EN RU

ЖИТТЯ ЯК МИСТЕЦТВО…


В «Інституті проблем сучасного мистецтва» (Київ) можна подивитися виставку «Школи Вікторії Бурлаки» — «Мистецтво як життя, життя як мистецтво». Коментар Вікторії Бурлаки (Київ)

Текст організаторів:

Традиційне питання, яке завжди запитують з приводу концепції: «Про що це?» Про те, що життя і мистецтво – це сполучені ємності з однаковим рівнем творчого мислення та наповнення. В мистецтві все більше життя, а в житті – мистецтва. Про те, що мистецтво перестає жити в «спеціально відведених для цього місцях» (вони, можливо, скоро взагалі зникнуть), але розпорошується всюди. Точніше, продовжує розпорошуватись, – про розпорошення мистецтва, перетин його з реальністю багато-хто говорив – від Дюшана і Малевича до Бодрійяра, але зараз, коли соціальний вимір стає примарно-віртуальним, цей процес набуває особливо цікавих форм…

З одного боку, все «артове», естетичне переміщається в мережу. Скролячи стрічку в Інстаграм чи Фейсбук, ми отримуємо не лише щоденну порцію новин і пліток, але й естетичного задоволення. Там все: портрети, пейзажі та змішані жанри. І ми чітко віддаємо собі звіт в тому, що те, що ми бачимо, – це не фіксація життя, а лише «красива картинка» в чистому вигляді…

З іншого боку, те, що ми бачимо поза улюбленим «чорним дзеркалом», в крутих світових, частіше неприбуткових галереях і музеях сучасного мистецтва, все важче асоціювати з мистецтвом в звичному розумінні «художнього твору» – яким би дивним, вперто вислизаючим із власних рамок воно не було за означенням. В цих стінах глядач весь час стикається з фактом невпізнання або пришвидшеного морального старіння знайомого арт-контенту – те, що було мистецтвом вчора, сьогодні таким вже не є.

Малопрезентабельні одноразові ready made об’єкти/інсталяціїї асоціюються вже навіть не з барахолкою, а прямо таки зі смітником. Найчастіше вони ілюструють цікаві шматочки потоку свідомості авторів, їх дуже особисту колекцію фетишів. Якісь майже непомітні на неосяжних стінах музеїв сучасного мистецтва клаптики паперу – начерки, обривки миттєвих думок і вражень, або щось із серії несвідомого «автоматичного малювання»…

Все це змушує в черговий раз переглянути і так нестійкі рамки таких понять як «мистецтво», «естетичний досвід» і «банальне». В музеї естетика банального, естетика життя торжествує. Естетичний досвід все глибше вростає в нехитрий дизайн щоденного існування. Повсякденність і міжособистісна комунікація в сучасному мистецтві стають найбільшою цінністю, на відміну від «трансцендентного» мистецтва минулого, яке відводило нас в певні «чертоги ідеальної краси», відірваної від реальності… Тому музеї сучасного мистецтва зараз часто перетворюються в специфічні соціальні простори, в музеї-хаби, музеї без виставок, куди люди приходять працювати, відпочивати, спілкуватись один з одним. Мистецтво на стінах – лише приємний фон для цього спілкування…

Інститут проблем сучасного мистецтва НАМ України
Євгена Коновальця, 18Д

МІТЄЦ надає майданчик для вільного висловлювання, але залишає за собою право не поділяти погляди героїв порталу.