Меню

ЯК Я ПРОВЕЛА ЛІТО


Проект Маргарити Шерстюк (Київ) та Ігоря Канівця (Київ) триває.

Текст організаторів:

Як я провела літо

How I spent last summer

Як я провела літо (2018-2019)

«Як я провела літо» — робота художників Ігоря Канівця і Маргарити Шерстюк в рамках полімедійного проекту «Амброзія», темою якого є особисті стосунки творчого дуету-подружжя Канівець-Шерстюк. Цього разу поштовхом до створення циклу фотоавтопортретів, інсталяції і об’єктів стало загострення хронічного захворювання Маргарити, спричинене стресом на фоні погіршення відносин з чоловіком — художниця змушена була провести весь «сезон відпусток» переважно вдома і в лікарні на самоті з фотокамерою. Ця робота про самотність, безсилля і відразу до рутини, що контрастують з ймовірною легкістю і активністю за межею замкнутого простору, в якому дівчині довелося опинитись ізольованою на тривалий період часу.

Експозиція складається з:

1.Проекція слайдшоу автопортретних фотографій під музичний супровід нашої музики,

2.Підсвічена вітрина реді-мейд об’єктів — використані шприци, упаковки від ліків, уламки посуду та інше.

  1. інсталяція, що імітує інтер’єр квартири з предметами, які були в використанні протягом літа, що мають символічний сенс.

4.Композиція з волосся в рамі під склом із паспарту, формат А-3

Підсвітка вітрини за допомогою реле вмикається в паузах між частинами слайдшоу, що дає змогу розмістити всі об’єкти і відеопроекцію в одному приміщенні.

 

«Вперше я використала в фотографії «хід із привидом», надавши йому символічного значення, під час сварки з чоловіком. Тоді уламки розбитої тарілки з желе здались надзвичайно красивим і трагічним видовищем, і асоціювались  із розбитим серцем — я не могла втриматись, хоч як божевільно це не виглядало (адже конфлікт іще тривав) і сфотографувала спочатку підлогу з уламками, а потім і себе за їх прибиранням. Вийшла серія знімків  під назвою «Crush», що в перекладі водночас означає «палке кохання» і «катастрофа».

Після тієї ночі на нервовому підгрунті в мене почалося найдовше в житті загострення виразкового коліту, завдяки якому я провела залишок літа вдома, зрідка виїжджаючи на таксі до батьків. Весь час переслідував страх раптового болю, тому вирішила не виходити на вулицю доти, доки не настане ремісія. Через нестабільний фізичний стан я стала дратівливою, відносини з чоловіком погіршились. Схильна до милування горем, я надихалася своїм болем — серія «Crush» отримала продовження і переросла в автодокументальний цикл «Наче мене нема»

Бачу схожість моїх фоторобіт з «практиками зникання» Франчески Вудман. Як і американська художниця, я з дитинства мала потяг до всілякого роду містики, тому спонтанно знайдений хід з прозорістю мені дуже підійшов. Та все ж акцент не на грі в готичного привида, а на психологічному стані людини в нетиповій ситуації. Нервове напруження викликає хворобу, а хвороба викликає нервове напруження. Цікаво, що власна трагедія відчувається гостро, в той час як оточуючі  звикають швидко і перестають дивуватись.

Я намагаюсь підбадьорити себе, вдягаючи підбори і позуючи а-ля Клаудія Шифер; читаю Марка Аврелія; медитую; подумки повторюю, що «найтемніший час перед світанком». Вирішую бути стоїком. Але замкнений простір неабияк гнітить! І ось знову я ридаю від якоїсь дрібниці. Відчуття самотності росте і тисне. Спроби поговорити про це не дають очікуваного полегшення, а лише посилюють  депресію. Замкнене коло. Я відчуваю себе непоміченою, через образи не роблю нічого аби мене помітили, ображаюсь що мене не помічають. Читаю «Відсікаючи надію і страх» Мачіг Лабдрон. Вірю, що саме позбавившись очікувань можна стати абсолютно щасливим. Я працюю над цим. Та звичні реакції мають велику силу. Я знову сподіваюсь і ображаюсь. Моя психіка стає все більш розхитаною, а стан здоров’я не покращується і я потрапляю в лікарню, де продовжую фотографувати. Так я провела літо.»

Маргарита Шерстюк

 

«How I spent last summer» — a work by Margarita Sherstiuk within multimedia project «Ambrozia» which focuses on personal relationship of an artistic duo\couple Kanivets-Sherstiuk. This time what pushed the artist to create the series of photographical self-portraits was an aggravation of a chronical disease caused by the stress in the context of deterioration of relationship with artist’s husband — the author was obliged to spend a whole holiday season mostly at home and in hospital alone with her camera.

Ihor Kanivets

 

First time when I used the «ghost trick» in photography, giving it a symbolic meaning was during a quarrel with my husband. The fragments of a broken plate and jelly seemed to be an incredibly beautiful and tragic view. My agitated mind associated them with my broken heart. So I could not resist taking photos of a floor with the debris first and then of myself cleaning this mess up. I named this photo series «Crush», which means both «passionate love» and «catastrophe» at the same time. That night can be considered a turning point in my crуative work. That night’s nervous breakdown provoked the start of the longest aggravation of ulcerative colitis in my life that pushed me to spend the rest of the summer at home, occasionally going by taxi to visit my parents. I had a fear of a sudden pain, so I decided not to go outside, waiting for remission to come. Due to unstable physical condition, I became irritable. The relationship with my husband got worse. Prone to admiring sorrow, I took inspiration in my pain. At that time, I started shooting a self-documentary series, mostly consisting of self-portraits. I can see the similarity of my photoshoots with Francesca Woodman’s «vanishing practices». Just like the American artist, since childhood, I was attracted by all kinds of mystical, which is why the spontaneously found transparency trick pleases me so much. But I don’t want to make a point of playing a gothic ghost, I want to show a psychological state of a person during an untypical situation. Nervous tension provokes disease, disease provokes nervous tension. The interesting thing is that one’s own tragedy is strongly felt, while others get used quickly and stop wondering. I try to encourage myself by putting on high heels and posing a la Claudia Shiffer; I read Marc Aureli; I meditate; I repeat to myself that «the darkest hour is just before the dawn». I decide to be a stoic. But the enclosed space oppresses me a lot! And then again I burst in tears because of some trifles. The feeling of loneliness grows and pressures. All attempts to talk about it give no expected relief but reinforce my depression. A vicious circle. I feel myself unnoticed and because of this bitterness, I do nothing to be noticed. I read Machig Labdron’s «Cutting off hope and fear». I believe that by loosing expectations one can reach utter happiness. I’m working on it. But the habitual reactions are strong. And over and over I hope and I get offended. My mind became scrambled and the health didn’t improve, so I get into hospital where I continue working on my photo series. This is how I spent last summer.

 

The display case with ready-made objects and the installation consist of items I have used over the summer  that have symbolic value. After interacting with them, I nominated them as works of art and by putting them under museum glass I built a monument to my story.

Margaryta Sherstiuk

Виставку можна відвідати, попередньо звернувшись до:

Ігоря Канівця чи Маргарити Шерстюк

 

бачите помилку, пишіть сюди
Поділитися сторінкою
Матеріали за темою
ДИМОФИКСАЦИЯ
ШАЛФЕЙ