18+. Роман Пятковка (Харків). В гостях у фотографа: Борис и Тетяна Гриньови (Харків-Київ), Марія Ланько (Київ), Галина Глеба (Ужгород-Київ).
00.00-04.29″ “Гості з майбутнього”
04.29-07:24: “ЇЇ самотність”
07:24-09.26: “Ігри голих”
09.26-13.37: “Про початок, моделі та студії”
13.37-15.34: “Америка”
15.34-17:51: “Комунальна квартира”
17:51-21.11: “Лурики”
21.11-32.00: “Про патріотзм”
32.00-34.53: “HANDMADE”
34.53-37.53: “Інтим”
37.53-39.17: “Пологовий будинок”
39.17-44.52: “В СРСР сексу нема”
44.52-48:22: “Майдан та Сергій Лебединський”
48:22-50.38: “Роботи різних часів”
50.38-52.25: “Про співпрацю з Борисом Михайловим”
Роман Пятковка в сюжтах про:
ІГОРИ ГОЛИХ:
Це «Ігри голих» — відома серія. Вона увійшла в книжку Павла Гудімова «Проекція на тіло». Серія колосальна, я просто вибірку для колекціонерів роблю. По конвертах потім розкладемо. Ми намагаємося систематизувати роботи, бо вже неможливо, все повинно бути в кожному пакетику підписано. Це — фотографії з першотравневої демонстрації.
Одну з цих фотографії в Фінляндії вперше надрукували, і мене викликали в КДБ, але вже почалася Перебудова, слава Богу. Памперсів тоді не було, але я з задоволенням ними б скористався. Тоді було дуже страшно.
Коли в мене був міський пейзаж або просто природа, вони говорили: «як красиво!», як тільки оголене тіло, відразу виникало напружене мовчання. Потім без тіла знов — «як красиво!».
(щодо фото, яке впало)
Якщо падає картинка, значить буде продана. Це — стовідсоткова прикмета. Я іноді спеціально ліктем штовхаю, щоб перевірити це.
КОМУНАЛЬНА КВАРТИРА:
Це те, що я хотів показати. Це серія «Комунальна квартира». Зараз ці картинки увійдуть до книги «Книга про смачну і здорову їжу і її вплив на сучасний секс». Я просто беру цю книгу і всі ілюстрації міняю на свої. Є книга хендмейдівська. Оригінал у валізі…
У нас є «гаряча» валізка, якщо щось трапиться, там головні проекти. Абсолютно серйозно. У ній тільки документи і фотографії.
Я люблю цю серію, вона була великою розфарбованою, але ось ця серія не зафарбована. Інша продалася. Пофарбувати вдруге вже неможливо.
Різні дівчата. Це — Олена Захарова, зараз відомий архітектор в Києві. Дуже хороша модель. Вона була чудова модель. Я її відкрив. Був в журі. Тоді ще тільки починалися конкурси моделей, і вона була вся, як зараз називається, мажорна дівчинка.
Вона каже: «Я так хочу з Вами працювати! Я так багато про Вас чула». Я погодився, але тільки щоб всі мої умови виконувати бездоганно. Вона запитала, що потрібно зробити. Я їй сказав поголитися наголо.
ЛУРИКИ:
Розкажіть трохи про практику зафарбовування фотографій.
Зафарбовування або розписування?
Розписування, зафарбовування, взагалі втручання в фотографію. Адже у вас ця тема не відразу виникла.
Практично відразу, тому що ми знаходилися всі в такому бізнесі, який називається «лурики». У Бориса Андрійовича Михайлова є навіть така серія — «лурики». Ви розумієте це слово? Це ремесло було в Радянські часи заборонено, офіційно дозволено тільки Облфото. Люди їздили, набирали в далеких аулах паспортні фотографії, потім ми їх репродукували, друкували на матовому папері ось в такому розмірі, збільшували, розфарбовували, робили «кодаки» зі старої паспортної фотографії. Або з’єднували. Ось я, припустимо, хочу бути з Борисом на одній фотографії, але щоб ми були на конях, а у нас є тільки паспорт.
Це — конспірологія. Ось — фарбовані картинки, це все — анілін. Ось так робилися лурики.
Лурики – цвинтарні фотографії робилися ще, так?
Ні, то на кераміці емаллю, а лурики — це те, що під плівку в селах вивішувалося. Наприклад, є бабуся, яка померла сто двадцять п’ять років тому, ви даєте маленьку паспортну фотографію, я її репродукую, домальовую плаття, розфарбовую: блакитні очі, рожеві губки, тілесного кольору обличчя, волосся.
Тобто це була поширена практика?
Це було ремесло, за яке ми жили, тому що це коштувало хороших грошей, і за рахунок цього ми виживали тоді. Але це був заборонений промисел.
А чому заборонений?
Тому що на це була монополія державна, а у нас було, можна сказати, приватне підприємництво.
І це плюс-мінус початок 80-х?
Це практично до Перебудови відбувалося.
Особливості луриків Михайлова я не могла зрозуміти досі, тому що ніде не могла знайти інформацію.
Лурики — це харківська термінологія, і харків’яни в цілому максимально на цьому працювали. Хоча в той же час це було і в Китаї непогано розвинено, і в європейських країнах.
А в інших регіонах України це було?
Не дуже розвинене. Ми по всіх регіонах їздили. Ви ж розумієте, що фотографію почали фарбувати, щойно вона виникла. Фактично, говорити про те, що ми перші придумали фарбувати, не можна. Просто тоді, як тільки виникла фоторафія, прийшов час мініатюри живописної або графічної, і фотографи, звичайно, відразу ж почали фарбувати. Тож тут є своя історія.
ІГОРИ ГОЛИХ:
Це «Ігри голих» — відома серія. Вона увійшла в книжку Павла Гудімова «Проекція на тіло». Серія колосальна, я просто вибірку для колекціонерів роблю. По конвертах потім розкладемо. Ми намагаємося систематизувати роботи, бо вже неможливо, все повинно бути в кожному пакетику підписано. Це — фотографії з першотравневої демонстрації.
Одну з цих фотографії в Фінляндії вперше надрукували, і мене викликали в КДБ, але вже почалася Перебудова, слава Богу. Памперсів тоді не було, але я з задоволенням ними б скористався. Тоді було дуже страшно.
Коли в мене був міський пейзаж або просто природа, вони говорили: «як красиво!», як тільки оголене тіло, відразу виникало напружене мовчання. Потім без тіла знов — «як красиво!».
(щодо фото, яке впало)
Якщо падає картинка, значить буде продана. Це — стовідсоткова прикмета. Я іноді спеціально ліктем штовхаю, щоб перевірити це.