Меню

ІСТЕРИКА, ШЕВЧЕНКО І НАОМА

Текст Софії Бергінер (Київ) про Академію (НАОМА), педагогів і однокурсниць.

 

Я забрала документи під час останньої сесії, провчившись майже повних 4 курси в Київській Академії мистецтв на мистецтвознавстві. У цьому освітньому ток-шоу, дійшовши майже до фіналу, я сподівалася: в результаті буде хоч щось хороше. Обіцяна кришталева сова (диплом), побачення з холостяком (його написання) або хоча б троянда — натомість отримала нервовий зрив, сильну втрату у вазі і сумний, повчальний досвід.

 

НАОМА, 2018. Фото Софії Бєргінєр

 

Хіба не унікальна ситуація для цього факультету?

Одна з одногрупниць, яка перевелася до нас з Пітерської Академії мистецтв на 3-му курсі, говорила, що у російських мистецтвознавців приблизна статистика: 60% не доходять до диплому.

У моїй групі сталося так само. З одинадцяти дівчат, які тут почали навчання, пішло шість, включно зі мною.

 

Студія Святослава Брахнова, 2016

 

Вступила, готуючись чотири дні до ЗНО, через 6 років після школи і два тижні до вступних. Не перевіривши температуру води і її глибину, я сміливо стрибнула. Але провчившись півроку, зрозуміла, що у мене нове захоплення — майже щодня ревіти після пар.

 

НАОМА, 2018. Фото Софії Бєргінєр

 

Коли я взяла академ-відпустку з довідкою з психіатрії, це питань не викликало. Нервовий зрив відкрив мені очі. Він показав, яким буде найбільш вірогідний сценарій мого майбутнього, якщо я не змінюся.

 

НАОМА, 2018. Фото Софії Бєргінєр

 

А далі пішли справи із мого прихованого списку ідіотизму, прочитавши який ви зараз теж покрутите пальцем біля скроні. Одним із завдань в списку було зробити презентацію про Тараса Григоровича Шевченка, як він вплинув на європейський романтизм (!). Тут у мене просто істерика почалася.

 

З циклу «Електричка». Фото Софії Бєргінєр

 

Я чесно просиділа добу над читанням, але емоційно просто не змогла це зробити. Якийсь дикий опір! Мені важко писати і вивчати те, у що я не вірю. І всі небесні серафими знають, я люблю писати те, що думаю.

 

ДВРЗ, Київ, 2018. Фото Софії Бєргінєр

 

«Доброго дня, шановна… Вас турбує учениця з групи ФТІМ 4-го курсу, де ви викладали в минулому семестрі… Я брала академ-відпустку за станом здоров’я і тепер мені необхідно перескласти іспити. Можна попросити у вас завдання, які дозволили б закрити минулу сесію? З повагою, Софія…»

Я заплющила очі, відправила листа і розревілася. Я не могла зрозуміти, що мене так засмучувало.

 

З циклу «Електричка». Фото Софії Бєргінєр

 

До цього я приїхала в Академію, поговорити зі своєю керівницею диплома.

 

ДВРЗ, Київ, 2018. Фото Софії Бєргінєр

 

Мені затвердили тему, яка для мене була дуже цікавою. Керівник, прочитавши мої нотатки, сказала «на цю тему вже все написано, за останнє десятиліття в українській фотографії нічого не сталося». ЩО ?! Коментувати не буду.

 

ДВРЗ, Київ, 2018. Фото Софії Бєргінєр

 

Сьорбнувши далеко не вперше такого ставлення, я відразу вловила всю перспективу свого перебування в академії. Я прекрасно знаю про себе, що не справляюся, коли на довгій дистанції стоїть завдання робити те, в чому я взагалі не бачу сенсу, а саме: рерайт мертвих людей 14 кеглем і вся ця е**на дичина з цим алфавітним порядком, який відволікає мене від ритму тексту і стопорить хід думки.

 

НАОМА, 2018. Фото Софії Бєргінєр

 

Добре б, якби це була ложка дьогтю в бочці меду. Але це була руйнація єдиної хорошої перспективи, яку я собі уявила: ось, порину в улюблену тему. Домовилася з Віктором Марущенко завдяки Наті Катериненко, наперед склала список бібліотек, вирішила, з ким візьму інтерв’ю… І поміняти керівника не можна, тому що вона нібито єдиний фахівець у ВНЗ! (який не в курсі про ярмарок Paris Photo). І вона до моєї теми має відношення лише в тому, що керувала подібними темами дипломів раніше. Я б, може, і могла написати диплом без її участі взагалі, але fuck off, це був би вже перебір на загальному тлі.

 

ДВРЗ, Київ, 2018. Фото Софії Бєргінєр

 

Рік тому я вже отримала найнижчий бал в групі за курсову, заради якої я прочитала випуски за 10 років журналу «Образотворче мистецтво» і пояснила, як Спілка Художників зупинила процес розвитку сучасного мистецтва в Україні шляхом приватизації майданчиків і виробництва рандомних виставок у величезній кількості.

 

ДВРЗ, Київ, 2018. Фото Софії Бєргінєр

 

Потім мене добила сварка з одногрупницями, одна з яких сказала: «З тобою ніхто не хоче дружити, бо ти скиглій. Між нами — ділові стосунки, що передбачають байдужість один до одного», після чого мене дружно подзьобали, і ніхто не заступився. Ця ж одногрупниця живе в масці феміністки і громадянської активістки, яка, здається, не чула про ідею сестринства між жінками і поняття емпатії.

 

ДВРЗ, Київ, 2018. Фото Софії Бєргінєр

 

Очікування: викладачі мусять цікавитися успішністю виконання своєї роботи, мусять турбуватися, чи зрозумілий їхній предмет, їхня мова і т.д.

Розчарування: на багатьох теоретичних дисциплінах працюють заради статусу, фінансової підтримки або можливості проводити свої дослідження. Рідкісні птахи прилітають до нас сіяти знання, і нам не бракує сил висловлювати їм свою любов. Але аж ніяк не менш рідкісне пташеня готове проводити годин по шість, слухаючи монотонні лекції без пауз і інтонацій в пекельно холодному неопалюваному приміщенні.

 

ДВРЗ, Київ, 2018. Фото Софії Бєргінєр

 

Висновок: на зовсім нестерпних лекціях краще більше прочитати, ніж їх висиджувати, але можна й більше висидіти, якщо звісно немає готовності багато прочитати. Кінець кінцем, я вдячна, що знаю навчальну програму схематично і візуально, хай і через всі стадії нудьги і туги. Попереду ще все життя, і можна спокійно почитувати умовного Віппера, якщо потрібно.

 

Татарка, Київ, 2017. Фото Софії Бєргінєр

 

Очікування: мистецтвознавець — це арт-критик, в першу чергу він пише тексти.

Розчарування: в НАОМА, мистецтвознавець — це викладач історії, який, в ідеалі, пише в стилі реферату. Отримати знання в історії мистецтва — це, безумовно, головна мета навчання. Але вважаю, що програма однобока, застаріла і розрахована на один правильний варіант студента — під шаблончик. Люди різні, не всі хочуть відповідати на семінарі саме в вигляді вигуків: «Я ПЕРША ВІДПОВІДАЮ!». Відкрита до діалогу, якщо ви заперечуєте. З точки зору історичного факультету, напевно, все нормально. Добре б прибити десь табличку для абітурієнтів, на що буде весь акцент — на відтворення прочитаного. Я наприклад на арт-менеджера вступила. Різниця з мистецтвознавцями була в двох парах — менеджмент і законодавство. Менеджмент був кумедний. Решта — теж.

 

З циклу «Електричка». Фото Софії Бєргінєр

 

Результат: ніякого результату, зараз це звичайна пострадянська школа, на яку хочеться махнути рукою і побажати всього найкращого.

 

Софія Бєргінєр

МІТЄЦ надає авторам текстів та героям сюжетів майданчик для свободного висловлювання, але залишає за собою право не поділяти їхні погляди.                 Бачите помилку, пишіть сюди