EN RU

ЖУКОВСЬКИЙ ПРО ЖУКОВСЬКОГО

ЖУКОВСЬКИЙ ПРО ЖУКОВСЬКОГО

Біографія Олександра Жуковського (Херсон).

 

Народився я в Херсоні 8 грудня 1979 року. У дитинстві  постійно спав. До мене час від часу підходили та перевіряли, дихаю чи ні.

Батько мій був фотографом. Він фотографував відпочивальників на морях. У нього був творчий підхід до цієї справи.

Для роботи в нашому херсонському дворі тато завів віслюків, мавп, папуг і коней. До нас, як до зоопарку, постійно приходили люди. Мене і старшого на рік брата Дімку занурили в цю атмосферу. Ми не сумнівалися, що це і є нормальне життя — таке ж, як і у всіх дітей.

Папуга Ара вмів говорити і ми з ним грали в хованки.  Наказували йому не підглядати, а він підглядав і щось кричав.

 

ЖУКОВСЬКИЙ ПРО ЖУКОВСЬКОГО

Олександр Жуковський, 5 років

 

Бабуся — мати батька, шила для роботи сина костюми, знаходила брошки, нашивали намистини на аксесуари, пришивала до одягу справжні пір’я. Вдома конструювалися пальми, вирізалися іграшки, які ми відливали з епоксидної смоли.

Робили мотогонки. У нас була перегонова машина, для якої варилися дуги, прикріпляли колеса, двигун. Ми обклеювали двигун скловолокном, потім просочували епоксидною смолою, розмальовували машину. Ця мотогонка їздила спочатку по піску на пляжі, потім по морю. У ній фотографувалися як в перегоновому автомобілі.

 

ЖУКОВСЬКИЙ ПРО ЖУКОВСЬКОГО

Жуковський Юрій Анатолійович, батько Олександра

 

Тато мав лабораторію. Її відвідування для нас завжди   були пов’язані з містикою. Ми із захопленням спостерігали, як проявляються фотографії. Тато і його колеги довели чорно-біле фото до кольорового. Тоді це було досягненням.

Батько любив робити художнє фото для себе. Півметрові фотки, які висіли в центрі Херсона на вулиці Суворова. На фото був я — беззубий з кавуном, і Дімка в ромашках.

 

ЖУКОВСЬКИЙ ПРО ЖУКОВСЬКОГО

Жуковський Юрій Анатолійович, 1980-ті

 

Бабусю ми називали ніжно — бабуня. Вона намагалася виховати в нас доброту, розповідала багато цікавих історій.

Крім бабуні у нас ще була нянечка. Під час війни вона втратила ногу, потрапила в нашу сім’ю і виховала не одне покоління Жуковських. Ми її так і називали — няня. Вона нам, як няня Пушкіна, постійно розповідала казки.

 

ЖУКОВСЬКИЙ ПРО ЖУКОВСЬКОГО

Зеленюк Ганна Трохимівна, няня сім’ї Жуковських, 1944

 

Був в родині ще Вовочка — син батькового рідного брата. Він був маленький вундеркінд: грав на всіх  інструментах — гітарі, піаніно, маленькому баянчику. До п’яти років прочитав купу книжок з місцевої бібліотеки. Проте нецензурно висловлювався, пив вино і вимагав у няні сигарети. Їй доводилося турбуватися, щоб вони завжди лежали в кишеньці. Вона знала, що Вовочка їх вимагатиме.

 

ЖУКОВСЬКИЙ ПРО ЖУКОВСЬКОГО

Вовочка, 1973

 

Вовочку в шестирічному віці збив камаз. На смерть. Але Вовочка встиг пожити хвацько. Було відчуття, що він прийшов в життя вже дорослим. Коли його зраненого, в крові, принесли додому, він сказав: «Заспокойтеся, не плачте! Все буде добре. Це за мною моя смерть прийшла».

 

ЖУКОВСЬКИЙ ПРО ЖУКОВСЬКОГО

«Вовочка», тканина, олія, 2020

 

Мамі було років п’ятнадцять, коли вона зустріла батька. Він був старшим, і вони одразу зробили дитину — мого брата Дімку. Рано одружилися і рано розійшлися.

Мама жила недалеко від нас — через два квартали. У неї був інший рух — компанії, гуляння та інше. Ми час від часу жили то у мами, то у тата.

Це два різні світи. У світі мами ми бачили дорослі вечірки, де люди могли випивати, слухати музику — Любу Успенську, Мішу Шуфутинського. У мами була радіола «Маяк» з колонками з 90-х. Ми веселили гостей мами, вбиралися клоунами, танцювали, влаштовували маскаради.

 

ЖУКОВСЬКИЙ ПРО ЖУКОВСЬКОГО

Жуковська Ніна Миколаївна, мама Олександра

 

Бабуня ніколи не кричала на нас, а мама могла часом і гримнути. Бабуся виховувала нас, могла щось не дозволяти, а мама постійно працювала або відпочивала. Тож ми, наче ті цигани, вічно снували містом. Це був світ свободи, який мені дуже подобався.

Були пирскавки, м’ячі, трубки, мідні монетки, вагони, цистерни з солодкою патокою. Ми відкривали люки та, намотавши патоку на палиці, робили собі цукерки. Потім йшли містом і їли. Або утікали. Охоронці не раз нас ганяли. Ми вештались по заводах — ​​по Чермету, по ЦВЕТМЕТу, досліджували балку, яка раніше була як джунглі. Вічно замурзані. Купалися в Гідропарку.

 

ЖУКОВСЬКИЙ ПРО ЖУКОВСЬКОГО

Олександр (ліворуч) і Дмитро з бабусею Надією Олександрівною Жуковської, 1980

 

У дитинстві я завжди щось малював. Пам’ятаю, сидячи на підлозі, намалював синю собачку в профіль, заштриховану ручкою. Мені сподобалося те, що я чітко побачив цю собачку. Я зрозумів, що малювати образи — цікаво. Малював на уроках в школі. Навіть вигадав гру: хтось малював точку або риску, а я розвивав малюнок далі з однокласниками.

У школі особливо не виділявся, вчитися не любив, але мені постійно ставили нормальні оцінки. Якщо треба було, міг, звичайно, відповісти, але особливо вдаватись у математику, хімію, фізику не хотів. Гарні оцінки мав з фізкультури, малювання, праці — власне, як і у всіх хлопчаків.

Школа минула — і я пішов вчитися на кухаря в 9-е училище. Практика проходила на морі, де можна і купатися і відпочити від дому. На практику я поїхав з двоюрідним братом Пашею, з яким ми росли разом і жили в одному дворі. Ми там бешкетували, влаштували бунт, і нас, викликавши міліцію, без будь-яких докорів сумління вигнали.

 

ЖУКОВСЬКИЙ ПРО ЖУКОВСЬКОГО

Батьки Олександра Жуковського, 1970-ті

 

Мабуть, доля підкидає нам знаки, щоб ми замислилися над своїм життям. Але ми не завжди готові їх прийняти.

В дорозі до Херсона ми познайомилися з якимось чуваком, пригощали його. До нас приїхала моя мама, бо переживала за дітей. І приєдналася до нашого застілля. Лягла спати. Вночі я прокинувся від того, що якесь тіло зайшло в гості до цього чувака, і почало чіплятися до моєї матері. Я його виштовхав, а мама натомість, щоб мене похвалити, почала лаяти. Поки це відбувалося, брат Паша витягнув будинкову книгу цього чувака і використав папір для «потреби». Той побачив і здійняв ґвалт. У сварці з мамою я розбив вікно і повністю перерізав вени на лівій руці. Сидів на дивані і  тонув у власній крові.

 

ЖУКОВСЬКИЙ ПРО ЖУКОВСЬКОГО

«Крем для засмаги», тканина, олія, 2018

 

Пам’ятаю відчуття дивовижної легкості: бачу крізь стіни, як під’їжджає машина швидкої допомоги, як Паша нервово кричить, що його брат вмирає, як хапає лікаря за волосся…

Той момент, коли я вийшов зі свого тіла і спостерігав згори, що відбувається, є важливим. Я зрозумів, що людина — це не тіло.

Мене зашили, і ми з бідою допхалися до автовокзалу. На жаль, ще побилися з таксистами. Менти під’їхали і забрали нас до спецприймальника. Там мама почала чудити, і ми її викупили за ті гроші, які привезли з практики. Додому повернулися без копійки.

Потім нас вигнали з училища. Ми завжди були на хорошому рахунку, але і там дозволили собі побешкетувати.

 

ЖУКОВСЬКИЙ ПРО ЖУКОВСЬКОГО

Практика на морі кухарем, Скадовськ, 2002-2003

 

Після училища вешталися містом. Ми — люди вільні, можна погуляти. Познайомилися з пацанами, які займалися крадіжками гаражів. Зема і Лема — два кенти. Один вже відбарабанив трійку, другий — ще більше. Але люди унікальні, нормальні — просто доля у них така. Ми з ними спілкувалися, і якось спокусилися на дурне діло — поперли з ними в гаражі. Мабуть, хотілося легких грошей. Ми домовилися з цими пацанами, що ввечері ліземо в гараж.

 

ЖУКОВСЬКИЙ ПРО ЖУКОВСЬКОГО

БаТаня (Тетяна Павлівна Сикоза) і Олександр Жуковський, 1981

 

Попередньо я домовився з другою своєю бабусею — БаТанею, як ми її називали, разом піти на співбесіду до нового ресторану. Міг влаштуватися кухарем. Але не встиг. Ввечері нас в тому гаражі «хлопнули» менти. Далі  — КПЗ і тюрма. Два роки.

 

ЖУКОВСЬКИЙ ПРО ЖУКОВСЬКОГО

Йода. «Зоряний пил», тканин, хлорка, масло, 2019

 

В КПЗ пощастило поспілкуватися з людиною, яка мені пояснила, як себе поводити. Там дають пару днів акліматизації, а далі живеш по поняттях.

Я сиджу у рєшки (тюремні ґрати — прим.ред.) Перекопська — навпроти Катерининського Собору. Бачу цей Собор, купола, і з’являється внутрішній стан, буквально усвідомлення, що я вже встрянув у халепу, але народжується бажання з неї вийти. Я вирішую малювати. Попросив аркуш, олівець, картонку підшив і намалював картинку. Внизу її обшив нитками. Згодом її порвали та викинули.

 

ЖУКОВСЬКИЙ ПРО ЖУКОВСЬКОГО

Портрет Дж. Леннона «Фінальний акорд», тканина, хлорка, 2019 (зворотний бік роботи)

 

Коли я намалював цю картину, відчув таке полегшення, буцім немає тюремної камери, а я просто сиджу і малюю. Саме там я зрозумів, що завжди хотів бути художником.

Мене з Херсона відправили до міста-курорту Бердянська в 77-у зону «Червона», де не блатні керують, а менти.

 

ЖУКОВСЬКИЙ ПРО ЖУКОВСЬКОГО

Білозерка, 1999 – 2000

 

Допоміг там одному чуваку — Сьові. Нам видали ККД — цигарки. Я не курив і віддав їх Сьові. Познайомились.  З’ясувалося, що він московський аферист. Він мені, як малювальному, запропонував піти в столярку.

Так я потрапив у суперове місце. Поруч зі столяркою камбуз — харчоблок. Я з метровою лінійкою міг спокійно ходити зоною і робити заміри для столярки. Столяру Юрі досиджувати треба було буквально пів року. Тож він хотів взяти того, хто допомагатиме йому клепати табуретки та труни. Я робив труни і мав можливість малювати.

 

ЖУКОВСЬКИЙ ПРО ЖУКОВСЬКОГО

«Пляж», тканина, олія, 2013

 

У Юри була проблема зі шлунком. Я написав братові Дімці і той надіслав трави для лікування. Юра мене нічим не напружував.

Якось я зайшов з лінійкою до «касти» художників. Вони малювали для адміністрації. Стоять мольберти — пацани малюють. Мене «прорвало» — страшенно захотілось ось так малювати.

 

ЖУКОВСЬКИЙ ПРО ЖУКОВСЬКОГО

«Особиста охорона», килим, хлорка, олія, принт, 2011

 

На зоні є різні бригади. Є маклевщики, які роблять витвори мистецтва, нарди різьблені, шахи. У них — високий статус і завжди є чай та сигарети…

Юра-столяр був червонодеревник вищого розряду і міг змайструвати все, що хочеш. Його, відповідно, ніхто ніколи не чіпав. Мав свій куточок, куди навіть менти не заходили. Нормальний шанований чувак був. Мені з Юрою і столярнею пощастило.

 

ЖУКОВСЬКИЙ ПРО ЖУКОВСЬКОГО

«Геката», тканина, олія, 2020

 

Зона змінює людей, ти вчишся спілкуватися. Для деяких це школа, яка дає можливість змінитися. Різні траплялися типажі та конфліктні ситуації.

Якщо ти починаєш змінюватися, то подібних ситуацій у тебе потім в житті просто не виникає. Там я почав думати над глибшими речами. Вважаю, що в зоні зрозумів, що я — художник. Мабуть, Всесвіт не міг раніше до мене достукатися, кинув туди, щоб я прийшов до тями. Реально зрозумів, що мистецтво — свобода. Найкращими годинами в зоні були моменти, коли я малював.

 

ЖУКОВСЬКИЙ ПРО ЖУКОВСЬКОГО

«Гра в танчики», тканина, чорнило, 2011

 

На хустці малюнки, так звані «марочки», малював. Намалював марочку — мені чай за це. І можна потім пити чифір. Стало ясно, що професією художника можна заробляти.

Після відсидки прийшов додому і поїхав в Білозерку. До БаТані. Це мама нашої мами. Працювала на Центральному ринку в рибному магазині. Називався він «Протяг». Продавала БаТаня рибу: свіжу, солону — різну. Була бойова, червонощока. Мала будинок в Білозерці.

 

ЖУКОВСЬКИЙ ПРО ЖУКОВСЬКОГО

Портрет Г. Лепса «Літо в Сочі», тканину, хлорка чорнило, 2011

 

Вона пережила голодування, розповідала історії, як в дитинстві лазили та мертвих німців трусили, шукаючи їжу. БаТаня хотіла всіх нагодувати, щоб всі були ситі. Пекла торт, який називався «Злиденний студент» і гори пиріжків. Частина дитинства минуло в Білозерці. Ми росли на бабусиних пиріжках.

У БаТані були свої приколи — понад десять свиней, три корови, парне молоко, величезний двір. Село і простір. Ми пасли в полях корів, збирали фрукти.

БаТаня приїхала в Білозерку з Сибіру. Звідти привезла кішку Наташку. Вона була, як рись. Кидалася навіть на нас. Не раз ми спостерігали сцену: Наташка сидить, а довкола неї миші завмерли. Не розбігаються — бояться. Вона реально володіла гіпнозом. Ми теж її боялися.

 

ЖУКОВСЬКИЙ ПРО ЖУКОВСЬКОГО

З дядьком Колею Жуковським у бабуні у дворі в момент, коли дядя Коля копирсався зі своїми бджолами

 

Ми з братом викопали у дворі яму, зробили дах, окремий вхід. Вночі приходили з дискотеки та залазили в нашу халабуду. Як тільки світало, годині о третій зі спеціальними сумками йшли на промисел — збирали на вулицях і в сусідських садах абрикоси. Здавали їх і так заробляли гроші.

Дружили з місцевими пацанами. Грали в «ніндзі», майстрували мечі, лазили по деревах. Якось з нами стався дивний випадок. Вночі ми почули гук сови та прокричали у відповідь. Біля ліхтаря затрусився паркан, підбіг мужик як реальний ніндзя з мечами, і почав утікати задом назад, не озираючись. Потім перестрибнув через паркан. Ми закричали і втекли. Вранці побачили на стовпі, метра три-чотири над землею, його сліди.

 

ЖУКОВСЬКИЙ ПРО ЖУКОВСЬКОГО

«Подарунок», полотно, олія 2010

 

Мій брат якось спалив сіно у бабусі. Було страшно. Загалом, пригод у Білозерці вистачало

Тож не дивно, що вже в більш дорослому віці я знову повернувся туди. Після в’язниці відчув потяг — хотілося малювати. Вирішив відпочити у бабусі від херсонської шпани.

 

ЖУКОВСЬКИЙ ПРО ЖУКОВСЬКОГО

«Фреска», тканину, мішковина, олія, 2019

 

У Білозерці є хірург-зуботехнік, на прізвище Чудний. Я розмалювався, набрався сміливості та прийшов до нього просити зробити моїй мамі зуби, які у неї вилетіли.  Пообіцяв йому за це картину, яку сам забажає. Він вибрав Шишкіна «Ранок у сосновому бору».

Привозить мені, натягнуте на підрамник полотно в півтора метра. Я почав малювати копію, розбиваючи малюнок на квадратики. На той момент мені здавалося, що я її один в один намалював, пишався своєю роботою. Хірург тоді і мені пару зубів запломбував. Через роки, я був в Білозерці і побачив, що у хірурга-зуботехніка моя картина висить в приймальні. Мені здалася вона дуже наївною.

Якось БаТаня попросила піти по борошно до пекарні. Я пішов і познайомився з Оксаною — своєю дружиною. Ми розписалися, і тепер у нас четверо дітей.

Коли я малював, мама завжди кричала на Оксану, щоб та не заважала мені працювати. Я ж вже батько, мені треба гроші заробляти, а я сиджу, малюю, сподіваюся, що картини продам. Мама відганяла всіх, аби я лише малював. Була щасливою, що її Сашко малює.

У мами теж був потяг до цього. Всюди в блокнотах, книжках, розмовляючи телефоном, малювала трикутнички та смішних чувачків. Малювала з дитинства пірамідки, а з пірамідок стирчали голови чоловічків.

Згодом в Білозерці дізналися, що я — художник. Стали запрошувати розмальовувати садки, школи. Запропонували поїхати в село Кізомис в піонер табір художником-оформлювачем. Там вихователем працював Саша Печерський. Я туди привіз свої картини, написані маслом на полотні. Печерський якось зайшов, поцікавився, що за картини, і ми здружилися.

У Білозерці ми створили групу «Саньки»: Саша Васін — музикант, Саша Печерський і я.

 

ЖУКОВСЬКИЙ ПРО ЖУКОВСЬКОГО

О. Афанасьєва в гостях у Білозерці в майстерні та студії «Саньки», 2000-і роки. Фото Стаса Волязловського надано Grynyov Art Collection

 

У Саші Печерського була майстерня в Білозерському кінотеатрі. Ми там робили меблі та одночасно малювали. Пам’ятаю, туди приїхала делегація херсонських художників, серед яких був Стас Волязловський і Славік Машницький.

Печерський Сашка до цього зі Стасом навчався на кераміста. Він дуже добре розбирається в глинах, кераміці. Взагалі, він класний художник — інтуїтивний.

Пізніше Стас Волязловський приїжджав у Білозерку сам. У мене була вже в будинку кімната — майстерня, і я малював, натягуючи здорові простирадла. Мені сподобалася тема простирадл у Стаса. Вона мені нагадувала малювання в зоні. Я здивувався, що Стас не сидів, але використовував той же принцип, довівши його до рівня мистецтва.

Я прибивав простирадло до стіни та малював не кульковими ручками, як Стас, а принтерними чорнилами. Малював на чорній тканині. Білих чорнил не було, і я витравлював зображення хлоркою. В результаті робота була схожа на фотонегатив.

Коли я жив у Білозерці, то влаштувався до будівельної фірми «Євроклас». Ми будували магазин «Ельдорадо», розбирали повністю готель «Київ». І коли лазили на горищі, я побачив старі афіші, мабуть — з кінотеатру «Україна». Фарба з них вже обсипалася, але полотна залишилися. Нарвав полотен для роботи повний рюкзак. Виправ ці афіші, натягнув на підрамник.

Тоді полотно не можливо було купити. Мали доступ до фарб і полотен тільки члени Спілки художників.

 

ЖУКОВСЬКИЙ ПРО ЖУКОВСЬКОГО

Саша Печерський знімає свою картину зі стіни, щоб показати Олені Афанасьєвій, Білозерка, 2000-і, Фото Стаса Волязловського надано Grynyov Art Collection

 

Коли працював на будівництві, почалися проблеми зі здоров’ям. Звернувся до лікаря і виявилося, що у мене легка форма туберкульозу — певно, у в’язниці підхопив.

Мене поклали в стаціонар і відрізали частину легенів. Коли я лежав там, мені набридли засмучені люди похилого віку в палаті. Я привіз із собою полотно і почав малювати тіточок-лікарів.

У Білозерці ми серйозно посварилися з мамою, і вирішили переїхати до Херсону — у будинок, в якому я народився і виріс.

Це був початок 2011 року — час, коли я вже відчував себе художником. Стас допоміг домовитися в «Малій галереї Мистецького Арсеналу» про нашу з Печерським спільну виставку.

 

ЖУКОВСЬКИЙ ПРО ЖУКОВСЬКОГО

«Виставка картин невідомого художника», полотно олія, 2003

 

Мою роботу, написану в лікарняній палаті, сфотографували та розмістили на білбордах Києва з підписом: «Виставка картин відомих художників «Південні барви». Цю картину в мене купила галерейниця Лілія Тимошенко — молода, симпатична. Вона працювала в «Мистецькому Арсеналі». Мені вона сподобалася, і я їй подаруночок передав до Києва — вирізав скіфську бабу з кримського каменю.

Скульптури я почав вирізати ще в Білозерці. Мені це подобалося робити. Отже, Білозерка була творчим місцем.

Я повернувся в Херсон у свій будинок через 10 років. Тут уже ніхто не жив. Він був знищений, покинутий, іноді там жили бомжі. Ми все розчистили, почали робити ремонт, і робимо його досі.

 

ЖУКОВСЬКИЙ ПРО ЖУКОВСЬКОГО

Саша Печерський в студії на тлі картин об’єднання «Саньки», Білозерка, 2000-і. Фото Стаса Волязловського, надано Grynyov Art Collection

 

В Херсоні я в кімнатці зробив собі робочу стінку і намалював роботи хлоркою — Гагарін, Лепс, Боні та Клайд. У той час мене перло малювати хлоркою і маслом.

Саша Печерський познайомився в Херсоні з місцевим ресторатором, який відкрив величезний ресторан «Платон». Туди треба було сотні картин. Сашка зняв в Херсоні квартиру і малював. Він познайомив мене з замовником, і ми йому писали дуже багато картин. У нас з’явилося більше можливостей з матеріалом, хорошими фарбами, полотнами. Так творчість почала мене годувати.

До того моменту я міг заробляти, розписуючи школи, садки, магазини. Реміснича праця, коли ти можеш заробити, і крім того, ще й насолоду отримати.

Потім ми познайомилися з Оленою Афанасьєвою. Вона сказала, що є проєкт. Привезла ганчірки в Білозерку і ми малювали на них тему проєкту «Дитячі страхи». На ганчірках ми зробили з Печерським першу виставку, стали вливатися в херсонський рух художників. Нас почали впізнавати.

У спілкуванні зі Стасом Волязловським і Славіком Машницьким у нас змінювався світогляд, ми росли як художники.

Все, що робилося, ми називали «дешевим херсонським мистецтвом», для якого не потрібні дорогі олійні фарби. Ти міг піти купити ганчірку в секонді та на ній малювати шедевр.

 

ЖУКОВСЬКИЙ ПРО ЖУКОВСЬКОГО

«Ангельська скромність», тканина, хлорка, 2014

 

У художніх школах вчать історії мистецтв, а я займався самодослідженням, хотілося бути більш професійним художником. Мене постійно підштовхували йти заробляти гроші, але я не хотів йти працювати на завод. Робив спроби стати комерційним художником, уникав наїву і змінювався в плані кон’юнктури ринку.

Я ріс як художник — з примітивного перетворювався,  якщо можна так сказати, в професійного. Я не вважаю себе професійним художником, просто для мене мистецтво — це сенс життя. Не уявляю себе не художником.

Якщо вдається продати картину, це ж нормально. Якщо пропонують купити картину — це нове життя самої речі. У картини починається своя історія після того, як художник її закінчив. Вона потім комусь дарується, у когось купується, перепродається…

 

ЖУКОВСЬКИЙ ПРО ЖУКОВСЬКОГО

«Бенксі. Розчинилася», полотно, олія, 2018

 

Крім того, я починав розуміти, що картина несе колосальну енергію. Колись намалював маслом на полотні сюжет: сидить у джипі мордоворот, поруч повія, спершись ногою об стіну, неподалік біля стовпа стоїть дівчинка на одній нозі з милицею, просить милостиню. І всі ці бідолахи працюють на нахабну морду мордоворота. Картина з соціальним підтекстом.

Я дивився на цю картину і зрозумів, що такі депресивні роботи краще не малювати, тому що вони можуть передатися твоїм дітям. У момент осяяння я вистрибнув надвір, схопив сокиру, порубав картину, облив пальним і спалив. Зрозумів, що мені не хочеться малювати злі картини про погане життя.

Можна світ трохи поліпшити своєю творчістю, а інакше — кому потрібні твої страхи?

 

ЖУКОВСЬКИЙ ПРО ЖУКОВСЬКОГО

Виставка в «Урбан Саду», організована Оленою і Максом Афанасьєвими, робота «Автопортрет», полотно, олія 2010

 

Колись вхопив фішку: якщо не знаєш, що малювати — малюй художників. І намалював багато портретів митців.

Коли жив у Білозерці, мама вмовляла намалювати Елтона Джона. Вона була його фанаткою. Я відмовився, і вже коли мамки не стало, в пам’ять про неї намалював  Елтона Джона. Ми намагалися картину подарувати Елтону Джону, зняли відео, як я йому її дарую. Серйозно тоді включилися в цю тему, як у проєкт. Десь є це відео, як я сиджу, розповідаю історію про маму і кажу, що хочу подарувати картину Елтону в пам’ять про маму.

У темі ганчірок, завдяки Стасу, я кайфував. Дешево в плані матеріалу і дуже цікаво. Це матеріал зі своєю окремою історією.

 

ЖУКОВСЬКИЙ ПРО ЖУКОВСЬКОГО

«Баскія», тканина, олія, 2003

 

Зрозумів, що мої портрети можуть купуватися. Намалював Енді Уорхола. Славік і його друг Саша Євстаф’єв зробили арт промоушн «Машницький і Євстаф’єв» і провели кілька виставок. На фабриці, у величезному центрі, зняли зал. Я вивісив серед інших своїх робіт і Енді Уорхола. Підходить чувак і каже, що ця картина не для Херсона, в Америці б її купили. Сказав і пішов. Потім Саня Євстаф’єв пробив тему через eBay. Ми пофоткали пару перших робіт, і він відправив на eBay Енді Уорхола.

 

ЖУКОВСЬКИЙ ПРО ЖУКОВСЬКОГО

Енді Уорхол, тканина, масло, авторський повтор, 2020

 

Через три години чувак років 60-ти з Чикаго захотів її у нас купити. Намагався збити ціну. Якраз справа була під Новий рік. Я сказав скидати ціну, бо якщо зажмемо зараз, потім не піде.

Потім той чувак розговорився, розповів, що знав особисто Енді Уорхола, що був його другом. Енді йому подарував свій автопортрет. Він надіслав фото роботи Уорхола. Розповів, що мою картину вставить в рамку і повісить на стіну поряд з автопортретом біля шкіряного диванчика.

Йому сподобалося, що я використовував дуже рідкісне портретне фото Енді. Фотограф його відзняв у двох станах: сумне і втихомирене. Я взяв те, де Уорхол веселий. Фото називалося «Мир вашому дому». Я так і назвав свою роботу.

 

ЖУКОВСЬКИЙ ПРО ЖУКОВСЬКОГО

Портрет Елтона Джона «Мир вашому дому», мішковина, олія, клей, 2018

 

Ми сказали, що ця картина зроблена на ганчірці, якій  понад сто років, що це стара хустка з вишиванками моєї бабусі.

Коли він замовив майстру натягнути роботу на підрамник, вона почала тріщати по швах, а він за роботу майстра виклав 500 доларів. Покупець написав нам, що ми йому підсунули фуфло.

А якщо про тебе пишуть на eBay негативний відгук, то ти автоматом злітаєш з торгів. Саня відповів йому, що художник робить роботи на старих ганчірках або їх спеціально старить.

Тоді клієнт відправив мою роботу на експертизу в Нью-Йорк, до свого друга — експерта з наївного мистецтва. Ми потім знайшли через інтернет цього експерта — реально він експерт з гіпер наївного мистецтва, яке ми і самі не бачили.

Через місяць покупець пише: «Хлопці, вибачте, мені прийшла відповідь, сказали, що це офігенний твір мистецтва, що вони навіть не розуміють, як це зроблено». А там я затруїв хлоркою, тушшю і чорнилом малював — була змішана техніка.

Він нам потужну рецензію дав, що ми — реально круті художники, і ми задружилися. Це, звичайно, підбадьорювало.

 

ЖУКОВСЬКИЙ ПРО ЖУКОВСЬКОГО

«Примарний Енді», мішковина, олія, клей, 2018

 

Після цієї історії мені подзвонили та сказали, що знають про мою творчість, запитали, чи можна у мене купити картину. Приїхали три чувака, бачу — серйозні. Чи то бандити, чи то менти… Виявилося — наші херсонські прокурори. Вони за моєю творчістю в фейсбуці спостерігали. Мені сподобалося в них те, що в їхніх очах був інтерес до творчості, вони не прийшли вимутити у мене щось за безцінь, а прийшли з конкретною метою — подивитися хлорочку. Їм потрібен був подарунок одному серйозному чуваку. Я показав Шевченка — суворого, написаного хлоркою. Запитав — кому подарунок? Вони відповіли: «На день народження Луценкові від Херсона. Він теж любить мистецтво, у нього є колекція». Потім через кілька років в якійсь газеті прочитав: «Портрет Шевченка Олександра Жуковського, написаний хлоркою, подарований в Донецький музей мистецтва».

 

ЖУКОВСЬКИЙ ПРО ЖУКОВСЬКОГО

«Т.Г. Шевченко», тканина, олія, 2017

 

Є одна психолог — теж художниця. Вона передає свої картини в дар музеям. Ми зі Славком Машницьким теж подарували по картині Шевченка — одна моя картина є в київському музеї Шевченка. Вони нам надіслали вдячного листа. Сказали, що всім подобається Шевченко хлоркою і запропонували зробити ще один портрет Кобзаря музею Єревана. І я зробив. Тепер мої портрети Шевченка є в трьох музеях.

Мене якось запитали — чому мене пре Шевченко? Я не знаю. Він — культовий персонаж український, брендовий навіть. Він — класний. Був і художник, і поет, і революціонер.

 

 

Записано Натою Катериненко, 2020

МІТЄЦ надає майданчик для вільного висловлювання, але залишає за собою право не поділяти погляди героїв порталу.