В Муніципальній галереї Харкова можна подивитися виставку Стаса Волязловського (Херсон). Кураторка Вікторія Бавикіна (Харків).

Текст організаторів: 

1 і 2 жовтня дві важливі події в межах Бієнале молодого мистецтва:
1 жовтня 19:00 Муніципальна галерея – відкриття виставки Стаса Волязловського з колекції Гриньових, представлені фотороботи. Кураторка виставки – Вікторія Бавикіна.
Будуть присутні:
— колекціонер (колишній харків’янин, один з небагатьох в Україні колекціонерів сучасного мистецтва) Борис Гриньов,
— мама покійного художника, Алла Волязловська

2 жовтня 19:00 Муніципальна галерея – круглий стіл щодо художнього спадку Стаса та презентація книги «Стас. Шансон-арт Станіслава Волязловського»
Участь беруть: Алла Волязловська — мама Стаса, Борис Гриньов –колекціонер, у чиїй колекції сьогодні знаходиться частина художнього спадку Волязловського, Катерина Лебєдєва – письменниця, журналістка, співробітниця Grynyov Art Foundation, Яніна Пруденко – кандидатка філософських наук, кураторка Відкритого архіву українського медіа-арту та Олег Коваль, мистецтовзнавець. Модераторка: Вікторія Бавикіна

Напевно, ви не так ретельно як національні ЗМІ слідкували за подіями навколо спадку цього художника, тому нагадаємо:
Стас Волязловський (помер 8 січня 2018) був одним із найцікавіших та найскандальніших українських художників останніх 20 років, учасник об’єднання «Р. Э.П» та клубу «Тотем». Свій жанр визначав як «Шансон-арт».
Незадовго після його смерті мама Стаса Алла Волязловська передала його роботи до колекції Бориса й Тетяни Гриньових, Grynyov Art Foundation, що викликало неоднозначну реакцію художньої спільноти: багато хто вважав, що передавати колекцію було не можна, оскільки Стас хотів щоб його роботи лишалися в рідному йому Херсоні, хтось ставив питання щодо того, чому колекція просто передана, а не продана і таке інше.

Харківська Муніципальна галерея першою приймає виставку Волязловського з колекції Гриньова, аби дати можливість як показати фотороботи художника, так і розставити всі крапки над «і» у цій історії.

Докладніше про виставку:

В 2019 році у колекцію Тетяни та Бориса Гриньових, в якій вже знаходились роботи Стаса Волязловського, був переданий архів художника та значна частина його мистецьких творів. Дослідження масивів архіву й стало підґрунтям для створення цієї виставки, що складена з фотографічних робіт Волязловського, до нині не представлених широкій публіці. На фоні гостро іронічних політичних та соціальних образів, що сформували вже впізнавану частину творчості художника, його фотографічна практика є неоднорідною тематично та жанрово. Вона радикальним чином відсторонена від спроб вмонтування її у мистецьку кон’юнктуру – позбавлена одного пануючого наративу, серійності, монолітного «авторського» стилю, що зазвичай сприяє помітності. Вільне використання різних фотографічних традицій, не підпорядкованість звичним законам медіуму і є ключем до розуміння підходу художника. Фотографія Стаса Волязловського постає як безпосереднє сприйняття й зображення уривків повсякденності, рутинних моментів та ситуацій – фотографування не заради конструювання зображення як такого, а заради розповіді історій, об’єднаних життям однієї людини.

Докладніше про презентацію:

Презентація стане приводом для обговорення теми роботи з архівом та мистецьким спадком художника, можливостях та труднощах даного процесу, особливостях роботи з різними медіумами, з якими працював художник.

Олег Коваль в анотації до книги пише: «Говорячи про сучасного художника, ми не завжди усвідомлюємо його психосоматичні реакції на свій внутрішній світ і довкілля. Ну, й не завжди за мірило сучасного митця можемо уявити Стаса Волязловського. Та оч як дивно, його таки можна взяти за цей еталон. Долучивши рукописне до візуального і діставши певну гібридизовану цілість, Стас Волязловський скористався тим, що такий рукопис має отужніший знаковий, семіотичний потенціал – учуднення та оживлення смислів і речей стає більш утаємниченим, хоча й виведене назовні як примітивістська вербально-візуальна суміш. А втім, уся його творчість являє собою наслідок імпульсу інтермедіальності та семіотичної гибридізації, яких надав історії мистецтва й самому сучасному мистецтву історичний авангард і його трансаванґардні мутації. Це вислід серйозної та вагомої традиції, спадкоємником якої він став і у візуальній творчості, і в прозі, і у віршуванні»