EN RU

Є ЛЮДИ, КОТОРІ СТЕЛЯТЬСЯ, А Є ДЕРЕВА, ЯКІ УМИРАЮТЬ СТОЯЧИ

Є ЛЮДИ, КОТОРІ СТЕЛЯТЬСЯ, А Є ДЕРЕВА, ЯКІ УМИРАЮТЬ СТОЯЧИ

Учасник проєкту «МІТЄЦ. Реабілітаційний простір» про війну та соціум. За підтримки  Українського культурного фонду, 2021 рік.

Ви добровольцем пішли на війну?

Так. Мене особливо вразили події в аеропорту, які там відбувалися. Я працюю вільнонайманим будівельником, спокійно шпаклював стіну, потім просто відклав шпателі і сказав напарнику, що мені грошей не треба, я пішов на війну. У мене навіть військового квитка не було, бо свого часу до армії не взяли із-за плоскостопості. Написав у військкоматі заяву. Мені зробили дві фотографії — одна на військовий квиток, а друга на флюорографію. Туберкульозу немає, і все — вперед! Один день дали на збори, і з наступного я був в «Десні». Я не очікував що події, які зі мною відбуваються, будуть так швидко розгортатися. Після «Десни» нам подали поїзд Київ-Лисичанськ, і вже через два тижні нас перевели на іншу локацію.

Пішов добровольцем, а далі просто служба у ВСУ. Я вважаю, що всі, хто там щось робили для України — герої. У тому числі і кухарі, які нам готували їсти. І медики. І волонтери.

Що для вас війна?

Я сам для себе став справжнім чоловіком. Я служив, коли мені було 33 роки — як раз переломний момент. Не те, щоб я був матусіньким синком і все ж завдяки війні  відчув себе більш справжнім чоловіком.

 

Є ЛЮДИ, КОТОРІ СТЕЛЯТЬСЯ, А Є ДЕРЕВА, ЯКІ УМИРАЮТЬ СТОЯЧИ

 

Справжній чоловік — це хто?

Бути чесним хоча б перед самим собою і мати чесне тверде слово . Це багато виховує в людині. Терпіти та робити своє.

Як ви ставитесь до чоловіків, які не воювали?

Нас історія розсудить. Я нікого не звинувачую. Якщо згадати книгу «Уловка-22», в ній власник будинку розпусти в Італії, коли були німці, був переконаним фашистом, але прийшли американці, він став переконаним демократом. Є люди, які стеляться, а є дерева, які вмирають стоячи.

 

Є ЛЮДИ, КОТОРІ СТЕЛЯТЬСЯ, А Є ДЕРЕВА, ЯКІ УМИРАЮТЬ СТОЯЧИ

 

Наскільки психологічно важко перебувати в армії?

Сидимо в наметах по пару місяців, в замкненому колі людей, з незнайомими спілкуватись небезпечно. Можна собі дозволити, але в потрібний момент, коли знаєш, що все буде добре. Треба просто залишатись адекватним але пильним. У групі з усіма потоваришував, я просто нормальна жива людина з почуттям гумору. Також скрізь, в будь-якій ситуації.

На війні більше ясності, ніж в мирному житті. Ми живемо в соціумі, де дуже багато площин. У тебе діти, дружина, постійне безгрошів’я. А там все зрозуміло і деякі моменти взагалі відпали. Йдучи до армії, я взагалі не знав, що мені будуть зарплату платити. Зарплата солдата не така велика, а я ще примудрявся вісімдесят відсотків дружині відправляти.

 

Є ЛЮДИ, КОТОРІ СТЕЛЯТЬСЯ, А Є ДЕРЕВА, ЯКІ УМИРАЮТЬ СТОЯЧИ

 

На рахунок соціуму, на війні простіше, там є командир. Багато хто не поважав командира, мовляв, просто прийшли піджаки — військовий інструктаж, але тим не менше я їм всім повторював, що офіцер — це ключова фігура, без нього підрозділ в половину слабше. Коли до нас прилетів снаряд, повибивало вікна, офіцер в цей час пішов в туалет, ми не могли його знайти, а він кричить нам звідтам, що він живий і з ним все нормально. Я тоді злякався, що з нами немає людини, яка знає, що робити. У нього є карта і секретний документ, куди потрібно йти в разі чого.

Тобто ієрархія повинна дотримуватися?

Обов’язково. Я проти анархії категорично.

 

Є ЛЮДИ, КОТОРІ СТЕЛЯТЬСЯ, А Є ДЕРЕВА, ЯКІ УМИРАЮТЬ СТОЯЧИ

 

Коли ви повернулися в цивільне життя, що вразило тут?

Мене досі вражає, що інформацією маніпулюють, і війна стала потихеньку нудна для людей. Ми з волонтерами біля Данила Галицького ящиками збирали допомогу. Але сьогодні люди втомилися, у нас коротка пам’ять, ми забуваємо і вже готові прощати. Прощати не можна. І війна ще не закінчена, і не тільки на Сході.

У відносинах із соціумом, ви відчуваєте, що ви — герой?

Так. А соціум цього не відчуває.

 

Є ЛЮДИ, КОТОРІ СТЕЛЯТЬСЯ, А Є ДЕРЕВА, ЯКІ УМИРАЮТЬ СТОЯЧИ

Андрій Мікрюков з родиною

 

Як ви ставитеся до проблеми української мови?

Немає проблем. Суто на побутовому рівні ми можемо спілкуватися як нам зручно – однозначно. А в державі повинна переважати одна мова. Інакше навіщо це все було, за що ми воювали? Це дійсно важливо, бо мова — ідентифікація себе як народу.

Опис проєкту:

АРТ-ТЕРАПІЯ ВЕТЕРАНІВ АТО / ООС ТА КОЛИШНІХ В’ЯЗНІВ «ДНР / ЛНР»

«МІТЄЦ. РЕАБІЛІТАЦІЙНИЙ ПРОСТІР” — інноваційна програма мистецько-психотерапевтичної реабілітації ветеранів АТО / ООС та колишніх в’язнів «ДНР / ЛНР». Над втіленням його у життя працюють команди двох громадських організацій — «МІТЄЦ» та «Львівський психоаналітичний інститут ментального здоров’я».

Впродовж 9 місяців учасники програми беруть участь у 8 майстер-класах із різних видів мистецтва: графіки, живопису, фотографії, кераміки, колажу, ленд-арту, саунд-арту та перформативного танцю. Майстер-класи проводять провідні українські митці: Олексій Аполлонов, Валерій Мілосердов, Сергій Якунін, Олександр Міловзоров, Катерина Свіргуненко, Альона Мамай, Богдан Мороз, Олександр Ляпін. Фінальним акордом проєкту стане створення арт-буку та розробка методики психотерапевтами.

Під час майстер-класів з учасниками програми працюють фахові психотерапевти, психоаналітики. А професійні художники — Сергій Захаров (колишній в’язень «ДНР») та Дмитро Коломойцев (ветеран АТО) ведуть художні щоденники та фіксують арт-терапевтичний процес.

Проєкт реалізується за підтримки Українського культурного фонду, 2021 рік

КУНГФУ ВІД МИСТЕЦТВАКУНГФУ ВІД МИСТЕЦТВАЧОМУ УЧАСНИКИ БОЙОВИХ ДІЙ СТАВЛЯТЬСЯ НЕГАТИВНО ДО ТИХ, ХТО НЕ БУВ НА ВІЙНІ

 

 

МІТЄЦ надає майданчик для вільного висловлювання, але залишає за собою право не поділяти погляди героїв порталу.