Кілька порад з написання публіцистичних текстів і наукових статей від співробітника ІПСМ НАМ України Тараса Фролова (Київ) на прикладі тексту Іллі Левченка (Київ) “Український авангард і його хвилі”.
Тарас Фролов:
Написати ясний текст – задача співмірна вашим силам. Для її виконання потрібно дотримуватись кількох простих рекомендацій. В основі цих рекомендацій лежить один принцип — збереження уваги аудиторії.
Як ви напевно вже знаєте – провести дослідження та описати його у науковій статті є зовсім різними справами.
Мета дослідження – дати відповідь на питання, обґрунтувати твердження, знайти шляхи для розв’язання проблеми.
Стаття має три мети: повідомити аудиторію про твердження (рішення, відповідь), яке ви знайшли; переконати аудиторію у тому, що обґрунтування вашого твердження відповідає домовленостям встановленим в науковій спільноті; переконати аудиторію в тому, що твердження додає до загального наукового обговорення у вашій галузі.
Переконати когось означає надати йому підстави з вами погодитись. Серед дослідників, що працюють у сфері гуманітарних наук, поширеним є уявлення про те, що факти, цитати, обґрунтування, а також точно виміряні відступи від краю аркуша, є такими підставами. Ви, напевно, зустрічали у своєму житті доповідача або автора статті, чия аргументація здалась залізобетонною, чиє знання фактів здалось вам глибоким, чиї твердження, здались видатними, але ви не переконані, бо його доповідь/стаття була настільки заплутаною (та/або нудною та/або довгою), що вам не вдалось дослухати її до кінця.
Переконання — не є обміном ваших доводів на згоду аудиторії. Переконання є запрошенням аудиторії пристати на вашу думку, прийти до тих самих висновків, до яких прийшли ви. Вашу наукову статтю або промову можна порівняти з екскурсією, в якій ви є гідом, а група туристів складається з таких сами гідів, як ви. Ви маєте провести тур і привести групу до певного місця, але не можете бути присутні у турі особисто: вказівки куди йти, на що і чому слід звернути увагу, кожен член групи отримує в текстовому або голосовому повідомленні. Туристи зацікавлені в тому, що ви можете розповісти, але якщо щось відверне їхню увагу вони можуть полишити тур. Ваш успіх залежить від того, що ви говорите, від тверджень, які хочете донести, але і від того чи зможете ви знайти слова, які збережуть увагу вашої аудиторії на вашій думці, донесуть цю думку легко і точно.
Процес пошуку та фіксації точних слів для передачі ідей та думок між науковцями в рамках даної розвідки отримає назву «письма».
Цей процес є важливим не лише для спілкування, але також для дослідження, розуміння і мислення. Мова загалом, і слова зокрема, не лише засіб для передачі думок, вони є їхньою суттю, процесом «думання». Цінність вивчення української мови у школі та вищих навчальних закладах полягає не у вивченні правил, а в тому, щоб отримати навичку викладати власну думку словами. Якщо ця навичка недостатньо розвинена це може призвести обмеження самої думки, або до того, що вже готові фрази (кліше) підміняють собою думку. Як писав Джордж Оруел у своєму есеї «Політика і англійська мова»:
«…Ці фрази створять для вас речення — вони, навіть, можуть думати за вас ваші думки (до певної міри), а коли буде потрібно, вони зможуть частково приховати від вас той смисл, який ви хотіли б в них вкласти».
Що потрібно зробити, щоб донести свою думку легко і точно? Керівним принципом, з якого випливають всі можливі рекомендації на цю тему, є піклування про збереження уваги аудиторії. Саме збереження, а не привертання, бо той факт, що читачі відкрили і почали читати вашу статтю свідчить, що вони зацікавлені в тому, що ви маєте сказати, вони готові приділити вам увагу. Ваша головна задача — зберегти цю увагу. Ось кілька загальних рекомендацій, як це можна зробити:
Пишіть стисло. Не використовуйте більше слів ніж потрібно, щоб донести ваше твердження (думку, смисл). Якщо ви використаєте більше слів, то скоріш за все виснажите увагу читача та приховаєте смисл від нього. Якщо можна викреслити слово — викреслюйте, якщо можна розбити довге речення на кілька коротких — розбивайте. Якщо без якогось речення можна обійтись — позбудьтесь його. З особливою увагою ставтесь до прикметників і прислівників і не використовуйте їх у найвищому ступені порівняння.
Пишіть просто. Якщо ви можете передати ваш смисл за допомогою рідковживаного або широковживаного слова, завжди використовуйте останнє. Рідковживані слова можуть бути незнайомим для когось з аудиторії, і можуть відвернути їхню увагу.
Пишіть точно. Використовуйте слова, що мають конкретне значення, замість слів, чиє значення є туманним. Переконайтесь в тому, що ви використовуєте правильне слово у правильному контексті, і немає двох способів витлумачити одне й те саме речення. За можливості уникайте пасивних речень («книгу було поставлено на полицю») і надавати перевагу реченням активним («читач поставив книгу на полицю»).
У наступному розділі, на прикладі огляду виставки, я розгляну як можна застосовувати ці рекомендації на практиці, і з якими складнощами стикається читач, коли їх не використовують. Огляд виставки не є просто репортажем з мистецької події — автор має певні твердження, у вірності яких він намагається переконати аудиторію. Це робить його близьким до наукової статті і дозволяє використати його як приклад в межах даної розвідки.
Мета редагування — позбутись всього, що може відвернути увагу читача від думки, твердження, яке ви хочете донести. Це не те саме, що зробити текст сухим та безособистісним, схожим на програмний код, телеграму чи статистичну довідку.
Коли ви готуєте текст (наукової чи публіцистичної статті) для читача до кожного речення варто поставити наступні п’ять питань:
- Чи можливо це сказати стисліше?
- Чи можливо це сказати простіше?
- Чи можливо це сказати точніше?
- Чи можливо це сказати без двозначності?
- Якщо відповідь принаймні на одне з попередніх питань «так», то чи можна це зробити без втрати смислу, який ви хочете передати?
Подивімося, що ми отримаємо якщо поставимо ці питання до огляду виставки (оригінал статті знаходиться тут)
***
Вона поклала початок співпраці Музею з ГО «Музей авангарду», аби формувати колекцію українського авангарду, що, за твердженням організаторів, ««розпочався у ХІХ столітті і триває донині».
В короткому реченні йдеться про три явища: співпрацю, формування колекції, твердження організаторів. Доцільно розділити його на три.
Довга назва виставки є фокусом попереднього речення. Читач змушений шукати відповідь на питання: «Хто вона, яка поклала початок співпраці?». Краще полегшити йому життя і використати на початку речення «виставка».
ГО — абревіатури можуть бути знайомі не кожному читачу або дозволяють кілька розшифровок, тому вперше їх варто давати у розгорнутому вигляді.
«Виставка поклала початок (…), аби формувати колекцію (…)» — здається, ніби виставка буде формувати колекцію. Це малоймовірно
Пропонований варіант: Виставка була організована Музеєм спільно з громадською організацією «Музей авангарду». Мета виставки — створити зібрання творів українського авангарду. За твердженнями організаторів, цей рух ««розпочався у ХІХ столітті і триває донині».
***
Партнер створення нового музею, мистецтвознавець Едуард Димшиц і голова ГО «Музей авангарду» Юрій Комельков поділили художників «українського авангарду» на чотири хвилі.
Альтернативою «…створення нового музею» є «створення старого музею», а це — парадоксальна ініціатива. Для збереження ясності від прикметника «новий» варто відмовитись.
Пам’ятайте про людяність — згадуйте ім’я перед посадою чи науковим званням, виявляючи повагу до людини, а не до її соціального чи професійного статусу.
«(…) Едуард Димшиц та (…) Юрій Комельков поділили художників (…) на чотири хвилі». Чи можна поділити множину об’єктів на хвилі? Образ видається незграбним, зокрема через те, що хвиля не асоціюється з поділом, дискретністю. У найбільш поширеному розумінні слово «хвиля» описує процес коливання безперервної водної поверхні.
Чому словосполучення «український авангард» взято в лапки? Бо це цитата? Бо таким чином автор намагається висловити свій сумнів? І якщо це сумнів — то у чому?
Пропонований варіант: Едуард Димшиц, партнер створення Музею авангарду, і Юрій Комельков, голова ГО «Музей авангарду», виділили чотири хвилі в українському авангарді.
***
На виставці вони представили тих, хто еволюціонував у другій-четвертій, зокрема: друга хвиля представлена роботами Олександра Дубовика й Віктора Рижих; третя хвиля — Анатолія Криволапа, Марка Гейка, Миколи Кривенка, Тіберія Сільваші, Олександра Бабака, Олександра Дяченка, Василя Бажая, Олександра Сухоліта, Віктора Сидоренка, Олега Тістола, Олександра Ройтбурда, Миколи Маценка, Ігоря Ступаченка, Максима Мамсікова; четверта хвиля — митцями з рейтингу Forbes «Найкращі молоді художники України» Романом Мініним й Анною Мироновою.
Порядковим числівникам «другій-четвертій» бракує іменника.
«Вони» – точніше буде «організатори».
Речення складається з 64 слів. Це забагато для уваги читача, тому його краще буде розділити на чотири окремих речення:
Пропонований варіант: На виставці вони представили тих, хто еволюціонував у другій-четвертій хвилях. Друга хвиля представлена роботами Олександра Дубовика й Віктора Рижих. Третя хвиля — роботами Анатолія Криволапа, Марка Гейка, Миколи Кривенка, Тіберія Сільваші, Олександра Бабака, Олександра Дяченка, Василя Бажая, Олександра Сухоліта, Віктора Сидоренка, Олега Тістола, Олександра Ройтбурда, Миколи Маценка, Ігоря Ступаченка, Максима Мамсікова. Четверта хвиля представлена митцями з рейтингу Forbes «Найкращі молоді художники України» Романом Мініним й Анною Мироновою.
Доцільність перерахунку всіх художників, представлених на виставці на початку статті не очевидна, тим більше на початку матеріалу.