EN RU

ВИСТАВКА ТА ПЕРЕДАЧА ТВОРІВ. ЯК ЦЕ БУЛО

Церемонія передачі  Аллoю Волязловською (Херсон), — мамою Стаса Волязловського (Херсон), — творів сина в колекцію  Тетяни та Бориса Гриньових (Харків-Київ).

У рамках Kyiv Art Week.

У відео говориться про це:

00.05-01.07

Борис Гриньов: Ви сьогодні присутні на такій знаменній події, і хотілося б, щоб це стало доброю традицією. Я думаю, що всі подібні починання якраз і повинні так реалізовуватися. Алла Борисівна Волязловська, у якої знаходився найбільший архів робіт відомого українського автора Стаса Волязловського, прийняла рішення, якщо говорити господарською мовою, передати архів її сина — Стаса.

01.08-02.16

Ми сьогодні з вами надаємо публічності цій акції, ми її проводимо відкрито. Ви сьогодні у нас в гостях у Фонді «Колекція Тетяни і Бориса Гриньових». Тут присутній Національний музей, тут присутні друзі Стаса, тут присутні керівництво українського Клубу колекціонерів. Стас Волязловський — дуже цікавий художник і важлива особа українського сучасного мистецтва. Але давайте ми дамо слово основній особі сьогоднішньої події — мамі художника і послухаємо, а далі озвучимо ті оргзаходи, ті плани, які з цим пов’язані і ті можливості, які в рамках нашої країни ми будемо реалізовувати для популяризації та увічнення пам’яті цього художника.

02.19-03.06

А.Б. Волязловська: Мені дуже було важко думати, що робити з тим, що залишилося після мого сина. Вік у мене вже відповідний, якщо я піду, то хотіла б видати книгу, щоб залишилося щось. Вірші, звичайно, з ненормативною лексикою, але зараз це можливо. Звернулася я до Наташі Катериненко, вона сказала, що є Фонд Бориса і Тетяни Гриньових, і, можливо, вони візьмуться це зробити. Ось так я вийшла на Фонд Тетяни і Бориса Гриньових.

03.07-04.00

Я дуже їм вдячна, звичайно, за те, що вони підтримали мене. Я подумала, що можу спокійно піти в інший світ, доручивши це людям, які мають досвід, які вже багато працюють, мають можливість. Я була щаслива, що я знайшла таких людей. Розумієте, чи ні? Виявилося, що і Національний музей ще зацікавився. Це теж мені дуже приємно. Якщо мій син має значення для всього сучасного мистецтва українського, то це велика справа. Тому я можу тепер спокійно жити.

04.01-05.12

Тепер з цим буде працювати Фонд Тетяни і Бориса Гриньових, буде працювати Національний музей. Ми підпишемо відповідні папери, щоб можна було все офіційно оформити. Що я можу сказати? Мені щось треба було зробити для своєї дитини, тому що важко було просто сидіти і чекати, коли я ляжу там, поруч з ним, в тому сімейному секторі. Ви зрозуміли, так? Зараз мені дуже приємно, і я вдячна Борису Гриньову і Наташі. Це вийшло зовсім не плановано, випадково і я вважаю, що це велика удача для мене, перш за все, для вирішення моїх проблем.

06.01-07.09

Борис Гриньов: Ну що, музею дамо слово, він через слово тут згадувався.

Балашова Ольга: Враховуючи історію, вийшло досить несподівано і так доволі швидко розгорнулися події, і власне, мої колеги по музею: Оксана Баршинова і Тетяна, які завідують відділом сучасного мистецтва в музеї, ми зараз створили відділ сучасного мистецтва. Спостерігаючи, як розгортаються події цього обговорення, думаємо, що музей не може стояти осторонь і ми розуміємо важливість цього художника і що він має залишитись в історії мистецтва. У нас є дуже велика довіра до Фонду Гриньових. Фонд Тетяни і Бориса Гриньових є давнім другом, левом, меценатом музею і є певна історія співпраці.

07.10-08.00

Ми розуміємо, що це досить повноцінна історія, але так само ми розуміємо, наскільки важливою є роль спільноти херсонської художньої, в якій, власне, і з’явився цей неймовірний художник, розвивався і підтримував цю спільноту. Музей в цьому випадку, як ми бачимо його роль, дійсно, напевно, те місце, де має бути сформульоване значення і цього художника, і інших авторів, як явищ в історії українського мистецтва. Має бути написана історія українського мистецтва, де обов’язково ім’я Стаса Волязловського посідатиме чільне місце.

08.01-09.29

Саме тому ми прийняли рішення з колегами взяти участь у цій роботі, дискусії і, можливо, допомогти Аллі Борисівні і Борису Гриньову осмислити взагалі цю спадщину і якось бути тим майданчиком, де можлива зустріч українців і тих людей, для кого є важливою ця спадщина. Тобто, можливо, ми хотіли б мати частину цих робіт у колекції музею. Колекція Бориса Гриньова — є відкритою колекцією, тому до всіх робот, безумовно, буде доступ не лише у співробітників музею, але у кожного дослідника і людини, яка захоче робити цю виставку, але можливо також мати вплив на те, як розпоряджатися цим архівом. Тобто спільно опікуватися цим надбанням для того, щоб серце Алли Борисівни було спокійним і щоб ми розуміли і всі небайдужі, які тут зібралися, розуміли, що цей спадок, дійсно, в надійних руках.

09.37-10.38

А.Б. Волязловська: Я це зрозуміла, коли поспілкувалася з Тетяною і Бориса Гриньовими. Люди мають вже досвід, люди порядні і їм подобається цим займатися. Я прожила на світі, слава Богу, і трошки розбираюсь, тому я цілком довіряю Фонду Тетяни і Бориса Гриньових. Дуже рада, що підключились і ви.

Борис Гриньов: Але ми в цьому світі не самотні і слава Богу, існують інші колекції та інші колекціонери. У нас, крім цього, є Клуб колекціонерів. Ми обговорювали цю ситуацію на Клубі колекціонерів. Може скажете пару слів про наші плани. У нас є два представника, наразі з керівництва Клубу колекціонерів

10.39-11.52

Зенко Афтаназів: В першу чергу хотів би Вам сказати слова вдячності за те, що в вашій сім’ї виявився такий талант, як Стас. Вам велика вдячність, що ви бачите продовження ситуації, щоб такий художник весь час жив. Дуже правильно, що Ви знайшли такий шлях, спілкувалися з Фондом, і можете йому доручити творчість своєї сім’ї, тому що це ваша дитина, ваша сім’я, і це люди, які будуть працювати з тим, щоб пошановувачі робіт Стаса могли якомога більше ознайомитися з його творчістю. Крім того, що буде можливість українцям ознайомитися з творчістю в Фонді Гриньова і Національному музеї, Клуб колекціонерів, який створився в минулому році і перед цим я, як представник ZENKO FOUNDATION вже два з половиною роки ведемо перемовини і роботу з Центром Помпіду.

11.53-13.03

Робота була досить вагома, приїздила достатня кількість експертів в Україну, знайомилися з майстернями художників, з Фондами, колекціонерами. Тож ми знаходимося на тому рівні, що 6-7 липня приїжджає директор Центру Помпіду в Україну. Він засвідчить про старт великого дослідницького проєкту, який відбуватиметься протягом 3-5 років в Центрі Помпіду, де будуть лекційні програми про українське мистецтво, де буде виставка українським митців. і дуже приємно, що творчість Стаса потрапила в поле зору експертів Фонду Помпіду, їх зацікавила творчість і Стас буде представлений в Центрі Помпіду своїми роботами.

13.04-14.11

Так що він увійде не тільки вже в історію українського мистецтва, а світу, бо Центр Помпіду – це є дослідницька платформа європейського сучасного мистецтва світового рівня.

Алла Волязловська: Я дуже Вам дякую.

Борис Гриньов: Ми вели розмову щодо підтримки молодих художників і вирішили зробити Премію імені Стаса Волязловського — це іменна премія. В цьому році ми плануємо це зробити разом з конкурсом «Мухі», тому що ми довіряємо йому, бо там 100% міжнародна незалежна експертиза і на конкурс подається величезна кількість робіт.

14.12-15.41

Тому спеціальна Премія цього конкурсу буде носити ім’я Стаса Волязловського. Це таке рішення ми прийняли з Клубом колекціонерів.

А.Б. Волязловська: Я дуже вдячна.

Семен Храмцов: Добридень! Хто не знає, мене звуть Семен Храмцов. Я — колега Стаса і його близький друг. Алла Борисівна може сказати про те, що я завжди допомагав Стасу, Стас завжди виручав мене. Так вийшло останні роки, що коли Стас помер, то я відчув зобов’язання принаймні доглянути за Борисівною в плані якихось організаційних моментів, десь по справах — молодь може побігати, і в плані колекції, звичайно, і виставок. Ми просто чекали, що може бути всяке, треба було оглядати, і я, як людина, яка знає Стаса, друзів з мистецтва: Сашу Соловйова — куратора, який його і знайшов, і залишався його другом, і Сергія Браткова, всіх, з ким він спілкувався і про кого він відгукувався дуже добре.

15.42-16.48

Тому, коли Стас помер, я спілкувався з усіма його друзями і знайомими, просив порад, що робити і як. По-різному ми йшли до того. На жаль, я один був у цій зв’язці. Я створював архів, сортував і намагалися зібрати роботи, тому що роботи розібрали після смерті.  Десь він забував, десь були виставки. Саша Троянова нам допомогла, коли ми зробили восени виставку, зібрали разом всі роботи, щоб якось це згуртувати. Наташа з Мітєц сказала, що Борис Гриньов готовий надрукувати книгу, я задумався. Бо Стас — маніяк, який став великим художником через те, що він все робив якісно, ​​ретельно, піт з нього стікав, і ми всі дивувалися, як він це все створює.

16.49-17.52

Я з ним монтував багато виставок, він, як учитель для мене. Школа монтажу — дуже своєрідна, специфічна, повна віддача своїй роботі. Створення будь-якого жесту — мистецтво. Якщо ми створюємо книгу, тим більше першу книгу, ми говорили з Борисівною, що це повинна бути реально класна, цікава річ, і має бути гідна величині Стаса. Не просто щось, а, по-перше, концептуальна і по-друге, оформлення. Ми поспілкувалися з Борисом і Тетяною, потім поїхала Алла Борисівна теж поспілкувалася. Вона приїхала і сказала, що разом з публікацією книги ми зробимо ще виставку і виставка буде ретроспективна. Дуже класно. І згадала, що оформлятися будуть папери, договори, якісь юристи…

17.53-18.54

Я тоді негативно зреагував, бо я теж працював з юристами і з цим архівом. Я подумав, що поки книга в роботі, ми можемо підключити Нацмузей до співпраці. Стас, я не знаю хто він для Києва, а для Херсона – як Тарас Григорович, пророк і дуже важлива для співтовариства людина. Він теж народився з цієї спільноти, він і створював це товариство. При першій зустрічі зі Стасом, він мені сказав, що він хоче, щоб Херсон став Центром сучасної культури, принаймні таким андеграундним. Коли я приїхав з Бієнале, мене Алла Борисівна запросила на виставку, яка буде через тиждень. Для мене це було несподіванкою і коли я прочитав, що передача архіву відбудеться в Фонд Бориса Гриньових, то для мене це стало шоком.

18.55-19.51

Я не знаю, що підписували, не бачив документів, але я розумію, що приватна колекція для Стаса небезпечна тим, що він вже постраждав від того, що працював з одним приватним колекціонером. Тому мене це обурило. Обурило тим, що ми це не обговорювали і це сталося несподівано. І з боку Херсона, пробачте, це виглядає рейдерством і дуже неприємним фактом.

19.52-20.51

Я сподіваюся, що все ж Стас націоналізується, буде спільним надбанням, я сподіваюся, що у нас ще будуть дискусії з колекціонерами, з його друзями, з кураторами, з якими ми працюємо: з Соловйовим, з іншими. Тому що хочеться рівних прав. Хочеться робити його виставки, щоб кожна людина могла вивчити його спадщину, щоб був якийсь Фонд від продажів його робіт, його книг, все це накопичувалося б і йшло на забезпечення мами, і після маминої смерті, щоб це було вкладено в культурні проєкти. Ті зобов’язання, які Борисівна взяла на себе замість дару… Вона благодійник, якщо у неї з’явиться зайва копійка, вона знає, куди це покласти, в ті ж культурні проєкти.

20.52-21.55

Алла Волязловська: Мені хочеться це зупинити. На рахунок мами, якій потрібна копійка, яка, можливо, залишиться через Бориса Гриньова, без копійки! Це буквально мексиканський серіал. Ти повинен публічно в інтернеті вибачитися переді мною, що ти мене виставив маразматичною ідіоткою.

Семен Храмцов: Такого не було.

Алла Волязловська: …Перед Наташею, яку ти зганьбив, як хотів, і вибачитися перед Борисом Гриньовим, по якому ти теж пройшовся. І зробити це треба в інтернеті, а не тут. Щоб знали люди, які на це повелися. Мовляв, що ти — рятівник Стаса Волязловського, а я — жертва…

21.56-22.52

Ми двічі збирали гроші.

Борис Гриньов: Подивіться, люди йдуть звідси, тому що їм нецікава ця брудна білизна, яку ви, Семен, піднімаєте.

Семен Храмцов: Група «Тотем»! Ми всі хочемо зрозуміти, що ви підписали, і чи буде все добре.

Алла Волязловська: Ми не будемо перед вами давати ніяких зобов’язань…

Семен Храмцов: Ви нічого не сказали, нічого не повідомили, доводиться додумувати і тому я переживаю. Ось мої переживання. Я хочу сказати, що я не давав права на це відео (вказує на екран, де демонструються роботи Стаса Волязловського). Це відео моє теж.

Борис Гриньов: У мене є підписані папери від Алли Борисівни. Там є у нас права також.

Семен Храмцов: Я розумію, але треба було хоч заради пристойності запитати. Це нормально. Досить принижувати художників!!!

22.53-23.58

Ольга Балашова: У всіх одна і та ж мета, і ця мета абсолютно висловлена.

Борис Гриньов: Але у когось є більше прав, розумієте?

Алла Волязловська: Справа в тому, що я йому неодноразово пояснювала, що Стасу треба вийти з підпілля, як то кажуть, з цього дивана брудного, в якому він лежав. А тут — амбіції. Він вважає, що лідером повинен бути в цій справі Храмцов Семен.

Семен Храмцов: Ні. У мене є хороша зарплата, я живу в двоповерховому пентхаусі, у мене дружина, діти — все добре. У мене немає амбіцій.

Борис Гриньов: Ніхто продавати роботи не збирається і не буде. Це архів. Це надбання країни, розумієте?

24.07-25.09

Ольга Балашова: Мені здається, що музей, що ми розуміємо, що колекціонери, художники, їх сім’ї не відстоюють одну позицію, як свою. Музей існує для того, щоб бачити різні погляди і різні позиції і чути різних художників. Мені здається, що Стасу дуже пощастило, тому що у нього є величезна кількість людей, які його щиро люблять і будуть продовжувати захищати його інтереси до кінця своїх днів. Але тут важливе питання в тому тільки, що херсонська середовище — це дійсно унікальне явище для українського мистецтва. Художники, разом з якими Стас створював свої роботи, завдяки тому, що там було середовище. На відміну від багатьох інших міст, де є унікальні автори, але немає середовища. Там середовище є.

25.10-25.55

Мені здається, що тут сталася ця дискомунікація, тому що найближчих людей, які зі Стасом створювали щось разом…

Алла Волязловська: Тут немає В’ячеслава Мошніцкого. Семен з’явився вісім років тому.

Семен Храмцов: Його не запросили, і мене не запросили.

Борис Гриньов: Вас запрошували. На цю подію персонально запрошували.

Ната Катериненко: Алла Борисівна, ви Семену дзвонили, запрошували? Він говорить, що його не запросили.

Семен Храмцов: Мене запросила мама, але не організатор виставки. Це не красиво.

Алла Волязловська: Я сказала, що буде виставка і почула істерику.

25.56-28.03

Ольга Балашова: Мені здається, що питання не в цій події, а в обговоренні того, що буде з цією спадщиною,. Треба запросити просто людей і вислухати їхню думку, просто вислухати. Питання не в тому, що вони хочуть впливати, як я це чую, не будучи зацікавленою, про те, що люди хочуть впливати, розпоряджатися спадщиною, або грати першу скрипку, вони хочуть просто, щоб їх думка була врахована, їх бачення було враховано.

Борис Гриньов: Давайте послухаємо нотаріуса.

Юрій Каплун: Я зустрічався з Аллою Борисівною, засвідчив її волю на те, щоб передати цю ​​колекцію сім’ї Гриньових. (До Храмцова) Ви мене вибачте, це не місце і не час розводити такий гвалт та собі влаштовувати рекламу, погану, недобру рекламу. Схоже, що ви просто піарщік. І Ваше місце зовсім не тут. Не ганьбіть, будь ласка, подію, вийдіть звідси.

Семен Храмцов: Хлопці!!! Це юрист? Що ви підписали?! Покажіть, будь ласка! Спільнота, що ви підписали, ви захистили права?! Як користуватися цими продуктами? Я хочу зам’яти цей конфлікт. Я хочу, щоб ви розповіли мені і загасили мій запал. Бо тоді конфлікт не вирішиться.

Борис Гриньов: Він не вирішиться, доки Ви не вибачитеся.

Семен Храмцов: Проблема Ваша. Ви закрито це все зробили.

Алла Волязловська: П’ять разів я з тобою розмовляла. П’ять разів ти істерикував і говорив: чому воно з Херсона має піти?.. А я говорила, тому що в Херсоні буде друга могила — в дивані у Машницького…

МІТЄЦ надає авторам текстів та героям сюжетів майданчик для вільного висловлювання, але залишає за собою право не поділяти їхні погляди.