«Старий кінь борозни не псує»

Імпульс, заданий авангардом сто років тому, що породив світ сучасного мистецтва, як частину культури та цивілізації, повністю вичерпався. Покинувши світ, ним створений, на поталу ворогам — істеблішменту, ринку і їхнім смакам, проти яких жертовно затверджувався він як форма нової релігії.

Всю історію зародження і розвитку цього імпульсу, який прийшов з філософії, можна тепер спостерігати в цензурованому вигляді розібрану по поличках, каталогам, музеям, колекціям, класифіковану і перетворену на хрестоматійний посібник.

Світ сучасного мистецтва — сучасна форма академізму, а у випадку США — форма національного мистецтва, п’ята колона імперіалістичної агресії.

Переважна кількість продукції, що поставляється нині на ринок сучасного мистецтва, є «пуста порода», в якій не відшукаєш ні крупинки золота.

Однак теперішнє століття вимагає невідкладного розв’язання проблем, створених попереднім розвитком подій. І тривала агонія того енергетичного прориву, який назвав себе авангардом, також не може тривати вічно.

Вичерпання енергії завжди віщує нову енергетичну хвилю. І зовсім не в якомусь новому, несподіваному місці. А саме там, де її найбільше чекають і плекають. Але ж покоління сучасних художників, яке виросло в епоху занепаду, ні про що інше і мріяти не могло, для нас це найбільш потаємна утопія.

Однак, завдяки щасливому випадку, в місті Одесі, колисці сучасного мистецтва, де жив Кандинський і з’явився перший у світі музей сучасного мистецтва, героїчний період затягнувся аж до 90-х років, в результаті чого сьогодні героїчне покоління перебуває в розквіті творчих сил.

Сучасні галереї та музеї зовсім не є полем, де розкривається меседж сучасного художника, та й ніколи не були такими. Спроба вийти за ці межі завжди завершувалася невдачею і це бажання свободи незадоволене і досі.

І ось нарешті, повертаючись до Одеси, ми бачимо появу розробки, що вдало розв’язує нові проблеми.

Мова йде про проєкт «Старокінний ринок». Первісна ідея така — художники, прийшовши на Старокінний, купують там предмети, з яких створюють потім артоб’єкти, щоб виставити їх потім тут же ж на ринку, прямо на клейонці, розстеленій на землі, серед звичайних продавців. Мета виставки — не продаж, а репрезентація в потрібному контексті. Справді, одеські вулиці набагато більше підходять мистецтву, ніж мертві, як і лікарняні палати, простори музеїв і галерей. Одеса просто створювалася спеціально для художників. Це місто пленеру, мальовниче, колоритне, яке завжди проситься на полотно або плівку фотоапарата. Одеські художники завжди блукали по рідному місту, не замикаючись у стінах майстерень. Сам устрій міста направлено на підтримку демократичних традицій. Мешканці Одеси набагато більше часу проводять на вулиці та в громадських місцях, ніж у своїх оселях, до того ж не надто, як правило, комфортних для постійного перебування. Характерний приклад — гігантська кількість інтернет-кафе. Буквально в кожному кварталі є підвальчик з комп’ютерами, де молодь прилеглих будинків  проводить час спілкуючись, як в клубі. Такий демократизм завжди відрізняв і художнє середовище. До того ж одним з клубів був Старокінний ринок, тут художники знайомилися, спілкувалися, часом навіть щось продавали.

Ігор Гусєв та Сергій Ануфрієв