Учасник проєкту “МІТЄЦ. Реабілітаційний простір” про війну та соціум. За підтримки  Українського культурного фонду, 2021 рік.

Ви добровольцем пішли на війну?

Так. Мене особливо вразили події в аеропорту, які там відбувалися. Я працюю вільнонайманим будівельником, спокійно шпаклював стіну, потім просто відклав шпателі і сказав напарнику, що мені грошей не треба, я пішов на війну. У мене навіть військового квитка не було, бо свого часу до армії не взяли із-за плоскостопості. Написав у військкоматі заяву. Мені зробили дві фотографії – одна на військовий квиток, а друга на флюорографію. Туберкульозу немає, і все – вперед! Один день дали на збори, і з наступного я був в «Десні». Я не очікував що події, які зі мною відбуваються, будуть так швидко розгортатися. Після «Десни» нам подали поїзд Київ-Лисичанськ, і вже через два тижні нас перевели на іншу локацію.

Пішов добровольцем, а далі просто служба у ВСУ. Я вважаю, що всі, хто там щось робили для України – герої. У тому числі і кухарі, які нам готували їсти. І медики. І волонтери.

Що для вас війна?

Я сам для себе став справжнім чоловіком. Я служив, коли мені було 33 роки – як раз переломний момент. Не те, щоб я був матусіньким синком і все ж завдяки війні  відчув себе більш справжнім чоловіком.

 

 

Справжній чоловік – це хто?

Бути чесним хоча б перед самим собою і мати чесне тверде слово . Це багато виховує в людині. Терпіти та робити своє.

Як ви ставитесь до чоловіків, які не воювали?

Нас історія розсудить. Я нікого не звинувачую. Якщо згадати книгу «Уловка-22», в ній власник будинку розпусти в Італії, коли були німці, був переконаним фашистом, але прийшли американці, він став переконаним демократом. Є люди, які стеляться, а є дерева, які вмирають стоячи.

 

 

Наскільки психологічно важко перебувати в армії?

Сидимо в наметах по пару місяців, в замкненому колі людей, з незнайомими спілкуватись небезпечно. Можна собі дозволити, але в потрібний момент, коли знаєш, що все буде добре. Треба просто залишатись адекватним але пильним. У групі з усіма потоваришував, я просто нормальна жива людина з почуттям гумору. Також скрізь, в будь-якій ситуації.

На війні більше ясності, ніж в мирному житті. Ми живемо в соціумі, де дуже багато площин. У тебе діти, дружина, постійне безгрошів’я. А там все зрозуміло і деякі моменти взагалі відпали. Йдучи до армії, я взагалі не знав, що мені будуть зарплату платити. Зарплата солдата не така велика, а я ще примудрявся вісімдесят відсотків дружині відправляти.

 

 

На рахунок соціуму, на війні простіше, там є командир. Багато хто не поважав командира, мовляв, просто прийшли піджаки – військовий інструктаж, але тим не менше я їм всім повторював, що офіцер – це ключова фігура, без нього підрозділ в половину слабше. Коли до нас прилетів снаряд, повибивало вікна, офіцер в цей час пішов в туалет, ми не могли його знайти, а він кричить нам звідтам, що він живий і з ним все нормально. Я тоді злякався, що з нами немає людини, яка знає, що робити. У нього є карта і секретний документ, куди потрібно йти в разі чого.

Тобто ієрархія повинна дотримуватися?

Обов’язково. Я проти анархії категорично.

 

 

Коли ви повернулися в цивільне життя, що вразило тут?

Мене досі вражає, що інформацією маніпулюють, і війна стала потихеньку нудна для людей. Ми з волонтерами біля Данила Галицького ящиками збирали допомогу. Але сьогодні люди втомилися, у нас коротка пам’ять, ми забуваємо і вже готові прощати. Прощати не можна. І війна ще не закінчена, і не тільки на Сході.

У відносинах із соціумом, ви відчуваєте, що ви – герой?

Так. А соціум цього не відчуває.

 

 

Як ви ставитеся до проблеми української мови?

Немає проблем. Суто на побутовому рівні ми можемо спілкуватися як нам зручно – однозначно. А в державі повинна переважати одна мова. Інакше навіщо це все було, за що ми воювали? Це дійсно важливо, бо мова – ідентифікація себе як народу.

Опис проєкту:

АРТ-ТЕРАПІЯ ВЕТЕРАНІВ АТО / ООС ТА КОЛИШНІХ В’ЯЗНІВ «ДНР / ЛНР»

«МІТЄЦ. РЕАБІЛІТАЦІЙНИЙ ПРОСТІР” — інноваційна програма мистецько-психотерапевтичної реабілітації ветеранів АТО / ООС та колишніх в’язнів «ДНР / ЛНР». Над втіленням його у життя працюють команди двох громадських організацій — «МІТЄЦ» та «Львівський психоаналітичний інститут ментального здоров’я».

Впродовж 9 місяців учасники програми беруть участь у 8 майстер-класах із різних видів мистецтва: графіки, живопису, фотографії, кераміки, колажу, ленд-арту, саунд-арту та перформативного танцю. Майстер-класи проводять провідні українські митці: Олексій Аполлонов, Валерій Мілосердов, Сергій Якунін, Олександр Міловзоров, Катерина Свіргуненко, Альона Мамай, Богдан Мороз, Олександр Ляпін. Фінальним акордом проєкту стане створення арт-буку та розробка методики психотерапевтами.

Під час майстер-класів з учасниками програми працюють фахові психотерапевти, психоаналітики. А професійні художники — Сергій Захаров (колишній в’язень «ДНР») та Дмитро Коломойцев (ветеран АТО) ведуть художні щоденники та фіксують арт-терапевтичний процес.

Проєкт реалізується за підтримки Українського культурного фонду, 2021 рік