Поліна Ліміна (Київ) про медіа-проект, що презентує родину Якутовичів та її спадщину.

Ще з 2009 року арт-центр “Я Галерея” під кураторством Павла Гудімова запустив серію виставок по творчості Сергія Якутовича: «Гоголь народився» та «Мазепіана». Співпраця продовжилася під час роботи над масштабним проектом «Тіні забутих предків. Виставка» (2016) – тоді команду особливо цікавила постать батька Сергія, – Георгія Якутовича, який виступив художником-постановником і співавтором культового фільму. Так ми долучилися до історії цілої династії.

Я познайомилась з творчістю родини саме тоді, коли ми робили «Тіні…». Дослідження показали, наскільки мало було написано про художників, які довгий час були зірками українського мистецтва. Ще більше дивував факт, що про Георгія Якутовича за часів незалежної України не було видано жодної книги. Це наштовхнуло на наступну ідею – написання книги про його творчість. Власне, робота над книгою «Як у Тіні», опрацювання архівів і родинних матеріалів, показали: тема є невичерпною, а кількість усього, що можна сказати за допомогою феномена Якутовича – вражаюча. Книга вийшла навесні 2017 року й сприймалася нами як перша сходинка на шляху відкриття Якутовичів широкій аудиторії. Влітку ми влаштували «Карпатське турне» з презентаціями книги та екскурсіями на місця Якутовичів і побачили живий інтерес людей до цієї теми.

За кілька днів після турне помер Сергій Якутович. Стало зрозумілим – якщо ми не розпочнемо активну діяльність, то з культурною спадщиною родини станеться те ж саме, що й надбаннями багатьох інших художників – вона втратить актуальність. Сучасний інформаційний простір не дозволяє довго мовчати. Тому впродовж кількох місяців була вироблена стратегія подальших дій.

Медіа-проект Yakutovych Academy – це перша сходинка наших планів. Сайт має зробити інформацію доступною (а наразі Інтернет є найдоступнішим медіумом), а також створити новий формат культурно-мистецьких проектів.

Сьогодні команда проекту є доволі камерною. Кураторкою та авторкою текстів виступаю я, надзвичайно важливу роль грає наша дизайнерка Катерина Сіваченко – адже сайт є візуальним і потребує глибокого занурення дизайнера у тему. Також на аутсорсі працюємо з перекладачем і веб-студією. Багато в чому допомагає команда арт-центру Я Галерея та куратор Павло Гудімов.

Родина Якутовичів є перспективною і цікавою темою саме через те, що художники утворили навколо себе коло надзвичайно талановитих людей. Можна виділяти кілька культурних осередків відповідно до поколінь. Георгій Якутович і Олександра Павловська постійно спілкувалися з Григорієм Гавриленко, Сергієм Параджановим, Олександром Губарєвим, подружжям Рапаїв, Юрієм Іллєнко, Іваном Драчем, Дмитром Павличком і багатьма іншими. До кола Сергія та Ольги Якутовичів входили Сергій Базилєв, Сергій Шерстюк, Сергій Гета, Лесь Подерв’янський, Сергій Чепик, Богдан Ступка, Тіберій Сільваші. Тож, як тільки ми починаємо описувати один з аспектів життя Якутовичів, ми неодмінно торкаємося більш широких культурних і соціальних зрізів цілих епох. Цікаво звертатися й до тих, хто надихав митців – режисерів, письменників і художників.

Хоча ім’я Якутовичів найчастіше асоціюється з книжковою та станковою графікою, однак вони реалізовували себе і в інших сферах. Дмитро Якутович (брат Сергія) та Антон (син) – живописці. Дружина Антона, Беранжер Максімін – французька композиторка. А Сергій і Георгій Якутовичі були художниками-постановниками ряду фільмів.

На мою думку, відокремлювати мистецтво Якутовичів від їхнього життя – неправильно й, більше того, неможливо. Вони були тими художниками, які не відділяли свою творчу діяльність від «приватної» сфери, тож коли ми торкаємося будь-якого твору, то обов’язково розмова заходить про контекст біографії автора. А особистий шлях художника, як вже зазначалося, краще розкриває стиль життя цілої епохи. У майбутніх епізодах хотілося б також більше зосередитися на окремих особливостях, які впливали на життя митців з родини Якутовичів: вади слуху, дальтонізм, гендерна ситуація, соціальне розшарування тощо.

Для мене важливо продемонструвати, що мистецтво не обмежується тільки рамками спеціалізованих інституцій, а тим більше – у межах смаку чи естетики. Що культурні коди формуються художниками як рефлексія та є прекрасним матеріалом для зчитування і власної самоосвіти. Одна з важливих проміжних цілей – це саме надати нашій аудиторію платформу для власного розвитку на базі мистецтва родини Якутовичів. Кінцева мета, хоча я і визначаю її доволі умовно, – створити ґрунт для подальшої інтелектуальної та науково-популярної діяльності в українському просторі.

Поки що ми не бачимо точки, коли тема Якутовичів буде вичерпана – родинний архів поки досліджений максимум відсотків на 30, тож попереду буде довга та цікава робота, яка й визначатиме обсяг матеріалу. Програма мінімум передбачає тривалість проекту протягом 2018 року, а так як у нас виходить один епізод на місяць – це 12 масштабних випусків. Після цього будемо дивитися на результати й аналізувати їх. Розраховую на те, що після цього проект буде продовжуватися і вдосконалюватися.

Ми плануємо багато форматів роботи, які сприятимуть кращому доступу до інформації. Так у травні на “Книжковкий Аресенал” ми з видавництвом «Артбук» готуємо нову книгу про Сергія Якутовича. Далі будемо працювати над масштабною виставкою по всій родині Якутовичів, адже багато хто з художників (Дмитро, Ольга, Олександра, Антон) майже не були представлені широкому загалу. А одна з найбільших цілей сьогодні – це створення музею чи центру Якутовичів, який об’єднає в собі, як презентацію творчості династії, так і створить умови для розвитку сучасних напрямків мистецтва.

Щодо спадщити родини, то наразі спадкоємцями Сергія Якутовича є Олена Фадєєва та Павло Гудімов. Значна частина родинних архівів належить Олександрі Павловській і Дмитру Якутовичу, а роботи Антона перебувають у Франції в дружини Беранжер Максімін.

Поліна Ліміна