EN

ВІЙНА – ПРИРОДНИЙ СТАН ОРГАНІЗМУ

Дмитро Коломойцев (Донецьк-Київ), — художник проєкту «МІТЄЦ. Реабілітаційний простір», — про війну, зброю і мирне життя. За підтримки  Українського культурного фонду, 2021 рік.

Дмитро, ви служили на передовій в АТО. Чим для вас є війна?

Війна — природний стан організму. Вона є у всіх аспектах життя, існує і в активних фазах з бойовими діями,  і в бібліотеці. Ігнорувати її безглуздо, тому що ти в ній знаходишся щоденно.

 

 

Коли ви потрапили на передову, що вас вразило в першу чергу?

Передова – це простір, замінований з усіх боків. Там намагаєшся просто ефективніше діяти, ефективніше відпочивати, те, що може потенційно вражати, прагнеш використовувати на всі сто, щоб приносити більше користі собі і оточуючим. Перше, що вразило — це поява зброї. У тебе з’являється штуковина, яка помножує твою відповідальність на чотирнадцять, рушниця стає частиною твого тіла, а потім ти ще вчишся з неї стріляти.

На війні для мене це було найскладніше. Ти стріляєш уважно і нічого не виходить, стріляєш неуважно – не виходить, а потім відбувається перемикання, коли ти розумієш, що завдання не просто вистрілити, натиснути курок, а саме – влучити туди, куди ти цілишся.

На війні ти за кожен свій крок у відповіді — за те, що ти робив, що станеться зараз і за те, що в майбутньому – стає єдиним ланцюжком. Цей досвід ніяк не передаси.

Стріляти в живу мішень не доводилося?

Ні, щоб була жива мішень, і мені треба було її вразити – такого не було.

Зі смертю стикалися?

Часто. Ти розумієш, що ти на війні, і з цим доводиться стикатися, а коли стикаєшся – не дивуєшся. Іноді в критичних ситуаціях, коли хтось загинув, і ти розумієш, що через пару годин треба йти в наряд — важко. По-різному це все переживаєш. Для трагізму на війні там місця вистачає, але зазвичай рятує по можливості твереза ​​оцінка ситуації, в якій опиняєшся і думка про те, що ти вижив.

Війна була стресом?

Так, стресу там вистачає. Програються перед тобою тисячі різних ситуацій, весь час змінюються люди, ти в одній компанії знаходишся не більше двох тижнів. Потім ти забуваєш, що це взагалі існувало, потім, через деякий час з’являється та група людей, з якими ти спілкувався раніше. Це дуже цікаво, тому що це навантажені взаємини і ситуація, пов’язана з небезпекою, але ти вважаєш дуже близькими друзями всіх оточуючих, бо по-іншому — ніяк. Це різні люди, з якими ти в нормальному житті взагалі не перетнувся б з різних причин: географічно, соціально, культурно.

Зв’язки, які зав’язуються на війні – міцні?

Я думаю — ні. Це залежить від ситуації. Вони спрацьовували саме там, саме тоді, коли там це треба було. В цивільному житті вже немає такої необхідності. Ця необхідність тут трошки штучна, перебільшена, а там всі включають свої кращі характеристики, і їх не вимикають весь час. Все на максимальному позитиві.

Бувають різні ситуації, тебе кидають з прекрасних розкладів в ситуацію, коли ти опиняєшся в справжній в’язниці: навколо колючий дріт, тебе охороняють, щоб не втік. Наприклад, з  передової повертаються під Харків, там на расслабоні всі напиваються, для цього дають два дні, а потім починаються якісь непоправні непоправності. Перекривають жорстко доступ до алкоголю, сигарет… І ти знаходишся в колективі, де починаються якісь розбірки.

 

 

Коли ви повернулися в мирне життя, як довго шлейф війни супроводжував вас?

Рік, коли нічого з собою вдіяти не можеш. Ти розумієш, що ти знаходишся в дивному світі і те, що тут важливо, на війні має дуже другорядне значення, і ти не те, щоб сумуєш, але…

У мене це тривало півтора року. До того ж я ще місяці два пролежав у військовому харківському госпіталі, пошкодив ногу, мені робили операцію. І це ще один шматок військового життя. Це як флешбеки від військового кіна – те, що я насправді не любив і не дивився.

 

Опис проєкту:

АРТ-ТЕРАПІЯ ВЕТЕРАНІВ АТО / ООС ТА КОЛИШНІХ В’ЯЗНІВ «ДНР / ЛНР»

«МІТЄЦ. РЕАБІЛІТАЦІЙНИЙ ПРОСТІР” — інноваційна програма мистецько-психотерапевтичної реабілітації ветеранів АТО / ООС та колишніх в’язнів «ДНР / ЛНР». Над втіленням його у життя працюють команди двох громадських організацій — «МІТЄЦ» та «Львівський психоаналітичний інститут ментального здоров’я».

Впродовж 9 місяців учасники програми беруть участь у 8 майстер-класах із різних видів мистецтва: графіки, живопису, фотографії, кераміки, колажу, ленд-арту, саунд-арту та перформативного танцю. Майстер-класи проводять провідні українські митці: Олексій Аполлонов, Валерій Мілосердов, Сергій Якунін, Олександр Міловзоров, Катерина Свіргуненко, Альона Мамай, Богдан Мороз, Олександр Ляпін. Фінальним акордом проєкту стане створення арт-буку та розробка методики психотерапевтами.

Під час майстер-класів з учасниками програми працюють фахові психотерапевти, психоаналітики. А професійні художники — Сергій Захаров (колишній в’язень «ДНР») та Дмитро Коломойцев (ветеран АТО) ведуть художні щоденники та фіксують арт-терапевтичний процес.

Проєкт реалізується за підтримки Українського культурного фонду, 2021 рік

КУНГФУ ВІД МИСТЕЦТВАКУНГФУ ВІД МИСТЕЦТВАЧОМУ УЧАСНИКИ БОЙОВИХ ДІЙ СТАВЛЯТЬСЯ НЕГАТИВНО ДО ТИХ, ХТО НЕ БУВ НА ВІЙНІ

 

 

МІТЄЦ надає майданчик для вільного висловлювання, але залишає за собою право не поділяти погляди героїв порталу.