EN

ПОЛІТ. ФРАГМЕНТ


Виставку Володимира Буднікова  (Київ) можна подивитися в арт-центрі “Я Галерея” (Київ) до 6 травня.

Текст організаторів:

Відкриття проекту Володимира Буднікова «Політ. Фрагмент».

Народжуючись вільною, все своє життя людина прагне свободи, шукаючи її поза і всередині меж – долі, обставин, стереотипів, власного тіла. У цьому полягає найбільший екзистенційний парадокс і, водночас, найпростіша відповідь на всі питання нашого життя. Останнім прихистком свободи, її умоглядною формою є людська думка. Виникаючи спонтанно і стихійно, вона скеровує політ у невизначеному напрямку, аж поки не знайде свого втілення чи не розчиниться в повітрі.

Мистецтво як можливість свободи назавжди затавроване її парадоксальністю. Історія мистецтва – це історія про художника, який стоїть на краю прірви. Він прагне зірватись у політ, зануритись у безмежний потік повітря, але все, що дарує йому свобода, зіштовхуючи його донизу, – це м’яке приземлення на новий край, де він знову стоятиме так само довго, чекаючи нового поштовху.

У ході роботи над проектом «Політ. Фрагмент», Володимир Будніков розуміє, що політ далекий від уявлень про свободу. Літати, наче птах, – це уподібнитися птаху, це скинути пути людського тіла, добровільно заточивши себе у пташине. Ікар, зрештою, загубився в морських хвилях, а «Летатлін» так і не відірвався від землі. А що, як свобода, це анти-політ? Відмова від логіки птаха на користь логіки думки, спосіб підважити мистецтво і саму свободу? Акт творчості для Буднікова – це історія з відкритим фіналом. Реальність, яка постане наприкінці роботи над мистецьким твором, автору невідома. Політ художника – це право на рух без місця призначення – саме такий, що притаманний думці.

Форма як фіксація ідеї – головна перешкода вільному мистецтву. Ілюзія, яку дарувала свобода творцям, повсякчас заганяла їх у нові формальні рамки. Кожна нова революція у творчості породжувала сотні епігонів, але й тисячі аутсайдерів, які не змогли отримати статус художників через небажання визнавати задану епохою форму. Володимир Будніков, попри обмеженість простором полотна та монохромність палітри, здійснює радикальний поворот до ідеї, усуваючи форму як визначеність і пункт призначення, розкладаючи її на дрібні елементи, розгортаючи її назад, до руху, до процесу становлення думки.

Логіка художника, яка розгортається в експозиції, в тому, аби змінити контекст та проголосити можливість іншого польоту. Відкидаючи інженерну точність Татлінського об’єкта «інтимної авіації», Будніков узагальнює технічні елементи літаків та обриси їх крил, залишаючи процес деконструкції поза глядацьким оком. Все, що ми побачимо тут і тепер – народження нової реальності, яку не передбачив автор – справжньої реальності свободи людської думки.

Марина Богуш

МІТЄЦ надає майданчик для вільного висловлювання, але залишає за собою право не поділяти погляди героїв порталу.