Олена Одарич (Полтава) про графіку, Полтаву та роботу художника. Сюжет створено за підтримки  «Українського культурного фонду» 2020 рік.

Олена Одарич у сюжеті про:

00.00-00.10

Графіка — це моя любов. Я думаю графічно, лінійно.

00.33-00.57

Я була одиначкою. Я була самотня в своїй пристрасті. Всі, звичайно, малюють графіку, але передати емоцію, коли на аркуш паперу падає крапля туші… Для мене це дуже зрозумілим здається.

01.16-01.53

У 90-х роках був тут в Полтаві один англієць, прийшов на виставку і купив пів виставки. Я була в шоці! Він прийшов і каже: «Цю беру, цю беру, як тебе звати?» Я представилася. Виявилося, що у нього в Англії є дружина, яка дуже любить графіку. Це був 95-й або 96-й рік. Я думаю: нічого собі! У нас тут такого немає, а там — так, є…

02.20-02.46

Полтава, андеграунд — дуже круті художники! Вони так глибоко всі зариті в майстернях — і гірші, і кращі. У Полтаві треба поритися.

03.12-03.46

Ось я нещодавно малювала мотузку, тупо сиділа і малювала різні мотузки, скручувала тінь. Квіточки ось почала малювати, хоча думала, що ніколи не буду квіточки малювати, бо це так вульгарно… Намалювала квіточки — і нічого, так прямо це накрило мене, і добре…

03.56-04.18

Я не знаю, що таке українська художниця. Як казала моя бабуся, те, що в серці йокає, те й малюєш. Я по-розумному, з пафосом не вмію сказати.

04.38-04.45

Цвяшки зараз, до речі, малюю іржаві —  на склі.

05.09-05.39

Типу, дайте мені спокій. У Спілку коли вступала — це через вигоду, тому що в Спілці давали майстерні, і мені — адже я з багатодітної сім’ї — мені постійно вдома всі заважали. Мені хотілося якусь комірчину, і просто сидіти, щоб мені ніхто не заважав.