EN

ВІЗІОКРАТІЯ


Проєкт “Візіократія” в “Інституті проблем сучасного мистецтва” (Київ) продовжено до 21 березня.Куратори проєкту Андріій Сидоренко (Київ) та Ірина Яцик (Київ).

Текст організаторів:

Інститут проблем сучасного мистецтва OPEN CALL для участі в проекті «Візіократія».

Анотація:
«Наше сприйняття має особливу чутливість до візуальних атрибутів краси, процвітання та успіху.

Саме тому світові імперії використовували в своєму звеличенні золото, квіти, оголене тіло та радісні обличчя.

Той, хто міг дозволити собі всю цю розкіш, опинявся всередині ореолу слави, навіть діючи всупереч моралі та інтересам суспільства. А все тому, що приваблива картинка знижує критичне мислення, активуючи передчуття задоволень. В такий спосіб візіократія направляє зір, змушуючи суспільство асоціювати суб’єкт влади тільки із змінами на краще.

Спроби радикальної емансипації від цього архаїчного феномену з’явились тільки в експериментах авангардистів. Квадрат Малевича фактично став передвісником нової хвилі іконоборства, яка в різних формах триває і по нині.

Однак перебудувати візуальну культуру не так просто. Адже навіть там, де зникають зображення, їх місце зазвичай займає література та ідеологія, розвиваючи залежність від дискурсу.

Традиція підкоряти свідомість емоційно забарвленим картинкам, словам і текстам є настільки сильною, що її деконструкція переважно асоціюється із хаосом та божевіллям.

Виходячи з цього, можна констатувати, що візіократія міцно вросла в масову культуру, проте усвідомлення цього факту відбувається хіба що на території сучасного мистецтва».

Куратори: Андрій Сидоренко, Ірина Яцик.

Концепція:
Колись створення фото та відео було складним процесом. Тепер для цього достатньо мати звичайний смартфон. Але зміна технологій не проходить безслідно.

>Невичерпний приріст візуального контенту призводить до свого роду засліплення, коли важлива не окрема картинка, а прискорення потоку зображень через зорове сприйняття.

Захоплена таким скроллінгом людина відчуває ілюзію розширення свідомості, в той час як, насправді, вона стає більш інфантильною, нервово шукаючи тільки хайп та приємні враження.

Найгостріше ця проблема постала із розвитком соцмереж. Строкаті стрічки новин прискорюють дезорієнтацію у світі рекламних образів змушуючи довіряти селективним алгоритмам роботів або “машин зору”.

Саме вони тепер визначають кому і скільки можна бачити той чи інший пост.

Їхнього суворого погляду складно уникнути, адже кількість камер або зорових протезів (як їх називає Поль Вірільйо) в середині та назовні тільки зростає.

Загалом стеження за іншими перетворилось на свого роду атракціон, який дає відчуття візуальної влади над тим, що могло бути прихованим або витертим з історичної пам’яті. Та схоже найбільше задоволення пов’язане із ним не у встановлені істини, а у можливості вершити долю людей маючи на руках цінний компромат.

Не дарма давні греки алегорично зображали Справедливість із зав’язаними очима. На думку американського юриста Пітера Гудріча Феміда «сліпа, але це не означає що вона не може бачити» вона «здатна бачити [навіть] крізь пов’язку, та й взагалі без очей», це і відрізняє її від людей, у ​​яких правосуддя перетворюється на демонстрацію переваги одних над іншими.

Порівнюючи судовий процес з театром, Гудріч вважає, що офіційний одяг і емблематика створені тільки щоб вселяти довіру до судової системи, незалежно від того, торжествує справедливість, чи ні. Цей феномен він назвав візіократією. Але очевидно, що візуальна культура давно дає більш широке поле для застосування цього терміну.

Саме тому світові імперії використовували в своєму звеличенні золото, квіти, оголене тіло та радісні обличчя.

Той, хто міг дозволити собі всю цю розкіш, опинявся всередині ореолу слави, навіть діючи всупереч моралі та інтересам суспільства. А все тому, що приваблива картинка знижує критичне мислення, активуючи передчуття задоволень. В такий спосіб візіократія направляє зір, змушуючи суспільство асоціювати суб’єкт влади тільки із змінами на краще.

Спроби радикальної емансипації від цього архаїчного феномену з’явились тільки в експериментах авангардистів. Квадрат Малевича фактично став передвісником нової ери іконоборства, яка в різних формах триває і по нині.

Однак перебудувати візуальну культуру не так просто. Адже навіть там, де зникають зображення, їх місце зазвичай займає література та ідеологія, розвиваючи залежність від дискурсу.

Традиція підкоряти свідомість емоційно забарвленим картинкам, словам і текстам є настільки сильною, що її деконструкція переважно асоціюється із хаосом та божевіллям.

Виходячи з цього, можна констатувати, що візіократія міцно вросла в масову культуру, проте усвідомлення цього факту відбувається хіба що на території сучасного мистецтва.

МІТЄЦ надає майданчик для вільного висловлювання, але залишає за собою право не поділяти погляди героїв порталу.