Дмитро Коломойцев (Донецьк-Київ), — художник проєкту «МІТЄЦ. Реабілітаційний простір», — про війну, зброю і мирне життя. За підтримки Українського культурного фонду, 2021 рік.
Дмитро, ви служили на передовій в АТО. Чим для вас є війна?
Війна — природний стан організму. Вона є у всіх аспектах життя, існує і в активних фазах з бойовими діями, і в бібліотеці. Ігнорувати її безглуздо, тому що ти в ній знаходишся щоденно.
Коли ви потрапили на передову, що вас вразило в першу чергу?
Передова – це простір, замінований з усіх боків. Там намагаєшся просто ефективніше діяти, ефективніше відпочивати, те, що може потенційно вражати, прагнеш використовувати на всі сто, щоб приносити більше користі собі і оточуючим. Перше, що вразило — це поява зброї. У тебе з’являється штуковина, яка помножує твою відповідальність на чотирнадцять, рушниця стає частиною твого тіла, а потім ти ще вчишся з неї стріляти.
На війні для мене це було найскладніше. Ти стріляєш уважно і нічого не виходить, стріляєш неуважно – не виходить, а потім відбувається перемикання, коли ти розумієш, що завдання не просто вистрілити, натиснути курок, а саме – влучити туди, куди ти цілишся.
На війні ти за кожен свій крок у відповіді — за те, що ти робив, що станеться зараз і за те, що в майбутньому – стає єдиним ланцюжком. Цей досвід ніяк не передаси.
Стріляти в живу мішень не доводилося?
Ні, щоб була жива мішень, і мені треба було її вразити – такого не було.
Зі смертю стикалися?
Часто. Ти розумієш, що ти на війні, і з цим доводиться стикатися, а коли стикаєшся – не дивуєшся. Іноді в критичних ситуаціях, коли хтось загинув, і ти розумієш, що через пару годин треба йти в наряд — важко. По-різному це все переживаєш. Для трагізму на війні там місця вистачає, але зазвичай рятує по можливості твереза оцінка ситуації, в якій опиняєшся і думка про те, що ти вижив.
Війна була стресом?
Так, стресу там вистачає. Програються перед тобою тисячі різних ситуацій, весь час змінюються люди, ти в одній компанії знаходишся не більше двох тижнів. Потім ти забуваєш, що це взагалі існувало, потім, через деякий час з’являється та група людей, з якими ти спілкувався раніше. Це дуже цікаво, тому що це навантажені взаємини і ситуація, пов’язана з небезпекою, але ти вважаєш дуже близькими друзями всіх оточуючих, бо по-іншому — ніяк. Це різні люди, з якими ти в нормальному житті взагалі не перетнувся б з різних причин: географічно, соціально, культурно.
Зв’язки, які зав’язуються на війні – міцні?
Я думаю — ні. Це залежить від ситуації. Вони спрацьовували саме там, саме тоді, коли там це треба було. В цивільному житті вже немає такої необхідності. Ця необхідність тут трошки штучна, перебільшена, а там всі включають свої кращі характеристики, і їх не вимикають весь час. Все на максимальному позитиві.
Бувають різні ситуації, тебе кидають з прекрасних розкладів в ситуацію, коли ти опиняєшся в справжній в’язниці: навколо колючий дріт, тебе охороняють, щоб не втік. Наприклад, з передової повертаються під Харків, там на расслабоні всі напиваються, для цього дають два дні, а потім починаються якісь непоправні непоправності. Перекривають жорстко доступ до алкоголю, сигарет… І ти знаходишся в колективі, де починаються якісь розбірки.
Коли ви повернулися в мирне життя, як довго шлейф війни супроводжував вас?
Рік, коли нічого з собою вдіяти не можеш. Ти розумієш, що ти знаходишся в дивному світі і те, що тут важливо, на війні має дуже другорядне значення, і ти не те, щоб сумуєш, але…
У мене це тривало півтора року. До того ж я ще місяці два пролежав у військовому харківському госпіталі, пошкодив ногу, мені робили операцію. І це ще один шматок військового життя. Це як флешбеки від військового кіна – те, що я насправді не любив і не дивився.
Опис проєкту:
АРТ-ТЕРАПІЯ ВЕТЕРАНІВ АТО / ООС ТА КОЛИШНІХ В’ЯЗНІВ «ДНР / ЛНР»
«МІТЄЦ. РЕАБІЛІТАЦІЙНИЙ ПРОСТІР” — інноваційна програма мистецько-психотерапевтичної реабілітації ветеранів АТО / ООС та колишніх в’язнів «ДНР / ЛНР». Над втіленням його у життя працюють команди двох громадських організацій — «МІТЄЦ» та «Львівський психоаналітичний інститут ментального здоров’я».
Впродовж 9 місяців учасники програми беруть участь у 8 майстер-класах із різних видів мистецтва: графіки, живопису, фотографії, кераміки, колажу, ленд-арту, саунд-арту та перформативного танцю. Майстер-класи проводять провідні українські митці: Олексій Аполлонов, Валерій Мілосердов, Сергій Якунін, Олександр Міловзоров, Катерина Свіргуненко, Альона Мамай, Богдан Мороз, Олександр Ляпін. Фінальним акордом проєкту стане створення арт-буку та розробка методики психотерапевтами.
Під час майстер-класів з учасниками програми працюють фахові психотерапевти, психоаналітики. А професійні художники — Сергій Захаров (колишній в’язень «ДНР») та Дмитро Коломойцев (ветеран АТО) ведуть художні щоденники та фіксують арт-терапевтичний процес.
Проєкт реалізується за підтримки Українського культурного фонду, 2021 рік