Меню

ЦІННІ РЕЧІ. ВИСТАВКА


Презентація проекту Влади Ралко (Київ) та Володимира Буднікова (Київ). Мистецьке об`єднання «ЧервонеЧорне» (Канів). Проект здійснюється за підтримки «Українського культурного фонду».

 

 

Цінні речі рекомендовано взяти з собою у випадку настання особливо небезпечних обставин. Також бажано не обтяжувати «тривожну валізку» зайвим. Попри ілюзорний спокій маємо зараз надзвичайно небезпечний період, коли базові цінності саме стануть у першорядній нагоді. Але варто спочатку спробувати розібратися всередині цієї царини, яка традиційно вважається чимось розпливчастим, узагальненим, таким, що не потребує точності або де точність принципово неможлива. За умов гібридної інвазії в суспільно-політичній площині відбувається підміна понять, через яку людина втрачає здатність орієнтуватися серед плину подій. І, якщо всередині суспільств із демократичним досвідом спостерігаємо процес виснаження цінностей, на пострадянському просторі відбувається страшенна плутанина із принциповим розумінням того, що взагалі є цінним.

Звісно, можна спиратися на «канонічний» перелік загальновідомих цінностей. Але поняття канону, крім сталого значення непорушного закону, натомість можливо розглядати як-от пропонує Едвард Саїд у своїй праці «Гуманізм і демократична критика», а саме у музичному сенсі контрапунктної форми, «що використовує багато голосів, котрі зазвичай строго наслідують один одного». Таким чином канон можна розуміти як винахід. Згідно цьому, задля розв’язання важкого питання розрізняння насправді цінного й схожої підробки доведеться самотужки винайти кожну цінність наново замість автоматично покладатися на припалі пилюкою статути європейських, сімейних, національних або Божих заповідей. Тут у жодному разі не йдеться про недбале зневажання засадничими принципами гуманізму, мова радше про засвоєння понять цінностей шляхом важких персональних зусиль. Кажучи про процес засвоєння, наражаємося на питання приналежності. Річчю (цінністю) володіє той, хто в змозі її здійснити, або ж краще вжити більш влучний вираз – довести до діла. Але, щойно починаємо діяти в ім’я певної цінності, ризикуємо вкотре проковтнути порожню обіцянку – неначе у фіксованій цінності вже причаїлась омана. Цінність оминається як дещо аж занадто очевидне, щоб про неї говорити. Але наразі ми маємо намір спробувати визначити цінні речі – справжні, уявні, офіційно затверджені, симульовані й провести це дослідження в контексті мови, якою промовляє художник. З часів радянської доби ми інфіковані офіційною мовою, через що особистість опинялася розчахнутою на суспільне (офіційне) та індивідуальне (потаємне), або доходила цілковитої згоди з тим, що Орвел називав новомовою. Офіційна мова використовує цінність, щойно та ствердилася у дії, долучаючи її до новомови. Проте, єдиною противагою маніпуляційній новомові, яка, до речі, успішно продовжує існувати зараз, може бути мова мистецтва.

З 2014 року ми розглядаємо феномен доречності та дієвості мови художника у надзвичайних обставинах, якими для нас стали революція, окупація, війна. Зазвичай мистецтво в подібних обставинах вважається чимось другорядним, натомість на передній план виходять більш практичні речі. Мова художника, що за своєю природою є незручною критикою реальності, уявляється чимось таким, що «не на часі» у скрутний період.

У контексті наших досліджень особливу привабливість Канева становить складна суміш смислів і міфів, а саме присутність Шевченкового духу паралельно з радянським і пострадянським культом Кобзаря, суперечлива будова самого міста зі плутаною хаотичною структурою та низкою архітектурних пусток різних періодів. Усе це робить Канів таким собі «місцем замовчування», де фрагменти-залишки радянської доби ніби загубилися в часі але паралельно активно впливають на картину історії новітніх подій.

Наша робота в парі не є колаборацією в класичному розумінні, радше вона являє собою діалог. Різниця між нашими візуальними мовами забезпечує погляд на проблему з різних боків під час роботи кожного над своїм проєктом, зумовленим спільною темою. Такий спосіб «праці поряд» провокує критичну думку та не дає дійти дипломатичної згоди, отже, допомагає зберігати головне питання весь час відкритим.

 

Влада Ралко, Володимир Будніков

бачите помилку, пишіть сюди