EN RU

ПРО СУЧАСНЕ МИСТЕЦТВО ПОЛТАВИ

ПРО СУЧАСНЕ МИСТЕЦТВО ПОЛТАВИ

Якщо говорити сьогодні про мистецтво в Полтаві, то мова піде не про окремих осіб, а про деякі усталені, незалежні від розвитку мистецтва закони. Це схоже на інтерпретацією язичницьких богів в вульгарному матеріалістичному дискурсі. Боги, що персоніфікують сили природи, звільнившись від своїх масок, вже діють як сили самі по собі. Так і в Полтаві сьогодні можна спостерігати мистецтво без художників, культуру без діячів. Вірніше, у сформованій системі є діячі, які проводять певну діяльність, і їх зусилля не хочеться применшувати, але вони не долають задані рамки гри і є її агентами.

Це — не стільки гра за суворими правилами і чіткими параметрами, скільки стихія, мінливість. Це – блукаючі вітри степу, міські божевільні, недогорілі пам’ятники архітектури. У розмові про локальне мистецтво не можна уникнути згадки фактора погоди (адже якщо піде дощ, то будь-який захід виявиться під загрозою зриву) або еміграції. Саме в ряду цих чинників і варто розглядати полтавське мистецтво.

Що ж це за стихії полтавського мистецтва? Це стихія, задана Іваном Мясоєдовим, його художнє бачення тіла, стихія Спілки художників, стихія неформального мистецтва 90-х, стихія традиційних ремесел і т.і. Звичайно, в маленькому місті вони не можуть існувати зовсім відособлено один від одного, бо весь час перетинаються і поєднуються. Наприклад, хоч і говоримо про неформальне мистецтво, яке виступало своєрідною альтернативою Союзу художників, але художники Сергій Звенигородський і Едуард Странадко згодом проявили неймовірне прагнення інституціоналізації. Та й самі представники ієрархії ніколи не йшли на відкрите протистояння. Тут відкрито взагалі рідко що робиться.

 

ПРО СУЧАСНЕ МИСТЕЦТВО ПОЛТАВИ

Колаж Олега Гаврилюка

 

Якщо ж і говорити про сучасне мистецтво в Полтаві, то його умовне датування можна вести з початку 90-х, коли починали свою діяльність художники з групи «Нове провінційне мистецтво» (Юрій Лєшуков, Андрій Кислов, Олена Одарич, Олексій Романенко). Вони цілеспрямовано шукали інформацію про історію світового сучасного мистецтва, експериментували з медіумами, намагалися виявити ідеологічні механізми в художньому виробництві. З того періоду залишилося не так багато робіт, а все більше оповідань, але є колажі Влада Юрашка, Олега Гаврилюка, живопис Володимира Гапончука, фотографії Едурада Странадко і документації деяких подій.

Альтернативні художні практики в 90-ті були, з одного боку, продовженням роботи художників Віктора Бабенка і Юрія Чамари — вчителів учасників групи «Нове провінційне мистецтво». Це — те крило полтавського неформального мистецтва 90-х, яке виникло виключно з локального руху і особистих студій (без відряджень до столиці). Якщо не брати до уваги того, що Бабенко навчався в Харкові, Чамара приїхав з далекого Сходу, а більшість учасників групи — це діти військових, яких розподілили в Полтаву. У підсумку, саме це коло художників було здатне дати багатший спектр тем і вийти за межу маргінальних міжцехових проблем художників в поле соціального і політичного дискурсу.

 

ПРО СУЧАСНЕ МИСТЕЦТВО ПОЛТАВИ

В майстерні Віктора Бабенка, 2020

 

Крім цього, існував напрямок, який виник під впливом Едуарда Странадко, чиї ідеї багато в чому були сформовані в періоди життя в Санкт-Петербурзі в сквоті на «Фонтанці». Роботи цього кола художників характеризувалися більш езотеричним і декадентським настроєм. Тут можна говорити про фотографії Олександра Шумейка, всілякі експерименти з медіа Олексія Мартинова, Володимира Гапончук та ін. До тусовки також можна зарахувати й Сергія Звенигородського, чия творчість, однак, розвивалося самостійно.

Ці художники керувалися зовсім іншими методами для створення поетичного, ностальгічного світу кінця епохи, як от у Шумейко,  або експериментування зі структурами наративів, як у фільмах Колі Янна. В цілому ж, їхнє мистецтво схоже на захоплення розпадом, насолоду від його споглядання, створення вкрай естетського і герметичного світу на уламках імперії. По суті, це коло художників зробило той же поворот, що і Іван Мясоєдов в кінці попередньої епохи, коли відійшов від проблематики передвижників і став створювати свій світ з античністю, «Садом богів» і студіями оголеного тіла.

Більш популярними в Полтаві завжди були народні ремесла. Серед тих, хто не тільки відточував техніку, але давав ще й рефлексію на сам медіум і його ставлення до історії, можна виділити окремі проєкти Андрія Собяніна і Діми Білоконя. Тут історія виступає не через унікальність моменту і необхідність прямої дії на нього, але через кола вічного повторення і ритуалу. Вогненні скульптури Собяніна представляли собою масштабні керамічні інсталяції, які в підсумку спалювалися. Кожен керамічний об’єкт повинен пройти етап випалу, щоб закріпити і увічнити свою форму і піти далі в предметний світ. Інсталяції Собяніна акцентували саме на моменті випалу, який не вів до переходу на наступний етап, але служив точкою в процесі. Таким чином, «круговорот глини» в природі, яка є результатом життєдіяльності живих організмів, закінчувався.

 

ПРО СУЧАСНЕ МИСТЕЦТВО ПОЛТАВИ

Вогняняна скульптура Андрія Собяніна з сайту STATUS QUO, 2017

 

У проєкті Діми Білоконя «Чорний архів» (в Центрі сучасного мистецтва Jump) досліджувався рух біоматеріалу, його неминуче перетворення в глину та витікаючий з цього статус кераміки, яка є своєрідним архівом всього сущого. Такі проєкти є дуже важливими, тому що займають метапозицію і служать переходом до рефлексивних проєктів сучасного мистецтва.

 

ПРО СУЧАСНЕ МИСТЕЦТВО ПОЛТАВИ

Проект «Чорний архів» Діми Білоконя, 2019

Також про світ опіків, про сприйняття його, як художнього образу. Про це йдеться в роботах Вартана Маркар’ян. Опік, дим, кіптява розповзаються по зображуваному місту, лісі і заповнюють простір картини. Споглядання для глядача ускладнюється нальотом їдких речовин. В роботі Вартана йдеться не про створення концептів, а в створенні альтернативних світів, відчуття їхньої присутності.

ПРО СУЧАСНЕ МИСТЕЦТВО ПОЛТАВИ

Вартан Маркар`ян «Backup», 2020

 

Останні графічні роботи зображують сплав образів напівзруйнованого міста і проникання в нього природи у вигляді дерев, сухих гілок і колючок. Темний, туманний світ гілок без листя, роз’єднаних людських фігур, примарних міст, руїн. Це темний світ закутків свідомості, які вже зображувалися не раз і не двічі різними художниками, але, виявилося, що закутків ще багато.

Не дивлячись на те, що це — окремі проєкти і досить відособлені художники, проте їх практики сюжетно можна об’єднати в одну лінію, а особливо за допомогою історичних студій того ж художника Бабенко. Досліджуючи локальну історію, взаємодії людей на даних територіях і їх психологію багато років, він розповідає історію міста за часів кочових племен з руйнівними наслідками їх набігів (цьому була присвячена виставка Віктора Бабенка «Край Дикого поля» в Центрі сучасного мистецтва Jump, а також теоретико-практична конференція «Верхні шари землі»). Мешканці рідко намагалися захистити місто і за допомогою таємних ходів бігли на хутори, в ліси, забираючи з собою найцінніше. А потім після повернення відбудовували спалене місто заново. Цей повторюваний сюжет дуже вплинув на свідомість місцевих жителів, їх цінності та ставлення до мистецтва.

Будучи носієм символічно надлишкового матеріалу, ця територія очищується. Процес детериторізації і звільнення від певних культурних рамок відбувається шляхом еміграції, запуском кочового механізму. Місто зараз не акумулює ресурс, але витрачає його. Тому локальне мистецтво не може бути такою собі точкою опертя, наріжним каменем і т.і., але є відображенням розтраченої енергії, вектором відцентровості — таким собі дороговказом на «не тут», знаком кінця населеного пункту на дорозі.

 

 

 

 

Перше фото статті: відкриття виставки групи «Нове провінційне мистецтво» в галереї Парсуна в  Полтаві (з книги «ДуСт: неформальне мистецтво  Полтави 90-х»)

 

Журналістська група: Антон Усанов, Дмитро Чепурний

Статтю створено в рамках проєкту «МІТЄЦ. Центрально-східний напрямок» за підтримки «Українського культурного фонду».

 

ПРО СУЧАСНЕ МИСТЕЦТВО ПОЛТАВИ

МІТЄЦ надає майданчик для вільного висловлювання, але залишає за собою право не поділяти погляди героїв порталу.