EN

СТЕРТІ ОБЛИЧЧЯ


Серія нових робіт  Миколи Лукіна (Одеса). Сюжет створено за підтримки “Українського культурного фонду”.

Микола Лукін у сюжеті про:

00.07-00.47

Я збирав з різних джерел документальні фотографії, пов’язані з деструкцією зовнішності солдатів першої світової війни. Ці люди мене вражали якимось своїм достоїнством людським, яке можна побачити за всіма цими тілесними спотвореннями. Я ці знімки накопичував, в якомусь сенсі милувався ними, і мені хотілося це перефразувати.

00.48-01.15

Вони підштовхнули до створення серії. Я подивився інтерв’ю з Пазоліні під час зйомок фільму «Сало», де він говорив про своє ставлення до влади, до тіла, про взаємовідносини тіла і влади, про експлуатацію тіла — і мені здалося, що це дуже близько до того, про що я хотів сказати.

01.15-01.41

І я вирішив ці холодні документальні фотографії перевести в жанр художнього портрету. Показати саме портрети людей, йти шляхом психологічного портрета. Такі трошки натуралістичні портрети пішли.

01.43-02.08

Тут є якийсь момент автоматизму. Матеріал дуже легко змивається. Акварельні олівці — до них потрібен особливий підхід, вони можуть дуже легко змитися через порушення температури, і в цьому є момент травматизму і для самих робіт.

02.08-02.33

Мені здалося, що треба вибрати мову, близьку до академічної, але поєднати її з автоматизмом. Це — дуже швидке малювання і прийняття рішень відразу. Роботи декоративні у своєму виконанні, і тут може виникнути випадкова композиція.

02.34-03.11

Я спеціально намагався вибирати фотографії, де є очі або фрагменти з очима, хоча формально обличчя відсутні. Коли відбувалися перші досліди лицевої хірургії, люди були піддослідними кроликами, що для мене резонує з темою експлуатації людей, де вони як гарматне м’ясо. І тема того, що залишається від людини, якщо фактично забирається її обличчя.

03.12-04.07

Тут є момент якогось страху від самого зображення. У мене була ідея виставляти ці роботи в рамах, закритих оксамитовими шторками, як зазвичай акварель закривають в від ультрафіолету. І тут є питання вибору глядача — дивитися чи не дивитися, і закритості цієї особи, тому що не секрет, що ці люди не могли нормально інтегруватися в суспільство зі зміненою зовнішністю. Але це — питання взагалі ідентифікації людини, тому що людина і її обличчя дуже тісно пов’язані, і дуже складно від цього абстрагуватися.

МІТЄЦ дякує Максиму Ковальчуку (Одеса-Київ) за сприяння в організації зустрічі. 

МІТЄЦ надає майданчик для вільного висловлювання, але залишає за собою право не поділяти погляди героїв порталу.