EN

У НАШІЙ КРАЇНІ ЛЮДИ ДУМАЮТЬ, ЩО ТУТ НЕМА ВІЙНИ

Колін Маестраччі, соціологиня Брюсельського університету (ULB), пише докторську дисертацію про повернення до мирного життя ветеранів АТО. Завітавши на акцію проєкту “МІТЄЦ. Реабілітаційний простір”, Колін поділилася думками щодо війни, реабілітації та проєкту. За підтримки  Українського культурного фонду, 2021 рік.

Колін, як війна в Україні сприймається суспільством Франції?

Війна так далеко від Франції… У нашій країні багато людей думають, що тут більше немає війни, вони забули, що в Україні вона все ще йде.

А якщо говорити про ставлення суспільства Франції до військових, чи є державні програми їхньої підтримки?

Наша система реабілітації більш схожа на американський підхід. По-перше, у нас є професійні солдати. В Україні ж в 14-15 роках люди їхали воювати без військового досвіду. У Франції ті, хто зараз воюють за кордоном – це професійна армія. Коли вони повертаються, є державні програми, які діють за трьома основними напрямками діяльності: визнання, компенсація і пам’ять.

Це невелика кількість людей, і державі набагато простіше знайти ресурс на тих, хто може з ними працювати. У нас з вами різна ситуація. Бюджет Франції на підтримку військових зараз становить 27 мільйонів євро.

У нашому суспільстві багато людей не знають, що з їхніх співвітчизників є ті, хто воює зараз. Тема війни у ​​Франції зникла після Другої світової війни. Це добре для нас, значить, щось вийшло.

Ви спостерігаєте за тим, що відбувається в Україні. Що ви бачите сьогодні тут?

Вся країна втомилася від війни, навіть коли люди про це не говорять це очевидно. Майже вісім років йде війна, всі втомилися: ветерани, не ветерани – всі.

Коли ветерани повертають до мирного життя, дослідження, яке вже опубліковано, показує, що багато що залежить від того, чи є у них стабільна ситуація в родині, хороші відносини з дружиною і дітьми, чи знаходять вони роботу після повернення. Якщо все добре, тоді їм простіше відразу жити в соціумі.

Що стосується реабілітації, по-перше, заходи з реінтеграції недостатні. Вони приймають форму соціальних пільг, які ветерани та представники громадянського суспільства вважають неадекватними. Теж ветерани стикаються c відсутністю комплексної політики підтримки, психосоціальної реабілітації.

Теж є проблема довіри. Багато хто чекає щось від держави: вони очікують визнання і компенсації на рівні того, що вони зробили в 2014, але державна система не дає їм бажаного. Є пільги, преференції, але це не завжди те, що вони хочуть.

По-друге, треба сказати, що ветерани різні. Це не однорідна група, але вони часто страждають від стереотипів які існують по відношенню до ветеранів.

Багато АТОшників групуються. Їм так легше вижити в соціумі, але є й ті, хто хоче піти від теми війни, почати інше життя.

Так. Я познайомилася з ветераном, який зараз айтішник і працює в одній компанії, де добре заробляє. Ніхто на роботі не знає, що він воював в 14-му році. Він ветеран, і це важлива частина його історії. Він, безумовно, солідарний з АТОшниками, з якими воював, допомагає їм, коли може, він все ще на зв’язку з колишніми побратимами, але в повсякденному житті, він рідко про це говорить.

Багато таких людей ви зустрічали?

Не багато.

З чим це пов’язано? З тим, що ветеранська тема, тема війни стає ідеєю життя багатьох людей, які воювали?

Залежить від характеру людини, від її особистої історії. Людина, про яку я згадувала, довго ходила до психолога, знайшла психолога який безкоштовно допомагав АТОшникам, і це йому дуже допомогло.

Люди повертаються з війни, і їм треба зрозуміти, як військовий досвід може інтегруватися в їх особистому житті. Інколи це важкий процес. .

Ви бачили ряд проектів, спрямованих на реабілітацію та соціалізацію постраждалих від війни людей. Чи не могли б ви торкнутися теми – чим відрізняється проект «МІТЄЦ. Реабілітаційний простір від інших? Що добре, що — не дуже?

Чесно кажучи, я перший раз бачу такий проект, тому що я найбільше роблю інтерв’ю з ветеранами індивідуально. Для мене ваш проект став відкриттям. Я була здивована спокійною атмосферою, де люди дійсно слухають один одного, довіряють один одному. Я думаю їм дуже корисно. Люди іноді бояться, коли мова йде про реабілітацію, їм важко визнавати що вони стикаються з різними проблемами, їм важко про це говорити. Але тут інший шлях допомоги через мистецтво, через гру. Вони повністю контролюють процес, так як самі створюють твори мистецтва. Через мистецтво вони щось розповідають. Це все – їх проекти: картина, кераміка, фотографія. Вони відповідальні за кожен свій крок, за кожний свій прояв в цьому проекті. Думаю, що це добре для них і дуже корисно.

І треба визнавати, що є велика різниця між тими які воювали в 14ом і тими які зараз воюють.

Тоді на війну йшли романтики і лірики …

У 14-му році багато йшли воювати без військового досвіду, багато навіть не служили. Ситуація не була дуже зрозуміла, вони не підписали контракт, і їм не вистачало всього  – їжі, обладнання, зброї. Тепер підписуються контракти. Сьогодні зовсім інша війна.

Може і добре, що романтики вже з нами, а туди йдуть ті, хто приймає таке рішення усвідомлено. Проте, наше суспільство не готове до допомоги, розуміння значущості досвіду, пережитого людьми, які брали участь у війні, і які постраждали від неї.

Але ви в проекті допомагаєте чотирнадцяти постраждалим людям, і це вже великий успіх.

Сподіваюся, що через них ми допоможемо більшій кількості людей. Проект створено для того, щоб нашими партнерами — «Львівським психоаналітичним інститутом ментального здоров’я» – на основі процесу була розроблена нова методика реабілітації таких груп. Адже група нестандартна. Одна з учасниць проекту — Тамара Довгич сказала про проект, що це велика сміливість – зібрати всіх разом в одну групу. Зазвичай ветерани АТО — окремо, полонені — окремо, волонтери — окремо. Тут ми зібралися разом — група учасників, плюс художники, організатори, психотерапевти…  І сталось так, що ми не відчуваємо роз’єднаності, відчуваємо, що ми всі — одне ціле.

Це дійсно дуже велика заслуга цього проекту.

Опис проєкту:

АРТ-ТЕРАПІЯ ВЕТЕРАНІВ АТО / ООС ТА КОЛИШНІХ В’ЯЗНІВ «ДНР / ЛНР»

«МІТЄЦ. РЕАБІЛІТАЦІЙНИЙ ПРОСТІР” — інноваційна програма мистецько-психотерапевтичної реабілітації ветеранів АТО / ООС та колишніх в’язнів «ДНР / ЛНР». Над втіленням його у життя працюють команди двох громадських організацій — «МІТЄЦ» та «Львівський психоаналітичний інститут ментального здоров’я».

Впродовж 9 місяців учасники програми беруть участь у 8 майстер-класах із різних видів мистецтва: графіки, живопису, фотографії, кераміки, колажу, ленд-арту, саунд-арту та перформативного танцю. Майстер-класи проводять провідні українські митці: Олексій Аполлонов, Валерій Мілосердов, Сергій Якунін, Олександр Міловзоров, Катерина Свіргуненко, Альона Мамай, Богдан Мороз, Олександр Ляпін. Фінальним акордом проєкту стане створення арт-буку та розробка методики психотерапевтами.

Під час майстер-класів з учасниками програми працюють фахові психотерапевти, психоаналітики. А професійні художники — Сергій Захаров (колишній в’язень «ДНР») та Дмитро Коломойцев (ветеран АТО) ведуть художні щоденники та фіксують арт-терапевтичний процес.

Проєкт реалізується за підтримки Українського культурного фонду, 2021 рік

КУНГФУ ВІД МИСТЕЦТВАКУНГФУ ВІД МИСТЕЦТВАЧОМУ УЧАСНИКИ БОЙОВИХ ДІЙ СТАВЛЯТЬСЯ НЕГАТИВНО ДО ТИХ, ХТО НЕ БУВ НА ВІЙНІ

 

МІТЄЦ надає майданчик для вільного висловлювання, але залишає за собою право не поділяти погляди героїв порталу.