Меню

СОЛОМКО ПРО СОЛОМКА

Біографія Юрія Соломка (Київ)

19 февраля 2013 г.

Короткий життєпис

Дитинство

Юрієм мене назвали не випадково — на честь Гагаріна. У Радянському Союзі серед хлопчиків, що народилися в 1962-му році, Юрками виявилися багато хто. Така ось була епоха!

З п’яти років я став жити у бабусі. Її молодший син був старшокласником і мені він здавався старшим братом. Він малював, майстрував кораблі, робив племіннику зброю. І я почав малювати, наслідуючи свого кумира.

 

З молодшим братом Віталієм, Крим, 1967

 

На мій характер сильно вплинуло те, що я жив між двома будинками, які стояли поруч — бабусиним і маминим. І я спекулював цим: не підкорявся мамі з татом, тікав до бабусі, а потім — навпаки. Відчував себе відчайдушно, незалежно і самостійно.

У дитсадку я був лідером, швидко навчився писати і читати. А коли сідав малювати, навколо мене збиралися діти і просили, щоб я щось їм зобразив. Тоді я і відчув, що малювати — це добре. Вихователька якось запитала: «Ти, напевно, хочеш стати художником?» Але тоді я відповів категорично: «Ні, космонавтом!».

Школа

Вона змінила моє життя. Раптом виявилося, що я — не такий вже й лідер, і більш того — невстигаючий учень. Це стало зрозуміло в перший же день. Я запізнився, прийшов в школу, коли заняття почалися. Сів за першу парту, але мені сказали: «Місце зайняте». І так я пішов на гальорку, де просидів до четвертого класу.

Одного разу учням дали домашнє завдання — намалювати в зошиті в клітинку десять квадратиків. Я прийшов додому, взяв лінійку, провів дві лінії і розбив їх на десять квадратів. Тоді я пишався своєю кмітливістю і тим, що так швидко впорався з домашнім завданням. Виявилося, що квадратики треба було обводити від руки і кожен окремо — через клітку. Мене представили класу як негативний приклад, і я зрозумів, що школа — не для мене.

Але найбільшу травму я отримав, коли виявилося, що писати і малювати можна тільки правою рукою. Я, будучи шульгою, примудрявся в присутності вчительки малювати двома руками, вправно перекидаючи олівець з однієї в іншу.

 

 

Малювання

У четвертому класі з’явився урок малювання. Викладачем був художник Олександр Олександрович Фадєєв. Він звернув увагу на те, що я перекладаю олівець з руки в руку, і дозволив мені малювати лівою. Життя пішло на краще. Учитель навіть запропонував приватні уроки у вихідні. Коли я прийшов до нього додому, то потрапив в інше середовище: вчительський будинок з безліччю книг, скульптур, картин на стінах. З цього моменту почалося моє входження в світ мистецтва і відторгнення від світу вулиці і пустощів однолітків.

Свою першу роботу маслом я зберігаю досі. Це була копія «Місячної ночі в Гурзуфі» Айвазовського. Робота була свіжа, але я не став чекати, поки вона висохне, і поніс її додому. Ніс, тримаючи двома пальцями за кут. Вітер вирвав картонку і вона, як бутерброд, впала маслом вниз.

Дорослішання

За півроку до закінчення восьмого класу вчитель запропонував мені поступати в сибірське педагогічне училище на факультет образотворчого мистецтва, де я мав би вивчитися на викладача креслення і малювання в середній школі. Там, в місті Бєлово Кемеровської області, його колишній однокурсник працював завідувачем відділенням. Фадєєв сказав, що напише листа і той посприяє вступу.

Мені тоді було 15 років. Батьки купили квиток на поїзд. Чотири дні і чотири ночі я провів в поїзді і з того часу їх ненавиджу. А коли я прийшов за вказаною адресою, виявилося, що той однокурсник там вже не проживає.

 

З Олегом Голосієм у майстерні КДХІ, 1990

 

Але в училище я все ж поступив. Це був вже 1977 рік. І я для всіх здавався дивною екзотичною людиною, яка приїхала з Криму вчитися в Сибір. Буквально через півроку мені стало тісно в стінах училища. Я став дружити з четвертокурсникам, які зневажливо ставилися до навчального закладу і говорили, що їх там нічому не вчили. Я зробив висновок, що мені треба валити звідти і поступати в нормальне художнє училище.

Ще сніг не зійшов, як я написав заяву про те, що хочу забрати документи. На що однокурсник Фадєєва, який вже віднайшовся, сказав: «Передай Олександру Олександровичу, щоб сюди більше таких як ти, не надсилав».

 

 

Повернувшись до Криму, я здав документи в Сімферопольське художнє училище, а потім провалив іспити. Але і тут доля посміхнулася мені. У рідному селі Віліно, в колгоспі ім. ХХII з’їзду КПРС мене взяли художником-оформлювачем в сільський будинок культури. Я писав гасла і оформляв «ленінські» кімнати. У моїй величезній майстерні було двоє дверей, одна з яких виходила на сцену, де репетирувала драматична студія — місцевий театр. Незабаром я не тільки вніс туди декорації власного виготовлення, а й сам встав на авансцену в якості актора. Ці нові обставини внесли коректування в подальшу долю. Я вирішив стати сценографом, і поїхав вступати в Краснодарське художнє училище, де було театрально-декораційне відділення.

Знову провалився і вирішив залишитися в Краснодарі, щоб відвідувати підготовчі курси. Тут же в училищі намалювалася вакантна посада натурника, яка забезпечувала дохід. Я за рік перезнайомився з усіма викладачами та прослухав всю теорію малюнка і живопису. Пластичну анатомію вивчив на власному тілі. В кінці навчального року став сміливішим: став підходити до студентів і, як досвідчений товариш, вказував на їхні помилки.

 

Каїр, 1991

 

Наступного року, як і слід було очікувати, мене прийняли в училище. Поступив на живописний факультет, бо до сценографії вже охолов. Це було літо 1980-го — року Олімпіади в Москві та смерті легендарного напів дисидентського співака і актора Володимира Висоцького.

Після другого курсу в житті відбулися дві важливі події. Я зустрів майбутню дружину Ірину, а через два місяці пішов до армії. В армію йшов з етюдником. Потрапив в «учебку», де проводилися виховні роботи. Якось на трибуну вийшов командир і під червоним прапором СРСР і портретом Леніна прокричав: «Я 20 років в армії! Самовольщиків я вивчив досконально. За цей час не було жодного солдата, який пішов би в самоволку для того, щоб відвідати виставку, сходити в театр, музей, бібліотеку. Це завжди або пияцтво або бл..во!». Я слухав і радів, думаючи, що буду першим. І коли опинився на службі в Ленінграді, то самовільно пішов у музеї, виставкові зали, в кіно і навіть в театр. Але попався саме тоді, коли напився з цивільним товаришем портвейну. За це мене відправили на гауптвахту.

Після армії навчався ще два роки в училищі і по розподілу повинен був відправитися викладати малювання школярам в Чечні. Але хотів стати художником і писати картини. Для цього потрібно було переїхати до великого міста і вступити до навчального закладу. Аварія на Чорнобильській АЕС сприяла вибору місця — я думав, що бажаючих навчатися в Києві буде небагато. Їх виявилося більше, ніж було завжди, але я все ж вступив до Київського державного художнього інституту.

 

 

Спокійно сидіти за ескізами в очікуванні диплома не судилося. Вітер перебудови торкнувся і виставкових залів спілок художників — студентам дозволили брати участь у виставках. Першою виявилася «Любов—88» в Києві. Наступного року — «Виставка молодих художників соціалістичних країн» в московському Манежі. Прогрес був очевидний — виставок у мене раптом стало більше, ніж картин в майстерні.

У 1991 з’явилися перші «карти» — картини, написані на географічних картах.

Згодом відбулася перша персональна виставка в Москві в галереї Гельмана. У тому ж році відбулася і перша поїздка за кордон.

Настав період, коли подорожі і мистецтво переплелися в єдине ціле. З 1993 по 2001 рік у мене були творчі поїздки і участь у виставках в Польщі, Словаччині, Македонії, Австрії, Угорщини, США.

Найгучнішою в цей період виявилася виставка «Картографи» 1997-1998 років. В цей же час почалася моя плідна співпраця з художником і куратором Валентином Раєвським. Першою була виставка в Музеї міста Трондхейм в Норвегії, а потім цілий ряд заходів, які увінчалися в 2001 році «Першим українським проєктом» на бієнале у Венеції.

 

Учасники бієнале у Венеції. С. Панич, Ю. Соломко, А. Савадов, О .Меленті, Паоло де Грандіс (координатор), В.Раєвський (куратор), О. Тістол

 

У 2003 році в київській галереї Гельмана був показаний найбільш резонансний в медіа та соціально корисний фотопроєкт «Регенерація», в якому моделлю виступила прекрасна ампутантка. Проблеми людей з обмеженими фізичними можливостями виявилися в центрі суспільної уваги, мене стали називати фотографом.

У 2007 році відбулася виставка «Натурпродукт», яка відкрила новий живописний цикл.

На момент бесіди

Працюю з картами і живописом, відчуваючи прийдешні події.

 

 

ПОЯСНЕННЯ ДО ТЕКСТУ:

Іван Айвазовський (1817-1900 рр.) — український і російський художник (мариніст, баталіст), колекціонер і меценат. Основна тема творів — море у своєму різноманітті. Його пейзажі часто стають предметом для наслідування і копіювання початківців художників. Сьогодні Айвазовський — один з найбільш затребуваних авторів на антикварному ринку, а також улюбленець фальсифікаторів.

Віліне — велике село Бахчисарайського району Криму. Стоїть на місці Альмінської битви — першої в обороні Севастополя в Кримській війні 1853-1856 років. У селі є пам’ятник, присвячений цим подіям, а коли настає тепла пора року, сюди з’їжджаються реставратори з усього світу і ведуть свої рольові ігри у війну. Саме на Віліно закінчуються Кримські гори і починається степ.

Краснодарське художнє училище знаходилося під кураторством Ленінградської академії мистецтв імені Рєпіна, але викладали в ньому випускники різних вузів Радянського Союзу — Москви, Ленінграда, Єревана, Таллінна, Києва. Завдяки цьому студенти знайомилися з безліччю різних підходів до творчості, отримуючи хороший рівень професійної підготовки.

«Любов-88» — виставка 1988 року, яка зібрала в одному просторі молодих, найбільш цікавих художників того часу. Проходила в залі Спілки художників, яке розташовувалося знизу Андріївського узвозу. Деякі знавці саме з неї починають хронологію сучасного українського мистецтва.

«Виставка молодих художників соціалістичних країн» (1989)  проходила в Москві в «Манежі». Була свого роду проривом, бо до неї в такому обсязі в СРСР представлялося тільки мистецтво братніх радянських республік.

«Картографи. Геогностичні проєкції XXI століття». Виставка відкрилася в 1997 році в Загребі і потім експонувалася по музеям і виставковим залам Польщі, Угорщини, Словенії. У ній брало участь 65 художників з 28 країн світу. Відображала геополітичні перспективи XXI століття. В її рамках були представлені карти, глобуси, геополітичні проєкти, перформанси, мода. Україну представляв Юрій Соломко.

Валентин Раєвський (1956-2010) — український художник. Жив і працював у Києві. Художній керівник «Нового творчого об’єднання» (1990-1996). Куратор і учасник «Першого українського проєкту» на 49-й бієнале сучасного мистецтва у Венеції (2001).

«Перший український проєкт» — перша національна презентація на Венеціанській бієнале у 2001 р Арсен Савадов, Олег Тістол, Ольга Мілентьєв, Сергій Панич і Юрій Соломко представили мультимедійний проєкт у величезному військовому наметі, всередині якого перебувала діорама, що презентувала Україну. У вікнах стояли монітори з відео, знятим спеціально для проєкту. Напередодні організації проєкту вибухнув скандал, оскільки спочатку міністр культури Богдан Ступка призначив куратором презентації Єжи Онуха (директора Центру сучасного мистецтва Сороса), комісаром — галериста Євгена Карася, а художниками повинні були виступати учасники «Фонду Мазоха» Ігор Дюрич і Ігор Подольчак. Однак віце-прем’єр Микола Жулинський визнав їх проєкт негідним і передав право першої ночі на бієнале іншому творчому колективу.

«Натурпродукт» — роботу над цим проєктом Соломко почав в 2006 році. Після 15 років роботи з картами, а також новими технологіями у Юрія виникло бажання повернутися до академічної школи, полотна і масла, до створення ілюзії тривимірного простору. Він використовував етюдник замість фотоапарата, і натюрморт як найпростіший жанр. Сфокусував увагу на простих, але характерних для нашої місцевості речах — банках для консевацій, овочах і фруктах. І після цифрової техніки живопис з натури сприймається Соломко як останнє слово IT-технологій.

Материал создан при поддержке Юрія Каплуна та Костянтина Клімашенка

МІТЄЦ надає авторам текстів та героям сюжетів майданчик для свободного висловлювання, але залишає за собою право не поділяти їхні погляди.                 Бачите помилку, пишіть сюди