У світі, де тривалість спокою вимірюється хвилинами, а криза стала шумом на тлі повсякденності, рівновага постає фантомом. Виставка «Відбиток реальності, в якій немає рівноваги» — це спроба вхопити цю нову нормальність: нестабільну, фрагментовану, сповнену внутрішньої напруги. Об’єднуючи двох художників, проєкт створює простір, де розмитий, розпливчастий ореол невизначеності набуває форми — як на рівні матерії, так і на рівні свідомості.
Марія Животкова працює з матеріальним світом, але її фіксація матеріальності — не споглядальна, а аналітична. Текстура стає мовою дослідження, а техніки — монотипія, фотографія, колаж — перетворюються на інструменти деконструкції. Замість образу природи як гармонії — розшарування, тріщини, напруга. Поверхня зчитується як хронотоп: у концентричних кільцях, що нагадують зріз дерева, простежується і циклічність, і тривога часу, що не минає безслідно.
Та водночас — у квітах, у лататті на воді — зафіксований момент спокою, якого сьогодні вистачає лише на мить. І вже за ним — уламки, вирви, хаотичний рух, тривожна тиша.
В її візуальній мові немає остаточності — лише безперервна боротьба між порядком, ритмом і збоєм. І в цьому — головний парадокс: баланс завжди тимчасовий, а його руйнування — закономірність.

Роботи Вадима Піщерського спрямовують погляд глядача всередину — у зони людського досвіду, де немає нічого сталого. Його експресивна фігуративність відкриває тіло як простір кризи: лінія — нервова, рвана; колір — агресивний, де червоний є маркером постійної загрози. Повторювані мотиви рук, облич, що зникають, та пустот у грудях говорять про втрату суб’єктності.
Людина тут не є носієм сталого «я» — вона крихка, її тіло стає ареною боротьби.
Водночас у цьому дослідженні зламу є і порив до самозцілення.
Емоції постають не як безформний хаос, а як енергія, що має свою динаміку. Через експресивні графічні засоби художники намагаються вловити пульс внутрішньої правди та знайти у моменті максимальної напруги новий контакт із самим собою.
Цей проєкт — спроба зібрати чесний образ дійсності, не згладжуючи та не пропонуючи прикривати його маскою романтизації.
Виставка формує простір між зовнішньою та внутрішньою осями, демонструючи, як криза залишає свої сліди: на корі дерева, на нервовому штриху, на тілі, що розсипається в кольорі.
Це про ту нерівну, неспокійну, але справжню реальність, у якій ми живемо.

Кураторка проєкту і авторка тексту —
Дарія Пожидаєва,
мистецтвознавиця,
арт-менеджерка галереї Imagine Point