МІТЄЦ в гостях у Броніслава Тутельмана (Чернівці). Сюжет створено за підтримки «Українського культурного фонду».
Броніслав Тутельман у сюжеті про:
00.04-00.39
Це вулиця, на якій я виріс. Це будинок, де я з п’яти років живу безвиїздно. В самому центрі міста. Це полегшує життя, його побутову складову.
00.40-00.50
Там мій дивовижний балкон з виноградом… Мені якось замовило німецьке посольство зробити з його зображеннями календар. Так і називається: «Чернівецький балкон».
00.51-01.09
Треба визнати, що, на жаль, сьогодні я тут — найдавніший мешканець дому. У під’їзді ми грали і в м’яч, і в інші ігри.
01.54-02.07
На кухні в моєму помешканні я проводжу свій час, хоча вважається, що кухня — це місце для жінок. В домі це найзатишніше, тепле місце.
02.40-04.18
Є таке поняття, як фотографічне око. У нас був спільний приятель з Савельєвим, чудовий фотограф. Тоді я ще не робив світлини. Ми якось гуляли по Театральній площі з ним. Він мені навів приклад ВУЗу в Радянському Союзі, де готували кінооператорів. Що таке кіно? Кожен кадр — практично фотографія. Оператори прекрасно знають техніку зйомки, п’ять років навчалися у ВУЗі, а факультету фотографів не було. І виставок фактично не було. Хоча хіба складно оператору зробити фотографію? Виявляється — складно. Там іде серія кадрів, а тут в одному кадрі ти мусиш сказати все. Це мусить бути самодостатній кадр. Це — інший жанр. Тому, це фотографічне око — важливе поняття.
04.38-05.21
Живопис — це ж не просто махання пензликом. Сьогодні живопису як такого практично немає. Якщо це зроблено фарбою — це не живопис. Живопис закінчився, і це не я кажу, а сказано класиками модерну, сучасного мистецтва ще на початку століття. Якщо хтось і пише фарбою, то там живопис не завжди присутній, у тому сенсі, як прийнято це розуміти. Сьогодні актуальні мультимедійні мистецтва: інсталяції, перформанси, відеоарт…
05.42-07.10
Зараз в «Пінчук Арт Центрі» проходить виставка Михайлова. Представлена так звана «погана фотографія». Є видатна американська художниця-фотографка Нан Голдін. Я колись з Нью-Йорка привіз її альбом і показував хлопцям-фотографам в Чернівцях. Вони крутили носом: ні різкості, ні композиції немає, тобто вони абсолютно залишилися байдужими. Вони знають класичну фотографію і все. Вони не зрозуміли найголовнішого, так само, як багато хто не відчуває фотографій Михайлова. Погана фотографія начебто, але вони не бачать найголовнішого в чому його значущість. Він — видатний фотограф. Він вловив присмак совкового часу, зробив це блискуче. Він — художник. Я його взагалі не називаю фотографом, він — концептуальний художник.
08.05-09.43
Головне в сприйнятті — ця картинка говорить щось вам чи ні. Художник починається з того, що робота — це його спосіб комунікації з глядачем. Художники розподіляються на щасливих і не дуже. Щасливі художники — ті, хто знаходить свого глядача, і його картини в широкому розумінні виходять в життя.
10.02-10.37
У нас немає меценатів, практично лічені люди купують картини. У нас як кажуть: «у кого є гроші — немає мізків, у кого є мізки — у того немає грошей». І за рахунок чого має жити художник? От і все.
11.00-11.38
А де є критерій, що таке художник? Це що — диплом? Ось я себе назвав, наприклад, видатним фізиком. В чому це видно? Хтось повинен дати мені оцінку. Хто це повинен зробити? Ринок? Не обов’язково: ви можете бути некомерційним художником. Галерея? Вона мусить в тебе повірити, а це може відбутися, а може і ні. Це — як доля. Але назвати себе художником може кожен! Має право, принаймні.
12.00-12.20
Людина, як правило, «голосує гривнею». Як можна забороняти якісь мистецькі речі, висловлювання? Глядач проігнорував виставу або ні, купив книжку або не купив… Усе. А як ще? Заборонними методами? Це ж нісенітниця!
