеться показати це все і спроектувати на глядача певні проблеми з надією їх вирішення. Хтось може побачити в нашому проєкті маркери, які прояснять — чому в східному регіоні України зараз відбувається гуманітарна катастрофа. Можливо, що багатьом наш підхід не сподобається, і, можливо, вони будуть мати рацію, оскільки з різних точок зору один і той же феномен виглядає по-різному. Ми чекаємо на здорову критику після презентації проєкту, тому що вона дозволить нам всім побачити більш чітко загальну картину.

Оксана Баршинова: Ми зверталися в різні фонди і сховища, зокрема до Спілки художників і Дирекцію художніх виставок, музейні колекції, приватні колекції, які з ентузіазмом відгукнулися допомогти проєкту. Але для нас важливі і сучасні художники, які фіксують й аналізують проблематику східного регіону. Їх голос важливий, тому що вони раніше, ніж ми, стали розбиратися з питанням — що таке Донбас.

 

Фотографії з Центрального архіву кінофотодокументів ім. Пшеничного

 

Що стосується цікавих кураторських відкрить, то в процесі роботи над проєктом ми дізналися про те, що покровителькою шахтарів є Свята Варвара…

Дмитро Голець: Треба зауважити, що Святій Варварі молилися від раптової смерті, що актуально і в наш час.

Оксана Баршинова: Свята Варвара — покровителька гірників і в католицькому, і в православному світі. Ми знайшли її житійну ікону. А у Ксенії Гнилицької взимку був зроблений проєкт, присвячений майданним подіям. Почала працювати вона над ним задовго до них. Це була її реакція на кризу влади Януковича. І серед інших артефактів вона створила житійну псевдоікону Януковича, де він зображений в оточенні сцен з його життя. І для нас, як кураторів, ці два моменти поєдналися. Але було ще одне дивне відкриття.

 

Житіє Святої Варвари

Дмитро Голець: У фонді Спілки художників ми виявили графічну роботу прекрасного художника Москвичева, який багато працював на Донбасі в глибокі радянські часи. На офорті зображення шахтаря знаходиться в центрі, а його діяння по колу. Тобто, це та ж симуляція житійної ікони, тільки протагоніст в ній не Варвара, а шахтар. Ці артефакти створені в різні епохи і прямого зв’язку між ними не існує, утім на виставці вони зустрінуться і вийде цікава лінія — від трагічного до іронічного, від високого до низького жанру, що відкриє нові смисли.

 

Ксенія Гнилицька. Житіє президента

 

Оксана Баршинова: І тут ми можемо говорити про такі поняття, як героїзм і канон, і це стосується, очевидно, і нашого колишнього президента Януковича. Вихідці цього регіону вкладали офіційну ідеологією в жорсткий канон. Ми це бачимо в живописних і графічних роботах, у фотодокументах. Міф про людину праці створювався багато десятиліть і настільки забронзовів, що важко докопатися до суті — що таке жива людина.

 

Арсен Савадов. Із серії «Колективне червоне»

 

Арсен Савадов. Із серії «Донбас-Шоколад»

 

Віктор Марущенко, наприклад, багато зробив для того, щоб відкрити образ людини таким, яким він є, іноді навіть в якихось кумедних, жалюгідних, трагікомічних ситуаціях. У нас буде представлена ​​його фотосерія «Донбас — країна мрій». Але квазі-іконна лінія цікава для дослідження кліше в свідомості і розкриття образу людини, який легко перетворюється в міф. Це пов’язано і з Януковичем, якого укладали в якісь рамки, як вихідця з Донбасу, людини важкої долі, який вирвався нагору і перебував на вершині влади.

 

Віктор Марущенко. Із серії «Донбас — країна мрій»

 

Дмитро Голець: Коли дивишся архівні фотоматеріали, чітко простежується образ шахтаря, яким його формували в різні періоди часу. Перша половина 1950-х років — це був міф данини подвигам, трудовим і бойовим, де за допомогою постановочної зйомки пафосно показано, як зростає добробут шахтарів. Вони стають власниками власних автомобілів, нових квартир. У другій половині десятиліття зроблений ухил у бік зростання культурного рівня шахтарів. З’являються фотографії бібліотек шахтарів, багато шахтарів і металургів, які грають в шахи. До речі, шахтар і шахи — це сюжет, який проходить червоною ниткою, починаючи з середини 1930-х років і закінчуючи другою половиною 1950-х. Йому була присвячена мало не кожна друга фотографія. Ми бачимо шахтарів, які грають в шахи в червоних куточках, посеред цеху, будинку.

Можна навіть зробити рейтинг популярних в ті часи сюжетів. Це шахтар, який грає на музичних інструментах, в шахи, і шахтарські бібліотеки. 

 

Фотографії з Центрального архіву кінофотодокументів ім. Пшеничного

 

Цікаво, як перевертаються смисли і по-новому сприймаються речі, створені в радянський період. Є багато творів в рамках концепції героїзації Донбасу, праці, війни та іншого. Може, раніше це сприймалося як радянська пропагандистська міфотворча продукція, зараз смисли змінюються. Є, скажімо, графічний аркуш донецького художника Шенделя, який називається «Ополченці». Зрозуміло, що мова йде про інші події, але це не може не викликати асоціацію з сьогоднішніми реаліями. Або, наприклад, чудовий аркуш «Холерний бунт на Донбасі», де хворий натовп охороняють царські держиморди, обвішані георгіївськими хрестами. Сьогодні ми по-іншому прочитуємо цей сюжет.

Ще один важливий аспект це «українськість» Донбасу, зв’язок регіону з країною. В якості ілюстрації зазначу графічну серію 1970 року художника Ігуменцева за мотивами української народної пісні.

 

 

Якщо звернутися до більш ранніх часів, відомо, що багато вихідців з цього регіону, і серед них було чимало художників, брали участь у військових кампаніях 1918-19 років на стороні Української Народної республіки. Зі зрозумілих причин наші музеї та архіви зберігають мало, пов’язаних з тими подіями, артефактів. У нас ця тема буде представлена ​​художником Зіновієм Подушко, який народився під Донецьком, закінчив Петербурзьку академію мистецтв і брав участь у війні з більшовиками і білими частинами на боці Української Народної республіки. Як правило, потім всі ці люди емігрували, якщо не загинули. Залишилося дуже мало згадок про них. Штучно створювалася легенда про те, що вони ніколи не існували, що Донбас — абсолютно чужий Україні регіон, але це лише ідеологічне кліше. Коли аналізуєш матеріал, зрозуміло, що це не відповідає дійсності.

 

Фотографії з Центрального архіву кінофотодокументів ім. Пшеничного

 

Оксана Баршинова: І ще одне. Ми часто говорили про те, що Донбас ніколи не входив в число розвинених художніх центрів, таких, як Львів, Одеса, Харків. Наприклад, цей підхід добре ілюструє ситуація з Параджановим. Він більше асоціюється з Києвом і Західною Україною, а саме — Карпатами. Відкриттям для нас стало те, що Параджанов пов’язаний і з Донбасом. В Алчевську він перебував у колонії, відбував там покарання. Місцеві жителі перейнялися цією харизматичною особистістю, дуже йому допомагали. Тепер в Алчевську існує музей Параджанова. Така чуйність людей Донбасу до культурної спадщини, видатних особистостей, присутня повсюдно.

Дмитро Голець: І це не дивлячись на всі спроби офіційної влади зганьбити ім’я Параджанова.

Оксана Баршинова: Те, що така фігура, як Параджанов, знакова для України, і представлена ​​і в цьому регіоні — це культурні зв’язки, які скріплюють всю Україну воєдино. Про Донбас, як правило, йшлося, як про місце життя робітників, де важко працюючим людям не до високої культури. Єдиний ракурс, в якому регіон подавався в художньому світі — це індустріальний пейзаж, образ людини праці, людини, яка змінює світ навколо себе.

 

Фотографії з Центрального архіву кінофотодокументів ім. Пшеничного

 

Донбас в культурному процесі грав дві ролі. Перша — це регіон-донор для художніх сил, які відтікали в інші центри, і ми знаємо масу художників — вихідців з Донбасу, які стали класиками мистецтва.

Дмитро Голець: Мало хто знає, що Кончаловський народився в Слов’янську, а Куїнджі з Маріуполя.

Оксана Баршинова: З іншого боку, Донбас — то місце, куди за радянських часів багато хто їхав в творчі відрядження, щоб оспівувати диво радянської модернізації та індустріалізації. Але копнувши глибше, ми можемо виявити, що на Донбасі сформувався цікавий і специфічний образ суворого стилю. При тому, що суворий стиль в Україні в цілому майже не набув поширення.

Дмитро Голець: У зв’язку з нашою  південною м’якістю, вітальністю у нас не так багато суворого стилю в чистому вигляді. На відміну від тієї ж Росії.

Оксана Баршинова: Донбас наразі закриває цю нішу.

Дмитро Голець: Прекрасний художник Хоренко в 1960-70-ті писав місцеві терикони, як Моне оспівував Руанський собор — в різних станах: в дощ, в туман, вранці, ввечері… Його ніхто не змушував, він робив це щиро. Зрозуміло, що він писав твори не в техніці імпресіонізму, а в дусі, відповідному суворому стилю. Проте сам підхід, зміщення акцентів, нам здається відходом від прямолінійного зображення промислового пейзажу.

 

Хоренко. Шахтар

 

Назаренко. Ранок Коксохіму

 

Оксана Баршинова: Це пласт української культури, який варто досліджувати. Крім того такі класики українського мистецтва, як Віктор Зарецький, Алла Горська багато працювали на Донбасі.

Дмитро Голець: У Зарецького був диплом, присвячений шахтарям.

Оксана Баршинова: Монументальні роботи тільки зараз стають предметом уваги широкого кола дослідників. І це дуже правильно.

Дмитро Голець: На Донбасі багато мозаїчних панно, зроблених за ескізами Горської. Створені нею монументальні речі, на жаль, зараз можуть зникнути.

Оксана Баршинова: Донбас — не тільки муза для художників, які його оспівували, але він сам багато дав українському мистецтву.

Олексій Салманов. Цар-пушка

 

МІТЄЦ надає майданчик для вільного висловлювання, але залишає за собою право не поділяти погляди героїв порталу.