EN

РОЗМОВА ПРО ВИСТАВКУ

31946862_2020150411646063_6476319089001234432_o

Олексій Буістов (Київ) про виставку «Виховні акти» в артпросторі SKLO (за результатами зустрічі з кураторками виставки в просторі SINGULART).

 

Хочеться поговорити про виставку «Виховні акти» в просторі СКЛО. Оскільки розмова делікатна, важливо домовитися про правила.

Аксіома номер один: «Жоден шанований куратор у здоровому глузді та добрій пам’яті не стане робити виставку, передбачаючи її передчасне закриття».

Будь-які, навіть супер-пупер-провокаційні або політичні експозиції створюються, щоб працювати від початку до кінця. Виставка це не акція, де дії правоохоронців частина прорахованої акціоністами драматургії.

Аксіома номер два: «Жоден шанований художник у здоровому глузді й добрій пам’яті не погодиться брати участі в експозиції та ризикувати своїми роботами. Особливо якщо його попередять: знаєш, тут така справа, виставка виходить резонансна і є ймовірність, що до закриття роботи не доживуть».

Іншими словами, краще команді «Виховних АКТІВ» триматися якоїсь «презумпції невинності», тому що критика в стилі «вони самі хотіли, щоб їх розгромили» не критика, а «туфта». Скандали та інтриги надбання жовтої преси. Тим паче лаяти «Акти» і так є за що.

Мистецтво, на яке наділи намордник, мерзенне мистецтво. Пам’ятаєте беззубий тогорічний фестиваль молодого мистецтва в Арсеналі? Всі ці перформанси-договорняки, протокольно-офіційні захоплення міністерств, очерет замість конопель та інші види контрольованого бунту стали настільки характерними для художньої ситуації України останніх років, що мимоволі починаєш шукати винятки з правила.

Могла б стати таким винятком виставка «Виховні акти», яка пообіцяла жорстке критичне висловлювання про свавілля в нашій країні «балаклавоголових». До речі, проходила на території Педагогічного університету, відомого своєю афіліацією з високими покровителями цієї анонімної армії. Могла, але не стала.

Причина у внутрішніх розбіжностях експозиції, які не були  відрефлексовані та понизили градус критичної риторики. На виставці, яка, серед іншого, таврує цензуру та обмеження свободи творчості, дивно спостерігати за небезпечним впливом куратора на митця. Наприклад, полотно «Конфронтація» Вольта Агапєєва замислювалося автором як дві смуги жовтого і синього кольору з надрізом по центру: лаконічний і сильний образ. Якщо у 21-му столітті потрібно працювати зі спадщиною мінімалізму, то саме в такому ключі. Але ні: кураторки, боячись гіпотетичних судових позовів, пояснили Агапєєву, що роботу потрібно переробити.

Художник виконав прохання (і, до речі, вважає, що «Конфронтація» від цього лише виграла), але урок з ситуації, що склалася, здається, отримав тільки він один. Коли займаєшся сучасним критичним дискурсом, нерідко трапляється, що в самому собі раптом помічаєш зачатки того самого, за що критикуєш інших. В контрієрархічному проєкті «Нафталін», наприклад, вертикальна організація виставок (художніх або будь-яких інших, тобто, і «Нафталіна» також!) відчувалася з самого початку як така, що вимагає рефлексії на проблему. У «Виховних актах» не опрацьована тема самоцензури, розкриті, але залишені без уваги умови, за яких куратор / художник / звичайний громадянин стають мікроцензорами.

Показ анонімних малюнків «Вальс правих» також поповнює скарбничку суперечностей «Виховних актів». Художниця, яка побажала експонуватися інкогніто, мотивувала своє рішення … побоюваннями за своє життя і безпеку у зв’язку з погрозами, які їй періодично надходили з боку альт-райт. WTF, вибачте? І після цього адміністрацію ВНЗ, яка закрила виставку на третій день після відкриття, звинувачують в майже ірраціональному («як би чого не вийшло!») жахові перед праворадикалами? Чого варті ці звинувачення, якщо  окремі учасники виставки нічим не кращі? 

Цей коментар не претендує ні на повноту, ні на об’єктивність. Це, так би мовити, думки навздогін зустрічі з кураторками в просторі Singulart. Дорікнути «Виховним актам» в лицемірному пошуку скалки та ігноруванні колоди не можна. Є вислів, були сильні роботи, і, напевно, було щось в цьому мистецтві таке, що зробило його несумісним з галереєю. Несумісним аж до відторгнення.

 

Олексій Буістов

МІТЄЦ надає майданчик для вільного висловлювання, але залишає за собою право не поділяти погляди героїв порталу.