З 18 квітня по 1 травня в Галереї РА (Київ, Б. Хмельницького,32) буде проходити  живописця та діючого військовослужбовця НГУ  Богдана Сокура. 

Реліз організаторів:

На виставці будуть представлені близько 20 робіт автора, створених у період з  2021 по 2025 роки.  

Для більшості українських митців війна стала роздільною лінією, яка відокремила  творчість «до» та стала знаменником початку нового етапу — короткочасного чи  тривалого. Теми руйнації і надії, рефлексії над загрозою втрати ідентичності та крихкості  довкілля стали центральними мотивами. Це не дивно — осягнення такої шокуючої та  жахаюче масштабної події не могло не торкнутися українців, приналежних до мистецтва.  

Для Богдана початок повномасштабки не лише вніс корективи в курс, яким той  рухався у пошуках своєї артистичної сутності, але й значно змінив його реальність.  Незадовго до вторгнення рф художник посилено вивчає живопис в університеті VUT  (Vysoké učení technické) в Брно. Подальший розвиток подій стає причиною прийняття  важливих рішень — Богдан повертається в Україну і приєднується до Сил Оборони  добровольцем, а згодом вступає на службу в НГУ, в одну з бригад “Гвардії Наступу”.  Незавершене навчання було далеко не найбільшим невирішеним конфліктом — розпочинається процес занурення у новий світ, пошуку свого місця та намагання  зрозуміти, чи є взагалі у ньому місце для мистецтва. 

Художня практика Богдана розпочалася в підлітковому віці після знайомства з гіп гоп культурою та її візуальним елементом — графіті. Досліджуючи витоки, він  знайомиться з американським поп-артом 70-х, риси якого чітко прослідковуються у  наступному етапі творчості митця — сповненому іронії фігуративному живопису з  відсилками до популярної культури. З часом він відходить від пістрявих образів та  кричущих сюжетів у бік відтворення реальності, зафіксованої у моменті чи спогаді про  нього. Подальші роботи починають сповнюватися приземленими та побутовими  сценами, в яких деталі не є першочерговими — значення має саме враження автора про  ту чи іншу мить або людей, які її проживають. Подібна фіксація вимагає відповідного  темпу — поки емоція свіжа, її потрібно одразу переносити на полотно. Це вплинуло на  саму техніку, яка почала тяжіти до замальовки з мінімалістичною палітрою та різкими  мазками. Сам художник каже про свій метод:  

“Коли я пишу натовп людей, я не хочу, аби був присутній сюжет. Мені цікавий  сам натовп. Коли я пишу водія — мені не цікаво, хто він і куди їде. Мені й водій  не цікавий. Я пишу відчуття дороги, принаймні намагаюсь.”  

Роботи, представлені на виставці, є продовженням бачення Богданом  навколишнього світу — лише цього разу з відбитком війни на ньому. Знайшовши час та  сили на відновлення своєї художньої діяльності, він продовжує фіксувати звичні життєві  сцени, в яких не обов’язково присутні наслідки обстрілів чи вибухів. Як і в місцях, куди не  долітають ракети, відчуття війни присутнє у повітрі, між рядків і поглядів. Для глядача,  який проживає війну, оточуюча реальність у будь-якому разі буде просочуватися нею, в  той час як у випадку Богдана, прожитий досвід проникає в роботи разом із фарбою.  Художник ділиться, що, осмислюючи мистецтво, часто звертається до Ніцше, який  стверджував, що воно є подоланням жаху перед життям. У світлі нинішнього стану речей  це твердження резонує з новою силою, окреслюючи шлях, яким художник продовжує  рухатися далі.