EN

Віктор Марущенко: Не прогав свій шанс!

Репліка фотографа Віктора Марущенка(Київ)

З 1980-го по 1982-й роки я вчився в Інституті журналістської майстерності на факультеті фотожурналістики.

Організували його дві відомі дами того часу — фотограф Ірина Йосипівна Пап і художній редактор одного з видань Олена Юхимівна Поліщук. Методика навчання була простою — раз на два тижні запрошували зірку радянської фотографії, як правило, фотографа або більд-редактора (в той час у нас навіть слова такого не чули), і вони проводили свій авторський майстер-клас. Імена? Будь ласка: Всеволод Тарасевич, Валерій Генде-Роте, Вітас Луцкус, Павло Кривцов, Андрій Сперанський та багато інших.

 

Одного разу приїхав більд-редактор газети «Радянська культура» Микола Єремченко. Слід зауважити, що «СК» тоді була найпопулярнішою газетою в Совку, яку дуже багато читали, виходила вона на 16 шпальтах три рази на тиждень. Працювати там було мрією будь-якого фоторепортера. Єремченко — людина освічена і ерудована — в кінці своїх дводенних виступів звернувся до українських фотографів і журналістів: «Шановні, надсилайте свої тексти і фотографії, ми будемо їх публікувати. Сьогодні ми відчуваємо брак інформації та матеріалів з України, особливо не вистачає фотографій».

 

За тиждень я відправив першу партію фотографій (переважно це були театральні прем’єри), а потім мої контакти з СК стали регулярними (1-2 рази на тиждень). Публікували майже все, і в результаті моє матеріальне становище різко поліпшилося.

 

За пів року мені видали «ксиву», з якою можна було відкривати будь-які двері, а через рік взяли в штат. Робота в «СК» змінила моє життя на краще (не буду перераховувати всі плюси, але це був потужний професійний поштовх).

 

І ось тут, в нашій (українській) спільноті фотографів розповсюдилася чутка, мовляв, Марущенко дав хабар, використовував особисті зв’язки. Коротше, весь набір коментарів заздрісників. Я не реагував, і одного разу запитав Єремченко: «Миколо Даниловичу, а хтось ще тоді, після вашого звернення, надіслав фотографії?» — «Ні. Тільки ти», — відповів шеф.

 

Зауважу, що на зустрічі з Єремченко були присутні близько 200-250 репортерів, фотографів, журналістів, три чверті з яких були голодними та злиденними. Тобто я  єдиний з 200 чоловік використав шанс, що кардинально змінив моє життя.

 

Попереду були 10 років напруженої роботи в газеті, відрядження 30 днів на місяць, всю Україну «проорав» уздовж і поперек. Потім — Швейцарія (7 років), виставки, музеї, галереї, книги, продажі… І далі — скрізь.

 

Повертаючись в наші дні в Школу фотографії Віктора Марущенка, хочеться сказати, що ми даємо нашим слухачам багато шансів: знання (ви ніде в Україні не знайдете подібну програму), допомагаємо вам розібратися з тим хаосом, який існує у ваших головах, щоб полегшити ваші страждання при роботі над випускними проектами, іноді навіть вигадуємо за вас (на здоров’я! але наступний етап буде вже самостійним), просуваємо ваші роботи тощо.

 

Тому не спіть! Будьте активними! Використовуйте свій шанс!

 

Віктор Марущенко

МІТЄЦ надає майданчик для вільного висловлювання, але залишає за собою право не поділяти погляди героїв порталу.