Виставка складається з фотографій і текстів-коментарів, зібраних Дзвінкою Пінчук у Боснії і Герцеговині завдяки участі у проєкті BOSNIA:UKRAINE Reporting from the Future, Warm foundation у квітні 2024 року.

Реліз:

Поспілкувавшись з людьми різного віку, статусу, гендеру, професій і релігій про їхній досвід зіткнення з війною та її наслідками, мисткиня розпочала власне дослідження про вплив війни на мову, частиною якого є спостереження за українською мовою сьогодні. Спостереження за мовою інших і рефлексії щодо змін у рідній мові продовжують ідею збереження пам’яті, що є темою цьогорічного фестивалю TRANSLATORIUM.

У межах відкриття фотовиставки-дослідження відбудеться розмова про боснійський повоєнний досвід за участі фотожурналіста Даміра Шаґоля, фотодокументалістки Дзвінки Пінчук та кураторки виставки Вероніки Ядухи.

Відкриття відбудеться 27 вересня в Хмельницькому обласному художньому музеї (Хмельницький, вул. Проскурівська 47). Час початку — 17:30.

Вхід на подію відкриття вільний.

*Виставка триватиме з 27 вересня до 20 жовтня. Вхід у наступні дні виставки за ціною загального квитка музею.

Повна програма подій фестивалю доступна до ознайомлення на сайті.

VII Літературно-перекладацький фестиваль TRANSLATORIUM реалізується ГО TRANSLATORIUM у партнерстві з Управління культури і туризму м. Хмельницького. Проєкт підтримує Європейський Союз за програмою House of Europe.

_______________________________________________

Дзвінка Пінчук — фотокореспондентка, локальна продюсерка, документалістка. Досліджує вплив війни на суспільство, мову, дитинство та сприйняття життя. Співпрацює з The New York Times, The Daily Mail, Der Standard та іншими виданнями. Живе у Києві, але переважно працює на Сході, висвітлюючи російсько-українську війну.

 

Дамір Шаґоль — боснійський фотожурналіст. Народився та виріс у Сараєво. Вивчав енергетику, але після війни перейшов від інженерії до фотожурналістики. Працюючи в Reuters з 1996 року, висвітлював глобальні конфлікти, особливо на Балканах та Близькому Сході. У 2009 році переїхав до Бангкока, а згодом оселився в Китаї, де працював до 2018 року як головний фотограф Reuters. Повернувшись у Сараєво, почав викладати в Академії перформативних мистецтв університету Сараєво. Отримав численні нагороди, включно з Пулітцерівською премією за висвітлення кризи біженців рогінджа. Має ступінь магістра фотожурналістики та документальної фотографії. Співзасновник та директор Фонду WARM.

Кураторський текст:

ПЕРЕКЛАД ЯК СПОСІБ ПАМ’ЯТАТИ 

Пам’ятання є невід’ємною частиною людського життя. Воно чи не найбільше дає зрозуміти людині, хто вона є та яке її місце у цьому світі. Пам’ять допомагає нам уникати повторення помилок, будувати краще майбутнє та, зрештою, сприяє формуванню нашої ідентичності. Завдяки пам’яті людство виживає, прогресує та сміливо долає різні виклики у своєму житті. 

У цьому контексті цікавою паралеллю до роботи пам’яті є переклад. Він нагадує своєрідну естафету, яка переносить інформацію крізь час і простір, відображаючи культурні зміни та перетворення. Переклад, як і пам’ять, зв’язує минуле з майбутнім, підтримуючи постійний діалог між епохами та культурами. Цей процес не лише зберігає, але й формує культурні цінності, передаючи їх через покоління. 

Завдяки перекладу ми маємо змогу «оживляти» ті миті нашого життя, що могли б залишитися забутими. Переклад повертає їх у сучасність, дає їм нове життя у нових контекстах. Таким чином, перекладати і бути перекладеним означає бути врятованим від забуття. Переклад по суті стає інструментом збереження пам’яті, що дає змогу передавати досвід і знання минулого своїм наступникам. 

Проте переклад, як і пам’ять, не є досконалим, хоч і завжди має за першочергову мету досконале відтворення оригіналу. Він може як втратити певні деталі у розповіді, так і набути нових. Це схоже на те, як ми переказуємо свої спогади, які з часом трохи викривлюються під впливом нових обставин. Проте саме через цей процес переписування та адаптації ми здатні зберегти сенс минулого для майбутнього. Як зазначає теоретикиня перекладу Сʼюзен Баснетт: «Переклад, як і пам’ять, завжди невірний, тому що не може існувати досконалої пам’яті чи досконалого перекладу. Але переклад, як і пам’ять, пише майбутнє, і робить це через переписування минулого». 

Ця думка наголошує на важливості перекладу як засобу не лише збереження, але й оновлення пам’яті. Завдяки перекладу ми можемо осмислювати минуле в нових умовах і передавати його новим поколінням, зберігаючи при цьому звʼязок з нашим корінням і культурними надбаннями. Переклад, таким чином, стає не просто передачею інформації, а актом творення майбутнього на основі минулого, в якому кожен текст і кожна історія продовжує жити. 

кураторка: Юлія Дідоха