Щоденники Євгенії Купчан (Луганськ-Київ). Тема: резиденція Art in Lov у Фінляндії. 

Мене звати Євгенія Купчан, я не капітан корабля. Проте я українська мисткиня на довготривалій резиденції у місті Ловійса, Фінляндія, на прикінці четвертого року повномасштабного вторгнення росії на територію України. Проте не факт, що на прикінці цієї війни.

Світ ніколи не буде таким, як був, проте я стою на засадах того, щоб продовжувати його сприймати. Про це й будуть мої нотатки бортового щоденника резиденції. Напередодні написання першої рефлексії я отримала низку запитань від друзів та знайомих, відповіді на які надам у тілі тексту. Тож так, будь ласка, лишайте ваші запитання та/або роздуми – я відкрита до діалогу.

 

 

Мій шлях до резиденції Art in Lov у Фінляндії за підтримки агенції Artists at Risk розпочався 8 листопада — одразу після чергового масованого обстрілу енергетики. Київ і півкраїни були без світла, митниці не працювали, черги на кордоні шалені.

З Києва я їхала автобусом до Кракова, звідти мала вилітати до Гельсінкі, а тоді вже до Ловійси.

 

 

Ловійса – прибережне місто Фінляндії з виходом до моря, на узбережжі Фінської затоки. Населення – близько 15 000 людей. До столиці – 87 км (1,5–2 години автобусом). Місто-білінгв: більшість населення шведомовна, меншість – фінськомовна; англійська вельми поширена. Відоме своїми деревʼяними кварталами й фортецями, про які розповім далі або наступного разу.

 

 

Резиденція Art in Lov була заснована у 2021 році та відкрита для професійних митців зі всього світу, абсолютно будь-яких різновидів та форм мистецтва. Проте також відкрита й до підтримки співпраці з фінськими митцями. У фокусі – взаємодія художників, які приїхали, з місцевим населенням, а також співпраця з локальною спільнотою, аби сприяти розвитку загального рівня культури та обізнаності міста. Потрапити сюди можна як через open call, так і за запрошенням кураторів.

 

 

Artists at Risk – міжнародна агенція, заснована у 2013 році. Її діяльність спрямована на підтримку та допомогу митцям по всьому світу, чиє життя та свобода перебувають під загрозою.

Тож моє портфоліо пройшло опенкол, я пройшла кілька співбесід – і ви читаєте це. Мета мого перебування тут – гідно представити Україну, познайомити місцевих із методом та темами, які я розвиваю. А задачі мого перебування побудовані навколо пошуку форми ефективного та комфортного контакту як з місцевим населенням, так і місцевою мистецькою спільнотою. На це в мене буде три місяці та двоє кураторів (фінка та італієць).

 

 

Взагалі є ще один важливий пункт, який я мала б винести значно вище, але морально він поки що не виноситься. Це – відпочинок. Тобто відновлення. Але поки що я не хочу про це думати взагалі. Я читаю всі новини, у мене увімкнені тривоги для кількох регіонів, у яких мені критично важливо знати, що відбувається. Я точно навантажена зараз адаптацією до регіону, адже тут усе інакше – і все не те, чим здається. І цю адаптацію я наразі вважаю відпочинком. Подивимося, як зміниться моє ставлення до процесу далі.

 

 

Чотири дні – це не багато, але й не мало. Я дізналася про речі, про які й гадки не мала. Наприклад, що Фінляндія була окупована не тільки під час російсько-фінської війни, але й під час шведсько-фінської. В обох війнах програла. Обидві сусідні країни були імперіями, Фінляндія – ніколи. Через це населення має колективну травму слабких, тих, хто програв, і укриття, в яких може поміститися абсолютно все населення країни. Через це все скрізь перекладено чотирма мовами: фінською, шведською, англійською, кацапською.

 

 

Якщо Швеція більше не має жодних претензій щодо територій Фінляндії та загалом мало цікавиться її справами, то від боліт фінці досі відчувають небезпеку, мають спадкову ненависть та неприязнь. У країні доволі виразно стоїть мовне питання, адже багате населення спілкується переважно шведською, тоді як історично фінська – мова села та бідноти (нічого не нагадує?). Більш популярно вчити шведську, ніж фінську. Тим більше фінська не має спільного походження з більшістю європейських мов. Англійська – базовий must have. І так, можливі ситуації, коли місцеві швидше порозуміються саме англійською. Кацапська – наслідок війни та виплат грьобаних репарацій грьобаному агресору. Але Фінляндії та її населенню критично важливо залишатися демократичними.

 

 

Щодо підтримки України: Фінляндія підтримує нас. Уряд підтримує настільки, що в багатьох сферах скоротив фінансування до -20%, у тому числі в сегменті культури, аби спрямувати кошти на допомогу Україні та посилення власної оборони. Через це багато людей втратили роботу. Також існує категорія сімей, члени яких поїхали воювати за Україну і загинули. Через це закономірно зрозуміти, що є прошарок населення, який ненавидить українців. Разом із тим їм важливо бути демократами не на папері. Тож їм цікаво дізнатися про нас більше – від нас самих. І без пояснень зрозуміле наше бажання не втратити себе, а навпаки – вибороти.

 

 

У кімнаті всі ці дні тримається температура +19. Перші кілька днів були штормові вітри – сьогодні просто дощило. Ближче до вечора стає значно кращим інтернет. Але на вулиці відчутно холодніше: зараз +2, які через вологість сприймаються як -2. Буду відвертою – руки мерзнуть.

 

 

І я могла б завершити цей запис чимось із побаченого, що найбільше мене вразило за ці дні. Проте насправді найбільше мене вразила своєрідна символічна практика фізичних навантажень, яку я сама собі винайшла. А саме – притримувати прапор.

 

 

У перший же вечір я повісила стяг неньки на стіну. У наявності був лише паперовий скотч – ним і скористалася. І саме він щодня намагається відвалитися разом із прапором. Тож я знову й знову залажу на стіл і роблю так, щоб наш прапор тримався тут. Двічі, тричі на день – скільки буде потрібно. Обов’язково перевіряю його перед сном. Допишу та перевірю, щоб тримався.

 

 

У наступних записах поділюся роздумами про першу зустріч із місцевою спільнотою митців, журналісткою, поціновувачами мистецтва серед місцевих; про дерев’яні квартали, фортеці та море. Або принаймні про щось із цього.

Будьте як я або як прапор: підтримуйте або тримайтеся.
Далі буде.

_______________________________________________________________________

 

Метод пост-перформансу Марі де Брюжроль полягає у створенні можливості подовжити перформанс, коли перформер уже не присутній. Це відбувається через перетворення енергії конкретного перформансу в об’єкт, який стає артоб’єктом після взаємодії з ним. Глядачі, що беруть участь у цій взаємодії, стають співтворцями.

Така трансформація – від перформансу до об’єкта, від об’єкта знов до перформансу – може повторюватися необмежену кількість разів. Фактично, це практика утривалення.

Євгенія Купчан – мультидисциплінарна мисткиня, незалежна кураторка.
Розвиває метод пост-перформансу французької кураторки Марі де Брюжроль в Україні з 2021 року. Серед медіумів надає перевагу фотографії та лендарту та не обмежується ними. Досліджує тілесність як простір досвіду, вибору та памʼяті.
У своїх проєктах прагне навчити бачити іншого, сприймаючи вразливість не як слабкість, а як шлях до збереження людяності.
Пост-перформанс мисткині починається з особистог діалогу, продовжується у документації перформансу та перевтілення його на артоб’єкти, що утримують і подовжують дію перформансу у часі завдяки взаємодії із ними споглядачів.