Щоденники Євгенії Купчан (Луганськ-Київ). Тема: резиденція Art in Lov у Фінляндії. Допис №4.

Погана, хороша резиденція. Яка з них моя? Кожна, коли йде третій місяць перебування. 

Це перший запис після довгої перерви, перший у новому році. 

Гадаю я хотіла би залишити його як ознаки своєї присутності в українському, хай навіть онлайн-просторі. 

За два місяці та півтори тижні я не зробила жодної спроби абстрагуватися та переключитися на міжнародний контекст мистецького середовища. Чи вивчала я його тут? Безумовно. Чи аналізувала специфіку локальної арт-спільноти? Авжеж. Та всередині кожного вивчення, спостереження, аналізу  була присутня моя заангажованість українським контекстом. 

Можливо, саме тому я нарешті побачила не лише потенціал українського сучасного мистецтва, митців і середовища як такого, а й його сильні сторони. І зрештою – його майбутнє.

 

 

Побачила, якої уваги добилася фотографія.
Побачила, як текст і читання виокремилися в окремий мистецький медіум та «нарощують м’язи».
Побачила, що не тільки ми маємо гострий мовний дискурс усередині суспільства.
Побачила, що ніхто не знає, та всі шукають, як працювати з ідентичністю.
Побачила, чому важливий справжній фемінізм, не знаю, якої хвилі, але той, що вчить жінку користуватися своїми правами.
Побачила, що ніхто не знає, що робити, бо передусім боїться змін.
Побачила, що не має значення, хороша ти чи погана людина, якщо переплутав світло з темрявою.
Побачила, як подвійні послання в усьому стають культурною спадщиною.
Побачила, що в найважчу, найтемнішу зиму за чотири роки справжнє світло є тільки в Україні.
Побачила, що слабкими ми можемо бути лише поміж одного, та тільки сильними назовні.

 

 

Далі обов’язково буде.

Цього року я обираю продовжити «далі» цим записом.

_______________________________________________________________________

 

Метод пост-перформансу Марі де Брюжроль полягає у створенні можливості подовжити перформанс, коли перформер уже не присутній. Це відбувається через перетворення енергії конкретного перформансу в об’єкт, який стає артоб’єктом після взаємодії з ним. Глядачі, що беруть участь у цій взаємодії, стають співтворцями.

Така трансформація – від перформансу до об’єкта, від об’єкта знов до перформансу – може повторюватися необмежену кількість разів. Фактично, це практика утривалення.

 

 

Євгенія Купчан – мультидисциплінарна мисткиня, незалежна кураторка.
Розвиває метод пост-перформансу французької кураторки Марі де Брюжроль в Україні з 2021 року. Серед медіумів надає перевагу фотографії та лендарту та не обмежується ними. Досліджує тілесність як простір досвіду, вибору та памʼяті.
У своїх проєктах прагне навчити бачити іншого, сприймаючи вразливість не як слабкість, а як шлях до збереження людяності.
Пост-перформанс мисткині починається з особистого діалогу, продовжується у документації перформансу та перевтілення його на артоб’єкти, що утримують і подовжують дію перформансу у часі завдяки взаємодії із ними споглядачів.