EN

ЛАСКАВО ПРОСИМО ДО СВІТУ ВТОРИННОСТІ!

me

Олексій Буістов (Київ)  запрошує на відкриття проєкту «Нафталін». Завтра, 7 березня о 19.00 в «Музеї історії Києва».

«Нафталін» — це проєкт художнього дослідження і осмислення соціокультурних ієрархічних систем. Говорити про «нафталін» краще в термінах якогось «простору для експериментів», де глядача запрошують пройти доволі дивні інтелектуальні процедури. Що ж це за процедури?

 

Художники-учасники «Нафталіну» переконані, що ієрархії настільки сильно вплетені в тканину нашого життя, що ми перестаємо помічати їх існування. Інакше кажучи, приймаємо їх як незаперечну даність. Робота «Нафталіну» починається, так би мовити, зі згущення, ущільнення досі невловимого і непроявленого тіла ієрархій. У цьому сенсі «Нафталін» діє як пристрій «відчуження», що руйнує автоматизм сприйняття, здирає полуду з очей і пред’являє ієрархії світові  у їхній повній «красі».

 

Наступним кроком є ​​тимчасове прийняття правил гри, які диктуються нам тією чи іншою ієрархічною системою. «Тимчасовий» тут — ключове слово. Прикинемося на якийсь час, що ми віримо в легітимність і корисність ієрархій, в те, що вони реально полегшують нам життя, приймемо їх (знову ж, тимчасово) як готові до використання моделі.

 

Зробивши це, ми підійдемо до основного етапу експерименту. Оскільки всі без винятку ієрархічні моделі влаштовані вертикально, маючи у своєму розпорядженні «най-най» вище, а «таке собі» нижче, домовимося звертати увагу лише на нижню частину відповідних табелів про ранги. Тобто саме туди, де прописано «таке собі», так зване «посереднє», «низове».

 

Ласкаво просимо у світ вторинності!

 

Тут доречно зробити невеличкий відступ і пояснити назву виставки «Нафталін». Нафталіном зазвичай пересипають одяг в шафі, щоб його не погризла міль. У своїй матеріальній формі нафталін — вічний супутник речей, які їх власники вже не використовують, але шкодують викинути або комусь віддати. Метафорично, цей засіб може відзеркалити (і одночасно проблематизувати!) процеси, пов’язані з вибором і прийняттям рішень, а також сортування на «потрібне» і «непотрібне». Акти сортування такого роду якраз і є актами побудови ієрархій, де «непотрібні» мають своє місце і можуть існувати за допомогою нафталіну. Це, так би мовити, хороша новина для всього «вторинного», свого роду обіцянка вічного життя.

 

Погана ж новина полягає в тому, що потоки найважливішого капіталу інформаційної епохи — капіталу уваги, найчастіше йдуть повз «вторинного».  Цим капіталом багатіють лише на верхніх щаблях ієрархії. Погляди всіх прикуті до цих вершин. Тож тепер стає зрозуміло чому спроба «Нафталіну» дивитися виключно «вниз», в зону неактуальності — рішення швидше політичне, ніж естетичне.

 

Так, «Нафталін» — виставка політична. Однак ви не знайдете там жодного проєкту, який би обслуговував актуальну соціально-економічну і політичну повістку. Тут відсутня обов’язкова складова практично всіх українських шоу сучасного мистецтва останніх років — тема АТО, Донбасу і Криму. Ні слова не говориться про мігрантів і біженців, про ядерну загрозу, біткойнів і Трампа. Зате художникам «Нафталіну» цікаво поговорити про ляльку Барбі, вигулювання собак, бігборди та комікси. Вони обрали дослідження християнської єресі тазазирнули у сміттєві баки. Вони віддали перевагу нон-актуальному, неактуальному.

 

Політична природа акту вибору має на увазі, що вибір  завжди йде поруч з «невибором». Розглянутий як невибраний, масив вторинного і нон-актуального перестає бути простим фундаментом піраміди, а міцність самої піраміди стає неочевидною і проблематичною. Дійсно, контекст політики вибору в нашому аналізі так званого «вторинного» дозволяє ставити під сумнів авторитет актора, який здійснює вибір. 

 

Акт відкидання (rejection), або акт невибору, тематизується в «Нафталіні» як репресивний і владний акт, як один з багатьох апаратів влади. Як альтернативу ми пропонуємо розглянути ще й відмову (refusal). Хоча в англійській мові обидва слова синонімічні. Відмова, згідно з відомою формулою Бартлбі «Я б вважав за краще відмовитися», змушує задуматися про нетривіальний взаємозв’язок двох понять. Не схоже на те, що ми маємо справу з діалектичною парою, де складові частини підсилюють одна одну. Швидше за все (це поки гіпотеза) відмову можна ототожнити як відкидання, піддане ребрендингу. Зовні практично ідентичні процедури відкидання і відмови кардинально відрізняються мотивуванням. Заперечення ієрархізує, відмова деієрархізує. Відмова — відкидання відкидання.

 

До слова, «Нафталін» сам по собі представляє приклад такої відмови. Якоюсь мірою ми втомилися від криків в сучасному мистецтві, і «Нафталін» замислювався саме як тиха виставка, насичена текстовими матеріалами. Виставка, яка м’яко підводить до тривалих спокійних роздумів. Але основна мотивація полягає саме в намірі активувати відмову від помпезності як стратегію опору тотальному спектаклю.

 

Врешті-решт зізнаємося: працювати з вторинним, неактуальним, знедоленим, викинутим, забутим, залишеним на потім, нам було дуже цікаво. Дослідження не є закінченим, «Нафталін» лише створює прецедент, а крапку в дискусії ставити передчасно.

 

Бажаємо приємного перегляду!

 

Олексій Буістов

 

МІТЄЦ надає майданчик для вільного висловлювання, але залишає за собою право не поділяти погляди героїв порталу.