Криворізький Центр Сучасної Культури запрошує на відкриття виставки «Кривий ландшафт. Усвідомлення», що проходить в межах проєкту Ruda Project 2025: Ландшафти відновлення. 24 січня о 14:00, укриття університету ДУЕТ (площа Захисників, 2)

Реліз:

Художниці та художники, що беруть участь: Рената Асанова (Київ), Оксана Жарун (Кривий Ріг), Ілля Левченко (Київ)

 

Куратор проєкту: Костянтин Дорошенко.

Виставка є другою частиною серії з трьох проєктів, присвячених осмисленню криворізького ландшафту як простору історичної пам’яті, індустріальної трансформації та повсякденного життя. 

«Усвідомлення – процес, що потребує зусилля. Це не про констатацію, не про зручну версію, не про міфотворення чи афірмації. Це про готовність зіткнутися із реальністю, її обставинами та історією, відмовившись від оцінок заздалегідь. Нині ми проживаємо усвідомлення того, що сталість, прогнозування, міжнародне право й багато інших речей виявилися марою. Замість порядку в наші вікна та розум щодня зазирає хаос. Це виклик реадаптації, ґрунтом якої і є усвідомлення. 

Кривий Ріг – місто індустріальне. Можна вважати це долею або вироком, але така позиція виключатиме майбутнє. Адже редуковане, спрощене майбутнє є просто занепадом. Виставка “Кривий ландшафт. Усвідомлення” дає приклади того, як, роззирнувшися навколо і між, можна у знаному відчути несподіване. Майбутнє народжується з несподіваного» – коментує куратор проєкту, Констянтин Дорошенко.. 

RUDA Project 2025: Ландшафти відновлення підтримано програмою RIBBON International у партнерстві з Jam Factory Art Center, в межах програми «KEY WORK: Мистецькі гранти».

Кураторський текст:

“Вони люблять екстрим у метротрамі, аж до кінцевої.

Вони люблять слухати музику із заводської труби металевої”.

Ія Ко / Ксенія Костянець

Усвідомлення – процес, що потребує зусилля. Це не про констатацію, не про зручну версію, не про міфотворення чи афірмації. Це про готовність зіткнутися із реальністю, її обставинами та історією, відмовившись від оцінок заздалегідь. Нині ми проживаємо усвідомлення того, що сталість, прогнозування, міжнародне право й багато інших речей виявилися марою. Замість порядку в наші вікна та розум щодня зазирає хаос. Це виклик реадаптації, ґрунтом якої й є усвідомлення. 

Кривий Ріг – місто індустріальне. Можна вважати це долею або вироком, але така позиція виключатиме майбутнє. Адже редуковане, спрощене майбутнє є просто занепадом. Виставка “Кривий ландшафт. Усвідомлення” дає приклади того, як, роззирнувшися навколо і між, можна у знаному відчути несподіване. Майбутнє народжується з несподіваного. 

Несподіваними є матеріали мистецької практики Оксани Жарун – кам’яновугільний кокс, індустріальний пил тощо. Освіта у сфері хімічних технологій та інженерії разом із вдумливим вдивлянням у Кривий Ріг, місто, в якому живе, виводять художницю на переконливі візуально-світоглядні узагальнення. Її робота “Сніданок чемпіонів” відсилає до однойменного роману Курта Воннеґута. Об’єкт гротескно підважує штамп “промисловість нас годує”, оприявнює його токсичність для життя, здоров’я, майбутнього мешканців індустріальних ландшафтів, виводить на розуміння проблеми, як глобальної. 

“Ілюзія стабільності індустріального світу руйнується, так само як і формула “промисловість нас годує”, ставлячи під питання безперервність довгої історії видобутку та перероблення. Робота зосереджується на темі пасивності та делегування відповідальності системі, яка обіцяє стабільність в обмін на свободу вибору. Цей мотив перегукується з подіями роману, де ключовий злам настає в момент, коли персонаж повірив у можливість свободи – навіть у межах антиутопічної реальності”, – говорить Оксана Жарун.

Локальні геологічні породи Кривбасу використала у своїх роботах Рената Асанова. Кривий Ріг надихнув її на висловлювання в різних медіумах, наскрізною темою ж стало усвідомлення необхідності вийти із парадигми ресурсності. Сконцентроване воно у об’єкті “Щось як цінність” – шматку криворізького сланцю з абстрактним гравіюванням. Художниця розмірковує: “Ця робота — спроба подивитися на породи не тільки як на ресурс, а як на присутність. І, можливо, провести паралель із людиною: з тим, як легко ми самі починаємо сприймати себе і одне одного лише через функцію, користь, продуктивність. Каміння лежить поруч, не вимагаючи пояснень, і пропонує інший ритм погляду — повільний, уважний, не інструментальний. Бачити цінність у камінні, яке нічого не обіцяє і нічого не дає, означає дозволити собі дивитися на світ не тільки через ефективність і результат. Це спосіб на мить вийти з логіки видобутку — не лише щодо матеріалів, а й щодо людей і самих себе. У цьому сенсі каміння — не мета, а медіатор. Воно дуже зручне для цього, бо максимально “непояснюване” і мовчазне. Воно не просить уваги і не намагається бути цінним. Уся цінність виникає в момент зупинки і уважності. Бачити таку цінність у камінні – це тренувати здатність бути поруч, а не користуватися; дозволяти собі повільність у світі прискорення”.

 Пейзажі Ренати Асанової “Відвал” і “Проростання” осяяні знаковим криворізьким рудим кольором, водночас брутальні й тендітні. Разом з її інсталяцією “Рекультивація”, що вписує химерну керамічну флору в уявний краєвид відвалу, вони перегукуються із виставкою “Кривий ландшафт. Укорінення”. Додаючи усвідомлення протяжності та непередбачуваності процесу відновлення. Художниця спостерігає за тим, як понівечена людською агресією експлуатації, а тепер і війни, природа “повертається не до первинного стану, а до нового — незнайомого, складного, іноді тривожного”. Проте – завжди повертається, бо природа має безмежний потенціал адаптації й розвитку. А ми – частина природи.       

Кожен, хто бачив наживо кар’єр Південного гірничо-збагачувального комбінату, запам’ятовує цю зустріч назавжди. В його космічний ландшафт можна вдивлятися годинами, як у окремий світ, або можливу грандіозну локацію для світової прем’єри нечуваної симфонії. Ілля Левченко згадує, як у цьому місці екскурсовод попросив від художниць і художників тиші, щоби вслухатися у “симфонію праці”. “Вона складалася зі свисту повітря, що передує руху велетенських машин, зі звуків потягів, скрипів металу, вібрацій землі. Майже щодня о 12:00 у Кривому Розі чути канонаду, яка сповіщає про підриви родовищ. Сповіщення про виїзд БелАЗ-у нагадує повітряну тривогу. Вибухи на родовищі – звуки роботи протиповітряної оборони або віддалених влучань. Стає зрозумілим, що війна змінює акустичний досвід. Водночас містяни і, зокрема, працівники кар’єру ПГЗК («Югок») називають його серцем Кривбасу. Підриви надр вони порівнюють із серцебиттям, а ландшафтний рисунок карʼєру – із формою серця. Для багатьох ці звуки є заспокійливими: вони означають, що “серце б’ється”, – розповідає митець.

Враження несподівано зрезонували із досвідом Іллі Левченка, приватним та професійним, як історика мистецтва. В Києві він живе у будинку, оздобленому створеною 1967-го року Ернестом Катковим та Валерієм Ламахом мозаїкою “Симфонія праці”. Чільне місце на ній відведено металургу. Керамічне панно перегукується з естетичними пошуками українських художників початку ХХ століття. Варто усвідомлювати, що для тих, хто в пізньорадянські часи волів вирватися із задухи соцреалізму, монументальне мистецтво ставало прихистком, даючи більше простору для візуальних рішень. Криворіжець Григорій Синиця – одна з таких постатей.   

У мультимедійній інсталяції Ілля Левченко накладає на документацію мозаїки “Симфонія праці” в книзі Валерія Ламаха аудіозапис звуків кар’єру ПГЗК. “У просторі між накладеним – роздуми про дійсне і уявне; про те, як працює медіум; про ресурсність; зрештою – про модерність, адже війна і розподіл ресурсів, їхній видобуток, є різними фазами того ж. Це “між” відкриває великий простір, що є спонукою думки”, – ділиться художник. 

Спонукою думки видобувається усвідомлення. 

Костянтин Дорошенко

Криворізький Центр Сучасної Культури / KRCC — громадська ініціатива, покликана розвивати культуру, мистецтво, креативні індустрії у Кривому Розі. Місія центру — розвинути культурний потенціал Кривого Рогу, створивши стимулююче середовище для креативних індустрій, через діяльність інституції KRCC.