Текст Сергія Ануфрієва (Одеса). 

Епіграф:

“Абсолютних паралелей немає.”

 

Спектоцентризм

Образотворче мистецтво завжди було антропоцетричним, орієнтованим на людину,  її кут зору та розуміння.

Будь що могло бути зображено лише виходячи з людських характеристик, головним з яких є здатність до візуального сприйняття, орієнтоване зовні, як частини оперативної системи свідомості.

Ми спостерігаємо світ зовнішній і не спостерігаємо внутрішнього, якщо не брати до уваги сновидінь, що також згідно антропоцентричної установки, прив’язані до зовнішніх вражень.

Це повністю визначає нашу естетичну позицію.

 

 

Уявімо ситуацію

Супер позиції, де Означене

(Об’єкт сприйняття ) поступається  місцем Означаючому.

Означальним стає те, що ми бачимо, а Означаючим – акт сприйняття.

У цій схемі відсутній суб’єкт, і так ми позбавляємося антропоцентризму, зосереджуючись на сприйнятті як такому, вивчаючи його окремо від суб’єктно – об’єктних відносин.

Можна стверджувати, що сприйняття не є актом, і навіть процесом, а скоріше – станом, воно просто існує, незалежно від контексту.

Передумова його – саме Суще, Буття як картина, відображення на екрані сприймаючої свідомості.

Картина не потребує проєкції, це автоматично відбувається через наявність екрану і “ефекту спостерігача”.

Вода, яка існує не для прання, може бути використана для нього.

Вид сущого не орієнтований на сприйняття, але може бути сприйнятий.

 

 

Світ є не для того, щоб на нього дивилися. Але коли ми дивимося на нього, то бачимо не світ, а наші проекції, обумовлені інтересами, що не належать до самого Виду.

Сприйняття важливе для нас остільки, оскільки воно обслуговує оперативну систему

Воно і світ не є передумовами один для одного.

Вони стикаються через співпрацю

ОС (Оперативної Системи).

Тому сприйняття суб’єктивне.

Об’єктивація його відбувається лише під час медитації, трансу,

споглядання та інших окремішніх від ОС станах.

Таке сприйняття –   суть, аналог Вищого сприйняття, що об’єднує ВСЕ.

А у Вищому аспекті картина та несприйняття – суть одне.

Сприйняття Бога і є Вища об’єктивність чи естетична Супер позиція.

Проектуючи її на мистецтво, ми отримуємо Спектос.

СПЕКТИКА – наука про бачення.

У чому ж відмінність від Естетики?

Мистецтво завжди зображало ЩОСЬ, об’єкт, предмет, мету, навіть якщо це було відсутністю речі.

Приклад – “Шапка – невидимка”, де зображено Невидимість, відсутність видимого об’єктУ.

Але в Спектосі не йдеться про зображення чогось.

Картина – результат акту реєстрації, дії сприйняття, фіксація як проекція постійного процесу сканування, що відбувається незалежно від усвідомлення.

 

 

Спектос – сприйняття не як процес (принтінг), а як стан (споглядання порожнечі як форми).

Суть його – не спрямованість, а Відповідність, як Супер позиція сприйняття.

а) Дехто дивиться на дещо;

б) Ніхто ні на що не дивиться;

в) Все існує саме собою;

г) все Видиме, незалежно від того, Побачене воно чи ні;

д) Все є Сенс, незалежно від того, усвідомлено воно чи ні.

е) існування не потребує осмислення;

Ж) смисли та їх відсутність суть Одне.

 

 

Проєкт для лондонської галереї

White Cube.

Епіграф:

“Я – це я і не я, і хата – моя і не моя.”

 

 

Наприкінці 90их Браян Іно зробив для White Cube проєкт.

Він обійшов галерею по колу радіусом у 1км, по ходу записавши звуки навколишньої реальності міста Лондона.

Час треку дорівнював довжині кругового маршруту.

Простір визначив час.

 

Потім автор уповільнив трек у десять разів, тим самим видаливши антропоцентризм і представивши сприйняття в чистому абстрагованому вигляді.

Мій проєкт є присвятою Іно, з яким я на той час спілкувався у СПБ.

Він переводить його проєкт у візуальне.

Я обходжу галерею в радіусі 1км з камерою, що перманентно фіксує все, потім з відео автоматично, без моєї участі, рендомно вибираються кадри, ці стіли друкуються на полотні.

 

Сергій Ануфрієв