Київ, вул. Трьохсвятительська, 11, 18.02.23 – 19.03.23.

Текст організаторів: 

     Ностальгія як філософське поняття описує спогади домівки, батьківщини, дитинства. Як правило, це спогади, які викликають гарні емоції та бажання повернутись у цей стан або у обставини, які були у минулому. Тому, даремно ностальгію уявляють як щось запилене, сумне, позбавлене насиченості зображення.

     Для мене, спогад про минуле, про моє місто – це радість, бо таким я його пам’ятаю. І це радість ще тому, що я знаю, що моє місто було таким, як я його зображала і таким воно буде і далі: сонячне, яскраве, насичене, сповнене краси і естетики в таких місцях, де начебто їй неможливо існувати. Як часто ми думаємо, що купа кіосків під нашим домом з тьмяними вивісками минулого століття – це красиво? Чи естетичний цей шлях, яким ми кожен день йдемо з дому у метро? Чи гарні сірі будинки величезних мікрорайонів? Так! Це гарно!

     Це було гарним для мене, коли я була у своєму місті, дивилася на його вулиці з широко розкритими очима, обертаючи голову на всі триста шістдесят. Воно лишилось гарним і зараз, але зараз як спогад. Ніби твоє місто лишилось для тебе світлиною в інстаграмі, як квадратна картинка.

     Виставка починається з великих, панорамних картин, створених до початку росыйського вторгнення. У цих роботах відчувається присутність глядача у зображуваному просторі, ніби це погляд на простір обома очима під широким кутом зору. Поступово формат інших робіт стає меншим і не такими витягнутим, поки не закінчується квадратом. У завершення простір виставки замикає композиція з дев’яти квадратних робіт, зроблених по пам’яті та розташованих 3 на 3, нагадуючи сітку в інстаграм-профілі. Це ніби світлини моїх спогадів, харківські місця, які я бачу навіть з заплющеними очима. Як і людські спогади, ці роботи трішки туманні, не зовсім точні, якщо порівнювати з реальними місцями, але це і є мій спогад, те як я усе пам’ятаю. Таким чином, я фіксую абстрактні спогади у матерію, спогади мого міста, в якому мене зараз нема.

     Мене немає в Харкові.

     А де немає зараз вас?

     Бойко Оксана народилася в 1997 в місті Чернігів, до повномасштабного вторгнення росії жила і працювала в Харкові. Закінчила Харківське художнє училище за спеціальністю Театральний декоратор (2013-2017) та Харківську державну академію дизайну та мистецтв за спеціальністю Книжкова графіка (Баклавр 2017-2021, Магістр 2021-2022). Займається різними графічними техніками, книжковою графікою та акриловим живописом. Регулярно приймає участь у пленерах та мистецьких резиденціях, роботи зберігаються у приватних колекціях України, США, Великобританії.

В своїх роботах Оксана висвітлює теми урбаністичного та міського пейзажу. Пошук ритмічних взаємозв’язків кольорових плям, кольорова організація та гнучкість простору складає основу творчості художниці.

     Тема міського пейзажу в роботах Оксани Бойко існує на перетині живопису та графіки. Тому, важко визначити, чи ці полотна є графічним живописом, чи живописною графікою. Бо в етюді, в пошуках колірного рішення, де червоний – то небо, що гарно пасує до зелених вогнів міста, художниця думає насамперед про кольорові поєднання, лаконічність та композицію.