EN RU

“ТОВАРИСТВО СЕКТА”: ЦЕ БУЛО БІЛЬШЕ СХОЖЕ НА ФЕСТИВАЛЬ АКЦІОНІЗМУ

“ТОВАРИСТВО СЕКТА”: ЦЕ БУЛО БІЛЬШЕ СХОЖЕ НА ФЕСТИВАЛЬ АКЦІОНІЗМУ

Інтерв`ю Марії Вторушиної (Київ) з художницею/ком Яною/ом Бачинською/им (Київ).

 

Восени 2020 відбулась прем’єра фільму “Товариство секта” молодого художника та режисера Яни Бачинської. Його знято в рамках проєкту Сoming out of Isolation 2.0 (фонду Ізоляція та ГО Київпрайд), що має на меті сприяти подоланню дискримінації, ксенофобії та упередженого ставлення до представників і представниць ЛГБТ+ спільноти в Україні. Фільм присвячений життю квір-спільноти у сквоті в історичному центрі Львова. У сільному повсякденні кожна/ен зайнятий власними справами: малює плакати, готує їжу, читає чи прибирає. Втім, у кожного/ої персонажа/ки є своя сюжетна лінія: він або вона чують голоси, що розповідають як влаштовані квір-утопії майбутнього. Відповідно до почутого, учасники/ці організовують власні чи спільні акції. До кінця 2020 року фільм можна було безкоштовно подивитись на платформі Takflix.

 Марія Вторушина розпитала режисера Яну Бачинську про фільм, про життя спільноти та про зв’язок між сексуальністю і політикою. 

 

Ти кажеш про себе у чоловічому гендері. Режисер, художник. Втім ім’я лишаєш жіноче — Яна. Як я маю представити тебе у цьому тексті та як правильно звертатись? Я вірно розумію з цих обертів, що твої художні практики та життєва позиція передбачають максимальне розмиття гендерних кордонів та сексуальних орієнтацій?

Так, це стосується і життя, і художньої практики, це одна з основних ліній мого розвитку. Представити можна Ян, можна Яна, можна Янус.

 Назва  “Товариство секта” відсилає до того, що спільнота, життя якої ти задокументував, має інші, відмінні від “ортодоксальної” поведінки, практики?

Тут слід почати з того, що фільм не є документацію, кожен з сюжетів був постановочним. Хтось із “Секти” сказав/ла, що це схоже на фестиваль акціонізму і, мабуть, це справді найбільш влучний опис. Товариство є дещо вторинним по відношенню до фільму. Моєю мрією було завдяки зйомкам створити секту —  чи товариство —  це кому як більше подобається. Йдется про утворення абсолютно горизонтальне, ризоматичне. Люблю слово “секта”. По-перше, етимологічно це якраз про нас —  відкол певної групи від домінуючої системи вірувань, цінностей і т.д. А, по-друге, люблю той переляк і недовіру, що викликає це слово. Також, було би адекватним сказати, що фільм зняли ми, оскільки це від початку і до кінця дуже колективна історія. Саме тому в титрах немає і не може бути ролей, не перераховано хто режисер/ка, а хто оператор/ка. Одна з учасниць, яку я запрошував до написання частини сценарію, сказала, що квір-утопія —  це братська могила, де частини тіл перемішалися. Ми всі перемішалися в процесі зйомок.  І тепер наші життя нагадують кіно. Назва фільму справді витатуйована мною на грудях одного з учасників, це не фейк.

В твоєму фільмі квірність описує не лише сексуальність, а розглядається як соціальна, політична практика, крізь яку можна переусвідомити суспільний устрій. На початку фільму за кадром лунає питання “Що таке квір? Хто знає в Україні?”. Як би ти сам відповів на це питання?

Сексуальність є частиною повсякденності, зокрема політичної, тому слово “квір” проростає у всі сфери життя. Не обов’язково показувати секс, щоб говорити про квірність. На рахунок України, то я не бачу якихось локальних змістів, які б визначали форму. Квір —  це завжди про меншість, про виключення. З цим всюди однаково. Важливо, що ця виключеність обов’язково відобразиться на всіх сферах життя. Я був уважний до місця як до фону, але те, що на ньому розгорталося, могло статися в будь-якій точці світу, яка послуговується подібним понятійним апаратом.

“ТОВАРИСТВО СЕКТА”: ЦЕ БУЛО БІЛЬШЕ СХОЖЕ НА ФЕСТИВАЛЬ АКЦІОНІЗМУ

Кадр із фільму “Товариство секта”, фото надане режисером

 

Сквот розмістився у Львові. У самому фільмі є багато відсилок до ортодоксальності та патріархальності міста, до нетерпимості його мешканців/ок до представників/ць ЛГБТК+. Ти з цієї причини обрав Львов для зйомок фільму? Чи ви власне стикалися із дискримінацією під час резиденції та  зйомок?

Через карантин, зйомки перенеслися, і місце змінилось. Спочатку все мало відбуватися в Чернігові. Рік тому учасники ансамблю “Воїни Добра-і-Світла”, які пізніше стали членами “Секти”, підпалили танк в центрі Чернігова. Танк має статус пам’ятника історії, тому після підпалення вони мусили відвідувати суди. Судів по цій справі було кілька, тож для зручності був орендований будинок на околиці міста. Кілька місяців учасники ансамблю жили там, я приїжджав до них і ми разом щось знімали. Я думав базувати місце зйомок “Секти” в тому будинку, планував, що всі з’їдуться туди. Але через карантин це було неможливим і я поїхав у Львів. В Чернігові мене підкупив пострадянський занепад. У Львові з цим складніше, бо там занепад радше поставтрійський. Я боявся, що буде надто солодко і далеко від реалій більшості населення. Але карантин тривав, я розумів, що більшість учасників зйомок і так живуть у Львові; Львів моє рідне місто, і, за великим рахунком, мені нахрін не всрався той Чернігів. Приміщення в кадрі не є сквотами. Зйомки відбувалися в двох квартирах. Обидві в найкращому і найпідозрілішому районі Львова на Підзамчі. Я і мої друзі жили і живуть в тих квартирах. Ми нічого не міняли в інтер’єрі.

Очевидно, що Львів це патріархальне пекло. Авжеж, протягом життя там я і мої друзі стикались з дискримінацією. Але не пригадую нічого жахливого під час зйомок, крім того, що я потерпав від алкоголізму одного з учасників. Хоча так, було дуже стрьомно клеїти плакати з ратушевою вежею, на якій веселковий прапор і багато інших. І стрьомно було стояти у вбранні діви Марії, з-під спідниці якої по ногах тече рідина і стоїть черга, щоб набрати цю рідину в баклажки і пляшки.

 

“ТОВАРИСТВО СЕКТА”: ЦЕ БУЛО БІЛЬШЕ СХОЖЕ НА ФЕСТИВАЛЬ АКЦІОНІЗМУ

Кадр із фільму “Товариство секта”, фото надане режисером

 

Чи ти надихався ідеями організацій альтернативних художніх комун та їх досвідами? Якщо так, то які саме тебе зацікавили?

Я не те щоб надихався, скільки жив в них і часом сам їх створював. Вперше, в 19 років,  у мене з’явилася ідея, що треба робити художню комуну і тікати в ліси. Я знайшов закинуте село, називалося Марс. З’явилося з десяток зацікавлених, але зважаючи на наш юний вік і все, шо з цього випливає, ідея не мала втілення. Коли мені було 20, ми з друзями створили сквот в центрі Києва, на Грушевського 4-б. Ми зареєстрували МГО “Мистецька платформа”, за адресою сквоту. Спочатку реєструвати нас не хотіли. Ми бігали по мін’юстах, нас слали нахуй. Потім, голова нашої організації затусив з якимись козаками, чи ще з кимось там, і МГО була створена. Ми робили концерти, виставки, літ вечори і т.д. Рівень був дуже слабенький, але те, що група підлітків може захопити величезне приміщення в центрі Києва і робити там що забажає це була перемога. Ми отримували гранти на свою діяльність. Один з них голова організації вкрав. Інші члени організації на то не відреагували. А я осатанів і вирішив більше не мати з тими людьми і місцем нічого спільного. Потім я жив у Львові, у  сквоті на Пісковій. Тепер того будинку вже нема, неймовірно шкода, це було прекрасне місце. Там була традиція снідати спільно, скільки б людей не було двоє чи двадцять сніданок готувався на всіх. Ми сідали в коло на підлозі найбільшої кімнати, бралися за ручки, співали “омммм”, потім починали їсти. До нас періодично приходили мєнти, казали, шо у них це місце позначено як притон, і що вони вони його перевіряють. В сквоті були шиваїтські, чи ще якісь там вівтарі, на них зазвичай лежала трава, але мєнти на то не зважали. Приходили пограти на барабанах і йшли собі.

 

“ТОВАРИСТВО СЕКТА”: ЦЕ БУЛО БІЛЬШЕ СХОЖЕ НА ФЕСТИВАЛЬ АКЦІОНІЗМУ

Ян Бачинський, учасник та учасниця “Секти” під час зйомок фільму. Фото: Ольга Марусин.

 

Хто є дійовими особами фільму? Хто чим займається? Чому згодились приймати участь?

У цьому фільмі всі грають себе. Як я вже згадував, у мене була мрія створити секту. В якійсь мірі це сталося, щоправда, тепер мені важко щось сказати на рахунок подальшого її існування. Я дуже хотів, щоб ці люди перезнайомилися і після зйомок мали колаборації вже поза цим фільмом. Це сталося і я дуже радів. У фільмі ми бачимо 12 людей, насправді член_кинь Секти десь вдвічі більше, оскільки були люди, які, наприклад, писали тексти, але не потрапили в кадр, бо не знаходилися у Львові, були теж ті, хто планували і не змогли написати чи приїхати. Їх я теж зараховую. Прем’єра відбулася у вересні, а вже в жовтні троє учасн_иць потрапили в психіатричну лікарню, я теж мусив піти до психіатра і тепер вживаю антидепресанти. Було кілька конфліктів в межах товариства. Напряму зв’язку з фільмом вся ця драма не має, але наразі все печально, принаймні для мене.

Брали участь мої друзі, займаються різним: активізмом, академічними дослідженнями, письменництвом, програмуванням, журналістикою, бізнесом, візуальним мистецтвом, або теж алкоголізмом і перформативними практиками. Думаю, нас всіх об’єднує тяга до забороненого, витісненого, неконвенційного.

 

“ТОВАРИСТВО СЕКТА”: ЦЕ БУЛО БІЛЬШЕ СХОЖЕ НА ФЕСТИВАЛЬ АКЦІОНІЗМУ

Кадр із фільму “Товариство секта”, фото надане режисером

 

Фільм ділиться на розділи “Фізика”, “Землеробство” (Екосексуальність), “Материнство”, “Література”, “Біохімія”, “Мова”, “Політика”, “Історія”, “Релігія”. Чому саме так його структуровано?

Сценарій був дуже умовний, багато рішень приймалося спонтанно, максимальна процесуальність царювала над нами. Я хотів обмацати майбутнє, квір-утопію з усіх можливих сторін. Я запропонував структуру: люди живуть в спільному просторі, чують голоси з майбутнього. Ці голоси описують прийдешнє з різних позицій діяльності, це і є вище перераховані тобою розділи.

Хто є автор/ками текстів, які звучать за кадром?

Кожен з текстів написаний моїми друзями, які мають освіту чи/і досвід в тому, про що писали. Тобто, про літературу писав письменник, про материнство мама двох дітей, про по політику  політолог, про біохімію біохімік і т.д.

Події фільму майже не торкаються сексуальних практик напряму, однак в акціях учасники відтворюють дії, які для сучасного українського суспільства є неприйнятними. Чи ви навмисне вибирали практики, які є виключеними із соціальної тканини?  Чи сподіваєшся ти, що такі практики будуть включені у площину “нормального” в процесі розвитку суспільства, або це просто іронія?

Це, скоріше, самоіронія. Взагалі, треба розуміти, що не всі представни/ці ЛГБТК+ мріють бути нормалізованими. Власне, про це фільм.

В одній із частин фільму учасник прибиває свою крайню плоть степлером до столу. Інший збирає хлібом його кров, яка залишилася на столі, після чого їсть цей хліб. Це щось на кшталт причастя? Можеш розповісти докладніше про цю частину?

Я можу розповісти свої інтерпретації, але не певен що варто. Цю дію з прибиванням запропонував той, хто себе прибивав. Це одіозний Андріяш, (ансамбль “Воїни Добра-і Світла”). У цих товаришів є проблеми з інтерпретацією власних жестів… Чи сильне небажання цим займатися. Ми співпрацюємо протягом 5 років. Весь цей час я потерпав від цього їхнього небажання, тепер змирився.

Мені сподобались слова про утопію твого персонажа: “і коли ніхто не прийшов до влади, ніхто більше не прийшов до влади”. На твою думку, як/чому сексуальність використовується українською політикою?

Це таке велике питання, що на цю тему можна безкінечно писати наукові роботи. Скажу лише, що так само як з питанням особливостей квіру на національному ґрунті, не бачу якихось локальних особливостей і у цьому випадку.

 

“ТОВАРИСТВО СЕКТА”: ЦЕ БУЛО БІЛЬШЕ СХОЖЕ НА ФЕСТИВАЛЬ АКЦІОНІЗМУ

Кадр із фільму “Товариство секта”, фото надане режисером

 

І останнє. Поясни епізод із церквами?

Практика з пісянням в штани була ще давніше запропонована “Торжеством (ще один дружній проект учасника “Секти”). Вперше ми з ним кілька років тому пісяли в штани на день Незалежності. По Хрещатику їхали танки, а ми пісяли під себе. Сцена, про яку ти питаєш, називається “Релігія”. Це —  остання сцена фільму і єдина, в якій ніхто не чує галюцинацій, тобто немає жодного тексту. Замість цього, всі чують ратушеві дзвони, які справді чутно на тому місці. В штани пісяють діти, бо не задумуються, бо не мають уявлення про неналежну поведінку. Можна попісяти в штани з переляку. В цій сцені, за нашими спинами горизонт Львова всіяний фалічними вежами церков. Мене це лякає. Впісятися можна й від екстазу. Заставка до цієї сцени називається “Золочений екстаз”. Кожне з цих пісянь є непередбачуваним, неконтрольованим. Для чого тут знімати штани?

Перше фото матеріалу: кадр із фільму “Товариство секта”, фото надане режисером

 

МІТЄЦ надає авторам текстів та героям сюжетів майданчик для вільного висловлювання, але залишає за собою право не поділяти їхні погляди.