Меню

Старокінний ринок

 «Старий кінь борозни не псує»

Імпульс, заданий авангардом сто років тому, що породив світ сучасного мистецтва, як частину культури та цивілізації, повністю вичерпався. Покинувши світ, ним створений, на поталу ворогам — істеблішменту, ринку і їхнім смакам, проти яких жертовно затверджувався він як форма нової релігії.

Всю історію зародження і розвитку цього імпульсу, який прийшов з філософії, можна тепер спостерігати в цензурованому вигляді розібрану по поличках, каталогам, музеям, колекціям, класифіковану і перетворену на хрестоматійний посібник.

Світ сучасного мистецтва — сучасна форма академізму, а у випадку США — форма національного мистецтва, п’ята колона імперіалістичної агресії.

Переважна кількість продукції, що поставляється нині на ринок сучасного мистецтва, є «пуста порода», в якій не відшукаєш ні крупинки золота.

Однак теперішнє століття вимагає невідкладного розв’язання проблем, створених попереднім розвитком подій. І тривала агонія того енергетичного прориву, який назвав себе авангардом, також не може тривати вічно.

Вичерпання енергії завжди віщує нову енергетичну хвилю. І зовсім не в якомусь новому, несподіваному місці. А саме там, де її найбільше чекають і плекають. Але ж покоління сучасних художників, яке виросло в епоху занепаду, ні про що інше і мріяти не могло, для нас це найбільш потаємна утопія.

Однак, завдяки щасливому випадку, в місті Одесі, колисці сучасного мистецтва, де жив Кандинський і з’явився перший у світі музей сучасного мистецтва, героїчний період затягнувся аж до 90-х років, в результаті чого сьогодні героїчне покоління перебуває в розквіті творчих сил.

Сучасні галереї та музеї зовсім не є полем, де розкривається меседж сучасного художника, та й ніколи не були такими. Спроба вийти за ці межі завжди завершувалася невдачею і це бажання свободи незадоволене і досі.

І ось нарешті, повертаючись до Одеси, ми бачимо появу розробки, що вдало розв’язує нові проблеми.

Мова йде про проєкт «Старокінний ринок». Первісна ідея така — художники, прийшовши на Старокінний, купують там предмети, з яких створюють потім артоб’єкти, щоб виставити їх потім тут же ж на ринку, прямо на клейонці, розстеленій на землі, серед звичайних продавців. Мета виставки — не продаж, а репрезентація в потрібному контексті. Справді, одеські вулиці набагато більше підходять мистецтву, ніж мертві, як і лікарняні палати, простори музеїв і галерей. Одеса просто створювалася спеціально для художників. Це місто пленеру, мальовниче, колоритне, яке завжди проситься на полотно або плівку фотоапарата. Одеські художники завжди блукали по рідному місту, не замикаючись у стінах майстерень. Сам устрій міста направлено на підтримку демократичних традицій. Мешканці Одеси набагато більше часу проводять на вулиці та в громадських місцях, ніж у своїх оселях, до того ж не надто, як правило, комфортних для постійного перебування. Характерний приклад — гігантська кількість інтернет-кафе. Буквально в кожному кварталі є підвальчик з комп’ютерами, де молодь прилеглих будинків  проводить час спілкуючись, як в клубі. Такий демократизм завжди відрізняв і художнє середовище. До того ж одним з клубів був Старокінний ринок, тут художники знайомилися, спілкувалися, часом навіть щось продавали.

Ігор Гусєв та Сергій Ануфрієв

 

МІТЄЦ надає авторам текстів та героям сюжетів майданчик для свободного висловлювання, але залишає за собою право не поділяти їхні погляди.                 Бачите помилку, пишіть сюди