Публікація фрагментів Поліни Вербицької (Київ). Текст 4.

Жінки 

Об’єктивація

Студенткою я малювала свого колишнього — а тоді майбутнього — чоловіка.

Ми були дуже молоді, він був дуже красивий і дуже терплячий.

Я навчалася в педагогічному виші, хай і на художньому факультеті, тож оголена натура нам ще кілька років не світила. Вважалося, що майбутні вчителі мають відточувати олівець на гіпсових кулях і, в кращому випадку, головах.

Мій хлопець покірно приймав усі можливі пози. З часом у мене назбиралася ціла серія малюнків і живописів — і на всіх був він, оголений.

Тоді ж я вперше спробувала показати ці роботи онлайн. Реєструючись на відповідному ресурсі, я вказала чоловіче ім’я.

Це здавалося мені органічним: хлопець малює хлопця — можливо, навіть себе. Красива гомоеротика. Щось зрозуміле, звичне.

Я малювала свого чоловіка, бо любила його. І не знала форми, придатнішої для зображення, ніж його тіло.

Добре пам’ятаю здивування оточення. Ніби для такої простої речі потрібне особливе пояснення: малювати вродливого коханця оголеним. А кого ж іще?

Я думаю про еротичний чоловічий портрет.

Або навіть не еротичний — просто соковито написане тіло.

Тіло як об’єкт бажання.

Тіло, яке не мусить виправдовувати своє зображення сюжетом чи вищою метою.

Чому жінок малюють оголеними — ніби зрозуміло. Бо художниками донедавна були чоловіки. За Фройдом, творчість — це сублімація лібідо, перенесення сексуального потягу з тваринного рівня в культурний. Якщо так — логічно, що тіло, на яке спрямований потяг митця, буде тілом протилежної статі.

Чоловіки в мистецтві діють.

В історії живопису достатньо чоловічих портретів, але це завжди про дію: вони воюють, ухвалюють закони, рятують, помирають. Вони щось роблять.

Жінка ж на картині просто присутня.

Джон Берджер писав:

Чоловіки діють, а жінки виглядають. Чоловіки дивляться на жінок. Жінки дивляться на те, як на них дивляться.

Це визначає не лише ставлення чоловіків до жінок, а й ставлення жінок до себе. Спостерігач усередині жінки — чоловік. Та, за ким спостерігають, — жінка. Так вона перетворює себе на об’єкт бачення.

Здавалося б, за останні сто років усе мало змінитися. Художниць сьогодні більше, ніж художників. Але оголена натура лишається тією самою — переважно жіночою.

Як так виходить, що чоловіки малюють жінок — і жінки теж малюють жінок?

Річ не в байдужості до чоловічої краси.

Чоловіки цікавлять жінок — інколи навіть надмірно.

Скільки годин витрачено на розмови про об’єкти бажання. Навіть моя тренерка в спортзалі подумки не з тренуванням, а зі своїм хлопцем.

Але де портрети оголених коханців, створені жінками?

Складається враження, що для жінки мистецтво вступає в конфлікт з особистим життям — і останнє зникає.

Чоловік як тіло, на яке дивляться, як об’єкт сексуального бажання, зазвичай з’являється в роботах гомосексуальних чоловіків. Караваджо. Том з Фінляндії. Давні греки.

Але не в жінок.

—

Володіти

Звичка дивитися на себе з боку — жіноча.

Форма делегованого нарцисизму: я існую через того, хто мною володіє.

Я спостерігаю, як на мене дивляться, і обираю найкращого з тих, хто мене хоче.

Оцінюючи мого чоловіка, ви оцінюєте мене.

Ідентифікація себе через партнера притаманна жінкам значно більше. Якщо я — річ, то мій власник визначає мою цінність.

Епідемія самотності пов’язана і з цим.

Бажаний партнер для жінки має бути не гіршим, а краще — кращим за неї соціально. Освічених і успішних жінок стає більше, «правильних» варіантів — менше.

Чоловік може бути з жінкою, менш успішною за нього.

Жінці досі достатньо бути бажаним тілом.

Успішна жінка не може віддати себе чоловікові, який нижчий за неї соціально. Делегувати себе «вниз» — соромно. Краще бути самою і вдавати, що стосунки просто не цікаві.

—

Нарцисизм

Я така, якою ти хочеш мене бачити.

Кожна художниця хоча б раз відчувала спокусу використати власне тіло. Це здається природним.

Я — і є об’єкт мистецтва.

Потрібно обґрунтувати проєкт?

Просто роздягнися.

Я — батьківщина. Я — життя. Я — смерть.

Я оголюю груди — і це символ відродження.

Я розсуваю ноги — і солідаризуюся з жертвами насильства.

Моє тіло говорить замість мене.

Мене запрошують у проєкти, бо комусь подобаються форми моїх грудей.

Спекуляція? Так.

Я роблю те, до чого звикла, і називаю це мистецтвом.

—

Автопортрет

Жінки в мистецтві постійно розповідають про себе.

Коли форма втрачає цінність — лишається особистий досвід.

Можливо, тому що більшу частину історії жінки не мали голосу, тепер вони прагнуть говорити.

Жіноче мистецтво часто автобіографічне.

Я ношу на собі всі символи, які мені потрібні.

Робота Трейсі Емін «Всі ті, з ким я спала» викликає співчуття й сором водночас. Бо для жінки кількість партнерів — ознака трагедії, а не успіху.

Жарт простий:

хочеш образити жінку — скажи, що вона спить з чоловіками.

хочеш образити чоловіка — скажи те саме.

Спати з чоловіками — соромно.

Я використовую своє тіло, бо звикла бути видовищем.

І якщо вже показувати проблеми світу — то на собі.

—

Лялька

Моє тіло належить мені — і водночас іншим.

У криміналістиці використовують реалістичних ляльок. На них показують, що сталося насправді.

Я роблю так само.

Я демонструю свій досвід, не вимовляючи його.

Слова — небезпечні. Слова роблять мене суб’єктом.

Я просто кладу ляльку в принизливу позу.

Це не я.

Це тіло без відповідальності.

Ми просто граємося.

І я можу вийти будь-якої миті.

 

Поліна Вербицька