Олександр Фільц, — психотерапевт, доктор медичних наук, професор, — про українську психотерапію та роботу у групах. Проєкт «МІТЄЦ. Реабілітаційний простір». За підтримки  Українського культурного фонду 2021 рік.

Пане Олександре, чи Україна має фахові психотерапевтичні інституції, які відповідають міжнародним стандартам?

Ми живемо у час, коли соціально-культуральний темп подій настільки швидкий, що прослідкувати за всім, що відбувається, де-факто неможливо.

В Україні сформувалось вже доволі багато фахових організацій, які працюють в полі психотерапії, але є і “старі”, які існують майже з часу створення України. Увесь час утворюються нові організації, приналежні до європейських і світових психотерапевтичних спільнот, які працюють достатньо повновартісно. Серед них є і такі, які представляють нові напрямки, як наприклад EMDR – терапія, пов’язана з рухом очей задля психотерапевтичної та фізіологічної корекції. Є класичні, які вже давно випробувані – психоаналіз та психоаналітична терапія, гештальт-терапія, ну і звісно ж – когнітивно-поведінкова терапія.

Більшість з українських організацій афілійовані у міжнародних асоціаціях, бо йдеться про необхідність загального визнання. І у цьому є відмінність психотерапевтичної галузі від галузі медицини, бо медицина ще залишається замкнутою на системі ретро-радянської освіти з її типовими підходами. Я не кажу, що у нашій колишній медицині було усе погано, але система була надто консервативною.

Психотерапевтичні асоціації намагаються подолати консервативність, але тут є свої пастки, адже деякі міжнародні організації – це також “ретро ХХ століття”; вони сповідують певну культуральну філософію, яка існувала ще до епохи постмодерну.

Однак бачимо, що сучасні українські психоаналітичні асоціації працюють вже настільки професійно, що можуть претендувати на підтвердження на рівні міжнародними сертифікації. І ці сертифікати визнаються як “рівноправні” за кордоном.

Наша «Українська спілка психотерапевтів» (УСП) – одна з найбільш структурованих, функціонуючих згідно відпрацьованих міжнародних психотерапевтичних стандартів.

З Європейською асоціацією психотерапії УСП пов’язана з часів заснування ЄАП – з 92-го року. Я навіть побував впродовж двох років у ній Президентом ЄАП (у 2005 – 2007 роках), заклав у ній теоретично-стратегічну групу «Основні елементи психотерапії», яка сьогодні трансформувалася у групу наукових досліджень, і в рамках ЄАП ми зробили чималий внесок в розвиток психотерапії як такої. А ще, в рамках ЄАП ми у Львові, під час 12-го конгресу ЄАП за нашою ініціативою створили Європейську конфедерацію психоаналітичних психотерапій (ЄКПП), у якій акредитовано наш теперішній «Львівський психоаналітичний інститут ментального здоров`я».

Зараз ми працюємо над проєктом створення Психотерпії узалежнень (аддикцій) як окремої психотерапевтичної спеціальності. Цю концепцію ми будемо розробляти для європейських країн. Це дорога, якою ми зобов’язались йти на свій розсуд і створюючи нашу власну теоретичну і практичну концепції.

Це буде наше українське напрацювання для європейських країн. Якщо зробити коротке резюме, то в деяких проєктах наша психотерапія вже впевнено “стоїть на ногах”, добре себе почуває, автономна в певних ділянках, незважаючи на те, що за міжнародними вимогами вона ще доволі “молода”.

Якщо взяти до уваги не індивідуальну, а групову терапію, то якщо у психотерапевтичній групі виникає напруга, відповідальність за цю напругу несуть дві сторони – пацієнти і психотерапевт?

Ви задали дуже просте питання, і я міг би на нього відповісти дуже просто. Відповідальність за конфлікт у групі або за те, що діється в групі, несуть більш-менш рівномірно ті, хто ведуть і ті, хто лікується.

Якщо ми спробуємо зрозуміти, у чому смисл нинішньої психотерапії, то ми могли б сказати, що дійсно, коли маємо якісь процеси у групі, які призводять до конкретних колізій, щось не так, щось треба вирішити, це означає, що мають потенціал і ті, хто є в групі учасниками, і той, хто веде групу. Груповий процес повинен якимось чином гармонізуватись, аби потенціали всіх учасників “спрацювали” разом, а не один проти другого.

Колізія – це коли потенціал клієнта, потенціал всієї групи входять у суперечливість, і треба цю суперечливість вирішити. Автоматично зрозуміло, що вклад у вирішення належить обом сторонам, але якщо пацієнти свого потенціалу для вирішення не бачать, тоді психотерапевт повинен сказати: «Слухайте, у вас є потенціал для вирішення конфлікту, але впродовж свого життя ви не навчилися його використовувати. Ви так сварилися з друзями, з батьками, ви так конфліктували на роботі, мабуть, з керівниками, ви конфліктували на війні – і вона ще більш посилила ваші страждання, але завжди можна шукати варіанти іншого вирішення». Ось і уся філософія у спрощеному вигляді.

Тобто виходить, що задача психотерапевта відкрити пацієнтові його потенціал для одужання?

Ми також зобов’язані навчити пацієнта елементам психотерапевтичної культури. Я думаю про необачність або скороспілість дуже багатьох наших психотерапевтів, які швидко навчились техніці, знають, що “теоретично” треба було б пацієнтам сказати, що треба було б зробити і здивовані, що пацієнти раптом йдуть до інших психотерапевтів, які будуть їх слухати.

Відповідь проста: ми не можемо увійти в психотерапію, не слідуючи певним правилам. Тільки треба, щоб ці правила добре були висловлені, усвідомлені і погоджені між учасниками терапевтичного процесу, що називається рамковими умовами, контрактом і передумовами формування психотерапевтичного альянсу (робочого стосунку).

 

Опис проєкту: 

АРТ-ТЕРАПІЯ ВЕТЕРАНІВ АТО / ООС ТА КОЛИШНІХ В’ЯЗНІВ «ДНР / ЛНР»

«МІТЄЦ. РЕАБІЛІТАЦІЙНИЙ ПРОСТІР” — інноваційна програма мистецько-психотерапевтичної реабілітації ветеранів АТО / ООС та колишніх в’язнів «ДНР / ЛНР». Над втіленням його у життя працюють команди двох громадських організацій — «МІТЄЦ» та «Львівський психоаналітичний інститут ментального здоров’я».

Впродовж 9 місяців учасники програми беруть участь у 8 майстер-класах із різних видів мистецтва: графіки, живопису, фотографії, кераміки, колажу, ленд-арту, саунд-арту та перформативного танцю. Майстер-класи проводять провідні українські митці: Олексій Аполлонов, Олена Придувалова, Валерій Мілосердов, Сергій Якунін, Олександр Міловзоров, Катерина Свіргуненко, Альона Мамай, Богдан Мороз та ін. Фінальним акордом проєкту стане створення арт-буку та розробка методики психотерапевтами.

Під час майстер-класів з учасниками програми працюють фахові психотерапевти, психоаналітики. А професійні художники — Сергій Захаров (колишній в’язень «ДНР») та Дмитро Коломойцев (ветеран АТО) ведуть художні щоденники та фіксують арт-терапевтичний процес.