EN RU

Війна — це боротьба за свою правду

Війна - це боротьба за свою правду

Ми продовжуємо знайомити вас із героями проєкту «МІТЄЦ. Реабілітаційний простір». Вадим Вейді (Тернопіль-Київ) про війну, побратимів та буденне життя. За підтримки  Українського культурного фонду, 2021 рік.

 

Про війну 

Війна — це боротьба за свою правду, це боротьба за збереження культури, національності, незалежності та суверенітет держави.

Моє дитинство минуло в західних регіонах України, де мені розповідали не викривлену «совком» історію України, прищеплювали традиції та культуру, тож коли виникло питання — чи боротись за ці цінності, чи – ні, роздумувати довго не довелось.

А коли ти опинився на війні твої уявлення про війну співпали з реальністю? 

В мене не було  ніяких попередніх ідей та уявлень про те, як там буде. Навіть не знав, що таке «Град» думав, що то «Зенітка».

Про життя на передовій

На фронті життя доволі цікаве, якщо не говорити про трагічні сторінки: смерті, поранення, каліцтво побратимів…

На війну прийшли у більшості патріоти України. Це своєрідна велика дружня сім’я, яка має одну ціль — захистити свої домівки, свою Батьківщину від ворога.

Пригадуючи фронтові будні, мене вразила єдність і самопожертва хлопців, котрі не дивлячись на труднощі, боролись що є духу.

На війні багато часу займає вирішенням суто побутових питань. Але коли згадую про війну, згадується не це, а відчуття спільної справи.

Про психологічну допомогу

Звичайно, під час активних бойових дій довге перебування у напруженні і стресових ситуаціях впливає на емоційний стан людей. Мені пощастило, я рідко бував у запеклих ситуаціях і не ніс монотонну службу на позиціях, але те, що відбулось за час служби, якоюсь мірою вплинуло і на мою психіку, виробились армійські звички, спосіб життя в тому соціумі, в якому знаходився.

Чи потрібна психологічна допомога солдатам — це вирішувати особисто солдату, бо насильно допомогти людині неможливо.

Війна - це боротьба за свою правду

А ветеранам?

Так, потрібна. Треба створювати умови в країні, де ветерани чи військовослужбовці мали б підтримку в суспільстві, де вони відчували б себе потрібними а не використаними… Зрештою, на мою думку психологічна допомога потрібна майже кожній людині, незалежно від того, була вона на війні, чи ні.

Чи важко повернутись додому з війни?

Це складне запитання до кожного, хто тривалий час не був дома. Багато що залежить від оточення, соціального становища, а найголовніше – від підтримки в нових починаннях близьких людей. Багато ветеранів залишились поза увагою суспільства на одинці з викликами долі, без підтримки, і це — погано. Мені пощастило, що моєю найбільшою підтримкою стала сім’я.

Було щось, що тебе особливо вразило в тилу?

І дратують, і дивують люди, які нехтують українськими цінностями — мовою, культурою, законністю, суверенністю, незалежністю країни. Виходить, що одна частина суспільства відчайдушно бореться, а інша  — паразитує.

Ти намагався таких людей перевиховати?

Пробував, але їх було більше,  і в результаті в мене залишився розбитий ніс.

Це була єдина спроба? 

Намагався і далі, але масштаб нерозуміння цінності держави мене просто вразив. Навіть в моєму рідному місті, на Західній Україні деякі люди просто не хочуть цікавитись тим, що відбувається на Сході. На жаль. Зі старими друзями, якщо я з ними не згоден, зараз вже просто  мовчу.  А з новими знайомими відстоюю українську мову. Щоразу, коли до мене телефонують запропонувати якусь послугу —  проводжу виховну роботу. В професійному житті працюю над збереженням сучасної української історії, роблю відео.

Чи потрібна була тобі допомога, щоб знову просто жити, як до війни?

Чи хотів би я жити як до війни?.. Швидше за все — ні… Війна дала нам досвід у багатьох напрямках життя, цей досвід безцінний, і на навчальних семінарах його не отримаєш. Життя продовжується і таким як вчора — сьогодні воно вже не буде.

На мою комунікацію з оточенням війна вплинула напевне більше в позитивний бік ніж в негативний. В мене стало більше друзів, практично в кожному регіоні України я тепер когось знаю. Моя уява про Україну змінилася – я не зможу тепер жити, як до війни.

Яку роль може відіграти мистецтво у всіх цих  процесах?

В мистецтві людина може передати щось більше, ніж словами, відкрити свої  ідеї, характер, настрій, любов чи ненависть, свій погляд, своє бачення і виразити їх в  мистецькій формі, нехай це буде картина, скульптура, твір, вірш, пісня, чи щось інше, головне, щоб в це було вкладено трішки душі і роздумів над цим мистецьким твором. Не знаю, чи воно точно є лікувальним. Але воно точно розвиває і розширює світогляд.

 

Війна - це боротьба за свою правду

 

Чи готове наше суспільство адекватно реагувати на ті проблеми, з якими стикаються учасники бойових дій після повернення в мирне життя? 

По перше, я вважаю, що  ветерани і є частиною суспільства. На проблеми, з якими вони стикаються, мають адекватно реагувати відповідні державні органи, такі як органи соціального забезпечення, біржа праці, органи місцевого самоврядування, військкомат та інші. Вони всі вже існують, і мусять в першу чергу — допомагати ветеранам розібратись в їхніх правах та можливостях, сприяти реалізації цих прав.

По друге, важливу роль в реабілітації ветеранів повинні виконувати ветеранські спілки, бо завжди разом легше впоратися з будь якою бідою. Сама участь у спілці є об’єднуючою, і має морально підтримувати ветеранів.

Як гадаєш, психоаналітики можуть в цих всіх питаннях допомогти ветеранові?

Не знаю, мені самому цікаво!

Якщо в кваліфікованого психоаналітика ціль — розібратись у проблемах, з якими стикаюся ветерани, і з досвідом своїх напрацювань в цій сфері знань, то чому — ні? Вони, напевно ж, зможуть допомогти ветеранам у покращенні психологічного стану.

В тебе є якісь очікування від проєкту «МІТЄЦ. Реабілітаціний простір»?

Хочу з тою мистецькою компанією кудись поїхати для організації чогось цікавого…

Коротка біографія:

Вейді Вадим

 

Опис проєкту:

АРТ-ТЕРАПІЯ ВЕТЕРАНІВ АТО / ООС ТА КОЛИШНІХ В’ЯЗНІВ «ДНР / ЛНР»

«МІТЄЦ. РЕАБІЛІТАЦІЙНИЙ ПРОСТІР” — інноваційна програма мистецько-психотерапевтичної реабілітації ветеранів АТО / ООС та колишніх в’язнів «ДНР / ЛНР». Над втіленням його у життя працюють команди двох громадських організацій — «МІТЄЦ» та «Львівський психоаналітичний інститут ментального здоров’я».

Впродовж 9 місяців учасники програми беруть участь у 8 майстер-класах із різних видів мистецтва: графіки, живопису, фотографії, кераміки, колажу, ленд-арту, саунд-арту та перформативного танцю. Майстер-класи проводять провідні українські митці: Олексій Аполлонов, Валерій Мілосердов, Сергій Якунін, Олександр Міловзоров, Катерина Свіргуненко, Альона Мамай, Богдан Мороз, Олександр Ляпін. Фінальним акордом проєкту стане створення арт-буку та розробка методики психотерапевтами.

Під час майстер-класів з учасниками програми працюють фахові психотерапевти, психоаналітики. А професійні художники — Сергій Захаров (колишній в’язень «ДНР») та Дмитро Коломойцев (ветеран АТО) ведуть художні щоденники та фіксують арт-терапевтичний процес.

Проєкт реалізується за підтримки Українського культурного фонду, 2021 рік

КУНГФУ ВІД МИСТЕЦТВАКУНГФУ ВІД МИСТЕЦТВАЧОМУ УЧАСНИКИ БОЙОВИХ ДІЙ СТАВЛЯТЬСЯ НЕГАТИВНО ДО ТИХ, ХТО НЕ БУВ НА ВІЙНІ

 

 

МІТЄЦ надає майданчик для вільного висловлювання, але залишає за собою право не поділяти погляди героїв порталу.