Вікторія Бурлака (Київ) про досвід кураторства та заснування нової галереї у Львові.

Хочу поділитись радісною новиною і розказати про цілком горизонтальну ініціативу, яка виникла зараз у Львові. Це прецедент, який укріплює мою віру в те, що спільнота однодумців — то насправді велика сила. Ми часто говоримо про дефіцит інституційної підтримки молодого мистецтва. Але ми цілком можемо зрушити цей напрямок з місця, коли обʼєднуємось. Не чекаючи милостей від держави, філантропів… кого завгодно зрештою. Все в наших руках.

 

Останнім часом я активно займаюсь менторингом митців-початківців. Це ніби те, що я робила завжди: у своїх попередніх галерейних проєктах, у Школі сучасного мистецтва, але водночас — щось нове. Більш усвідомлена місія. Тут виникає певне зміщення, інша концентрація фокусу — не на створенні виставок, а на людині, індивідуальності, на пошуку і становленні її мови, голосу, сприйняття, позиції.

 

Кураторство особистостей. Не просто наставництво, а свого роду стосунки, які складаються по-різному. Тут вирішує не тільки професійний, а й людський фактор. Бо ментор — це навіть більше психолог, який підтримує віру художника в себе. З кимось виникає резонанс, взаємна довіра, можливість дивитись в один бік — і тоді в мистецькій площині народжується щось насправді гарне. З кимось ні — ну і тоді, відповідно, нічого не народжується.

 

Можу впевнено заявити, що дружу з усіма, кого таким чином курую. Наше чудове дівчаче ком’юніті — те, чим я дуже пишаюсь. На якомусь етапі ми зрозуміли, що хочеться не просто шукати себе в якомусь абстрактному майбутньому, а будувати повноцінну карʼєру разом, тут і тепер. Створити галерею, яка одночасно продовжувала б функціонувати як підтримуюча спільнота, де ти завжди можеш спертися на однодумців. Брейнстормити, обмінюватись ідеями… Так, мрії збуваються — якщо ти сам над цим працюєш.

 

Отже, ми вирішили, що функціонуватимемо як галерея, яка працює над створенням імені для митців-початківців. До речі, чудово, що почати зараз можна в будь-якому віці. Головне — повірити в себе, у свій талант, свою унікальність. І чим доросліша людина, тим більше поваги викликає її бажання іти до своєї мети бути художником. Я переконана антиейджистка в усьому — і ми, до речі, теж збираємось проєктно опрацьовувати цю тему.

 

І ось якось так само собою вийшло, що я опинилась у Львові. Приїхала у лютому. До цього три з половиною роки — від початку повномасштабного вторгнення — жила і працювала з родиною у Варшаві. Там мене теж не полишала нав’язлива ідея створити галерею нового українського мистецтва. Але «генії місця» не допомагали. До кого я не зверталась, скільки презентацій не показувала — фідбеку не було.

 

Мабуть, тому це мало статись не там, а на Січових Стрільців, 5. Якось випадково, ніби само собою, знайшлось невеличке приміщення в затишному й атмосферному дворику, в самому центрі Львова. Поряд ще дві великі артінституції — тому це вже виглядає як справжній галерейний квартал. Галерея камерна, абсолютно не пафосна, але саме така, як нам треба. Бо головне — це не місце. Це люди: свої в найкращому сенсі цього слова, однодумці, їхня підтримка і взаєморозуміння, спільні цілі. І, мабуть, такої дружньої підтримки, як зараз, я ще не мала ніколи. За що всім безмежно вдячна. Ми стали єдиною командою, де є чіткий розподіл ролей і відповідальності. Кожен привносить в проєкт те, що може і вміє, аби зробити спільне завдання — професійне просування учасників нашої спільноти на артсцену та в ринкове середовище — максимально ефективним. Ми разом винаймаємо простір і продумуємо стратегії власного розвитку. Разом виконуємо завдання — великі й малі. Хтось знімає рілзи, хтось їх монтує, хтось займається дизайном, а хтось SMM… На щастя, нас багато і ми дуже мотивовані.

 

І ще один принциповий нюанс нашого задуму. Мене запитують: «Ви будете займатись тільки „ноунеймами“?» Ні, ми всі разом будемо займатись підтримкою якісного актуального мистецтва. Десь пʼятдесят відсотків художників галереї становитимуть початківці, решта — вже відомі художники, з якими я співпрацюю. Вони теж свого роду наші однодумці — за способом бачення і відчуття мистецтва. Ми будемо ставити планку професійного рівня максимально високо. Тільки так можна чогось досягти — орієнтуючись на найкращих. Я не прихильниця «фрейдистської» теорії конкуренції поколінь. На мій погляд, найцікавіша ідея нинішнього часу, яка буквально витає в повітрі і є нервом артдосліджень: мистецтво розвивається тільки в діалозі. Більше того, плануються проєкти, де вже відомі художники є менторами для тих, хто починає. Ми маємо обмінюватись досвідом, взаємодіяти і рости разом. Бо творчий ріст не зупиняється ніколи. Є навіть задумки проєктів-діалогів із історичним спадком. Звучить трохи авантюрно? Так, я авантюристка за своїм способом мислити: там, де все буденно і зрозуміло — нецікаво.

 

Ну і от, вже навіть забагато наговорила як для одного допису. Називатиметься наше спільне дітище Strilciv5. Чому так? Бо нас дуже надихає це місце. Його неймовірний вайб. Сподіваюсь, він принесе нам удачу.